Тема лекції №2: «методи діагностики інфекційних хвороб. Медсестринський процес при інфекційних хворобах»

1. Значення діагностики інфекційних хвороб.

2. Методи діагностики інфекційних хвороб.

3. Анамнестичний метод ( епідеміологічний анамнез).

4. Основні ознаки інфекційних хвороб:

А) гарячка- основні типи температурних кривих;

Б) висипка- основні її елементи.

5. Методи специфічної діагностики інфекційних хвороб.

6. Підготовка хворого для ректороманоскопії.

1.Значення діагностики інфекційних хвороб.

Сучасна діагностика інфекційних хвороб, попри свої тра­диційні риси, характеризується безперервним удосконаленням уже відомих прийомів і методів їх розпізнання та пошуком нових, ефективніших, у тому числі швидких (експресних).

Значення діагностики як процесу розпізнання інфекційної хвороби полягає в наступному:

• є основою для проведення раціонального та ефективного лікування хворого;

• дозволяє в більшості випадків передбачити можливі варі­анти подальшого перебігу захворювання та його наслідків;

► дає змогу провести своєчасні та адекватні протиепідемічні й профілактичні заходи.

2.Методи діагностики інфекційних хвороб

Діагностика інфекційних хвороб ґрунтується на використанні клінічних і параклінічних методів . До перших належать:

• анамнестичний метод, що включає скарги хворого, анамнез захворювання, анамнез життя та епідеміологічний анамнез;

• об'єктивне обстеження органів і систем хворого.

До параклінічних відносяться методи специфічної та струк­турно-функціональної діагностики.

3.Анамнестичний метод (епідеміологічний анамнез).

Скарги хворого потрібно збирати ретельно, бо це в бага­тьох випадках дає змогу запідозрити ту чи іншу інфекційну хво­робу. При наявності диспепсичних проявів (нудота, блювання, пронос) необхідно з'ясувати, з чим пов'язано їх виникнення, час­тоту блювання чи випорожнення, їх характер, об'єм, наявність патологічних домішок. Розпитують про місце та інтенсивність болю (голови, у животі, м'язах, суглобах), порушення сну тощо. Так, при дизентерії біль здебільшого локалізується в лівій здух­винній ділянці, посилюється перед випорожненням; при стафіло­коковому харчовому отруєнні - в епігастрії, інтенсивний, ріжучо­го характеру.

Анамнез хвороби необхідно збирати детально й активно. Не можна обмежитись лише розповіддю хворого, треба додатко­во розпитати його. При цьому потрібно з'ясувати особливості початку хвороби, що допомагає в її розпізнанні. Наприклад, гос­трий початок частіше спостерігається при грипі, генералізованій формі менінгококової хвороби, лептоспірозі, септичній формі си­бірки; поступовий - при гепатитах В і С, амебіазі. Треба дізна­тись, як у подальшому розвивалась хвороба, в якій послідовності і коли з'являлись основні ознаки хвороби. Обов'язково з'ясову­ють, яке лікування хворий отримував у домашніх умовах, тому що воно могло суттєво змінити клінічну картину.

Особливе значення в розпізнанні інфекційної хвороби має епідеміологічний анамнез, з допомогою якого можна встано­вити можливе джерело збудника, шлях зараження та ймовірну сприйнятливість людини, яка захворіла. З'ясовують можливі кон­такти з хворими з подібними клінічними ознаками: вдома, на ро­боті чи під час навчання, перебування у відрядженні, за кордоном, спілкування з особами, які прибули з епідемічно несприятливої місцевості. Оскільки багато інфекційних хвороб належать до зоо­нозів, виясняють можливі контакти з тваринами (догляд за свійськими тваринами та випадки захворювання серед них, на­явність щурів і мишей тощо). Намагаються отримати відомості про споживання харчових продуктів, з якими міг передатися збуд­ник хвороби (при кишкових інфекціях). Необхідно встановити коли і де вони були придбані, як давно і в яких умовах зберіга­лись, які страви з них були приготовані, час і місце споживання, хто ще вживав сумнівні продукти і яке в них самопочуття. З'ясо­вують умови водопостачання, якість питної води і санітарний стан місцевості, де проживає хворий. Цікавляться, чи дотримується хворий правил особистої гігієни. Важливе значення для діагнос­тики мають: професія хворого, його вік, стан здоров'я до захво­рювання, пора року, географічні та кліматичні умови. Так, ветери­нарні та зоотехнічні працівники частіше хворіють на бруцельоз, сибірку; персонал станцій переливання крові, реанімаційних, хірур­гічних, гематологічних відділень - на гепатити В і С.

Необхідно запитати хворого, на які інфекційні хвороби він хворів у минулому. Як відомо, після багатьох з них залишається різний за тривалістю і напруженістю імунітет. Іноді зберігається пожиттєвий імунітет, що виключає ймовірність повторного захво­рювання. Не меншу цінність становить інформація про профілак­тичні щеплення. Деякі вакцини повністю запобігають виникненню хвороби (кір, краснуха, натуральна віспа, поліомієліт), інші - лише полегшують перебіг хвороби (шигельоз, лептоспіроз тощо).

Ретельно зібраний анамнез дає можливість виключити чи підтвердити ймовірність виникнення тієї чи іншої інфекційної хво­роби.