2.Ланки епідемічного процесу.

Щоб попередити появу інфекційних хвороб, треба знати зако­номірності їх розповсюдження та володіти ефективними методами недопущення можливих і ліквідації наявних захворювань. Вивчен­ням поширення заразних хвороб серед людей та розробкою спо­собів їх запобігання і викорінення займається епідеміологія.

Один з основних постулатів цієї науки твердить, що розпов­сюдження будь-якої інфекційної хвороби складається з трьох ланок - джерела збудника, механізму його передачі та сприйнятливого організму, що послідовно відтворюються. Цей процес існує до тих пір, поки діють усі названі ланки. Якщо ж знешкодити дже­рело збудника або розірвати механізм його передачі чи сприйнят­ливий організм зробити несприйнятливим, подальше поширення інфек­ційної хвороби припиняється.

3.Три групи профі­лактичних (протиепідемічних) заходів

Відповідно до цих знань усі профі­лактичні (протиепідемічні) заходи можна розділити на три групи.

Заходи зі знешкодження (усунення) джерела збуд­ника.

Заходи, спрямовані на розрив механізму передачі збудника

Заходи, спрямовані на підвищення несприйнятли­вості людського організму

4.Ізоляція інфекційного хворого (показання до госпіталізації хворого;передумови лікування інфекційного хворого в домашніх умовах.)

Джерелом збудника інфекційної хвороби, тобто природ­ним місцем його перебування і розмноження, може бути організм хворої або здорової людини чи тварини, бактеріо - або заразоносія , реконвалесцента.

Перш за все треба його виявити. Діагностику інфекційних хвороб здійсню­ють за допомогою клінічних, епідеміологічних, лабораторних та інструментальних методів.

Діагностика зосереджена в інфекційних лікарнях та інфекційних відділеннях багатопрофільних лікарень, а також у кабінетах інфекційних захворювань (КІЗ) поліклінік. КІЗ, по суті, є першою спеціалізованою ланкою інфек­ційної служби. У його штаті, крім лікаря-інфекціоніста, працює медична сестра, що пройшла відповідну спеціалізацію.

Лікар, фельдшер чи медична сестра, які виявили інфекційно­го хворого або запідозрили інфекційну хворобу, зобов'язані спо­вістити про це по телефону місцеву санітарно-епідеміологічну станцію і відправити на її адресу письмове повідомлення (форма№ 058/о).

Щоб не допустити роз­повсюдження інфекції, треба негайно ізолювати хворого (у домашніх умовах або в інфекційній лікарні (відділенні), куди відправляють пацієн­та). Неприпустимо, щоб інфекційні хворі відвідували громадські місця, дитячі та лікувальні заклади.

Інфекційних хворих госпіталізують за епідеміологічними та клінічними показаннями. До епідеміологічних показань належать: висока заразність, відсутність належних умов для ізоляції вдома, проживання в гуртожитку чи готелі, належність пацієнта до так званої групи декретованих (працівники харчової галузі, водока­налу, дитячих дошкільних і лікувальних закладів тощо). За клінічними показаннями обов'язковій госпіталізації підлягають хворі з тяжким інфекційним захворюванням та ускладненнями, особи зі серйозною супровідною патологією, а також хворі на будь-яку форму холери, чуми, контагіозних геморагічних гарячок, черевного тифу, паратифів А та В, гепатитів В, С, О, нейроінфекції, поліомієліту, дифтерії, малярії, сибірки та деяких інших хвороб.

Основні вимоги до лікування інфекційного хворого в

домашніх умовах:

• хворий не належить до групи, яка підлягає госпіталізації за епідемічними та клінічними показаннями

• хвороба має легкий або середньтояжкий перебіг і не по­требує постійного лікарського нагляду

• пацієнта періодично буде відвідувати лікар, фельдшер або медична сестра

• про інфекційне захворювання інформована місцева санепідемстанція

• організовано забір і доставку в лабораторію матеріалу для

дослідження

• призначено та виконується необхідне лікування

• організовано протиепідемічні заходи (поточна дезінфек­ція та ін.

Виявлення інфекційного хворого є сигналом про епідемічне неблагополуччя, що спонукає до обстеження контактних осіб з метою встановлення джерела збудника та нових заражень

Хворих лікують щоб добитись не тільки клінічного виду­жання, але й повного звільнення організму від збудника. При деяких інфекційних хворобах (шигельоз, дифтерія, холера) може зберігатись реконвалесцентне носійство збудника, що спонукає до повторного лікування і багаторазового обстеження пацієнта та обмеження його спілкування з іншими людьми доти, поки не настане епідеміологічне видужання.

Спосіб знешкодження сільськогосподарських і домашніх тварин, які стали джерелом збудника, залежить від етіології хво­роби та цінності самої тварини. В одних випадках тварини підля­гають знищенню, в інших - їх лікують в умовах карантину. Цю роботу здійснює ветеринарна служба.

Диких шкідливих гризунів, щурів, мишей та ін., що формують природні осередки інфекційних хвороб, стараються ліквідувати. Для боротьби з ними застосову­ють методи дератизації (від лат. dе — заперечення, ratus - щур). Дератизаційні заходи здійснюються дезінфекційними стан­ціями або відділеннями після оформлення договорів на цю робо­ту із закладом, підприємством, мешканцями будинку.