Саліцилати

Ацетилсаліцилова кислота володіє тривалою антикоагулянтною дією: інгібує циклооксигеназу тромбоцитів, порушує синтез тромбоксану А (який викликає агрегацію тромбоцитів), циклооксигенази стінки судин та простацикліну ПГЕг (активного ендогенного антиагреганта).

У великих дозах АСК посилює виділення кортикотропіну і глікокортикоїдів. Одноразова доза (0,1-0,3) АСК, прийнята внутрішньо, може пригнічувати агрегацію тромбоцитів протягом 4-7 днів.

Як антиагрегат призначають АСК для профілактики післяопераційних тромбозів при тромбофлебітах, порушеннях мозкового кровообігу, ІХС.

Лізину ацетилсаліцилат - водорозчинна форма АСК для парентерального застосування (в/в).

Бен-гей - комбінований засіб, до складу якого входять метилсаліцилат та ментол, має виражену анальгезуючу (відволікальну) та розігрівальну дію, використовується для місцевого застосування при м'язовому та суглобовому болю. У формі спортивного бальзаму використовується для усунення м'язової напруги перед та після спортивних тренувань. У формі мазі - для усунення больового синдрому при міалгії та артралгії.

Похідні фенілпропіонової та фенілоцтової кислоти

Кетопрофен пригнічує агрегацію тромбоцитів. Протизапальний ефект при суглобному синдромі наступає у кінці першого тижня.

Диклофенак натрію (диклофенак ретард) по силі протизапальної дії перевершує відомі НПЗЗ, володіє також вираженою анальгезуючою, жарознижуючою діями та низькою токсичністю, не викликає деградації глюкозаміногліканів та колагену в суглобах.

Тіапрофенова кислота має виражений протизапальний і анальгетичний ефект. Препарат приймають при запальних захворюваннях опорно-рухового апарату.

Оксиками і фенамати

Мелоксикам - НПЗЗ нового покоління, пригнічує синтез простагландинів в області запалення в більшій мірі, ніж у слизовій шлунка або нирках, що пов'язано з вибірним інгібуванням ЦОГ-2.

Піроксикам відрізняється від інших НПЗЗ сильно вираженою протизапальною дією, як і диклофенак натрію.

Ніфлумова кислота у вигляді гелю і крему більш активна, ніж мефенамова кислота.

Мефенамова кислота за анальгезуючим ефектом перевершує АСК. Володіє також жарознижуючою дією.

Похідні піразолону й індооцтової кислоти Індометацин - виявляє виражену протизапальну, анальгезуючу і жарознижуючу активності. Особливо ефективний для хворих з ревматоїд­ними артритами, при лікуванні гострої подагри. Швидко виділяється нир­ками, у зв'язку з чим дія його менш тривала, ніж бутадіону. Побічні ефекти зустрічаються навіть при використанні індометацину в невисоких дозах, особливо у дітей до 7 років. Індометацинова мазь поєднує в собі високо­ефективну діючу речовину та зручну лікарську форму, що забезпечує висо­ку біодоступність препарату, а також відсутність системних побічних ефек­тів.

-54-

-ф№тя*Ф-тт*т

Фенілбутазон відрізняється від інших піразолонів протизапальною активністю. Вона більш виражена, ніж у саліцилатів. Однак анальгезуючий, жарознижуючий ефекти препарату слабші, ніж у саліцилатів. Основними ускладненнями є порушення гемопоезу: агранулоцитоз, апластична анемія, тромбоцитопенія.

Клофезон - похідне піразолону, еквімолекулярна сполука клофекса-міду і фенілбутазону. Помірно підвищує виведення сечової кислоти.

Комбіновані препарати і похідні інших хімічних груп

Целекоксиб (целебрекс) є єдиним високоселективним інгібітором циклооксигенази-2, який застосовується при остеоартриті і ревматоїдному артриті. Це препарат нового класу НПЗЗ, сполучає високу ефективність з доброю переносимістю з боку ШКТ.

Реопірин містить у своєму складі фенілбутазон натрію, амінофена-зон. Препарат володіє протизапальною, жарознижуючою, анальгезуючою, урикозуричною діями.

Ншесулід (месулід) - селективний інгібітор ЦОГ₂, який має жароз­нижуючий, анальгетичний, протизапальний ефект. Володіє здатністю пригнічувати утворення вільних радикалів (без впливу на гемостаз та фаго­цитоз) та пригнічувати вивільнення мієлопероксидази.

У теперешній час створений комбінований препарат Артротек, до складу якого входить диклофенак натрію в дозі 50 мг і мізопростол (синте­тичний аналог ПГ) в дозі 200 мкг.

Застосування диклофенаку в сполученні з мізопростолом дозволяє знизити ризик розвитку виразок і ерозій з боку ШКТ при тривалому засто­суванні у хворих ревматоїдним артритом.

Копацил - комбінованний препарат, до складу якого входять аце­тилсаліцилова та аскорбінова кислоти.

Етодолак володіє протизапальною, жарознижуючою, анальгезую­чою діями, які реалізуються через пригнічуючу дію препарату переважно на ЦОГ₂. При цьому побічні ефекти проявляються рідко.

Диклокаїн завдяки лікарській формі для парентерального застосу­вання і сполученню диклофенаку з лідокаїном виявляє швидке здійснення терапевтичної дії.

-55-

Перелік препаратів

СНОДІЙНІ ЗАСОБИ

До снодійних засобів відносяться препарати, які викликають сон, по­глиблюють його і попереджують нічні пробудження. За хімічною структу­рою снодійні засоби поділяють на три групи.

Класифікація та препарати

Фізіологічний сон людини має певну циклічність. Протягом ночі від­бувається від 2 до 6 завершених циклів. Виділяють фазу ортодоксального (повільного) і фазу парадоксального (швидкого сну). Швидкий сон - період сновидінь і активного перероблення інформації - становить 20-25% загаль­ної тривалості сну. Порушення сну - інсомнія - характеризується змінами структури сну.

-56-

Фармакомаркетинг

Механізм дії

Барбітурати пригнічують полісинаптичні структури головного мозку. Послаблюють активуючу імпульсацію з ретикулярної формації на кору головного мозку, знижують реактивність нейронів кори, посилюють дію ендогенного гальмуючого медіатору ЦНС - ГАМК. Доведено існування специфічних барбітуратних рецепторів, які входять до комплексу ҐАМК-рецепторів, стимуляція яких підвищує активність ендогенної синаптичної ГАМК.

Похідні бензодіазепіну у тканинах головного мозку зв'язуються зі специфічними бензодіазепіновими рецепторами (які входять до складу од­нієї з субодиниць ГАМК_А-рецептора) та підвищують чутливість останніх до медіатору, ГАМК.

Похідні бензодіазепіну сприяють підвищенню рівня ГАМК у ткани­нах мозку, головним чином, за рахунок пригнічення активності ГАМК-трансамінази.

Активація ГАМК-рецептора сприяє відкриттю хлорних каналів, ви­кликає посилений вхід у клітину іонів Na⁺, гіперполяризацію мембрани та пригнічення активності нейронів мозку.

Фармакодинаміка

У терапевтичних дозах усі снодійні препарати викликають снодій­ний та седативний ефект; потенціюючий - нітразепам, мідазолам, флуніт-разепам, похідні барбітурової к-ти, метаквалон; протисудомний - похідні бензодіазепіну та барбітурової к-ти, метаквалон, золпідем (івадал); анксіо-літичний (знижуючий почуття тривоги) - похідні бензодіазепіну, золпідем (івадал); м'язорозслаблюючий - похідні бензодіазепіну та барбітурової к-ти, метаквалон, золпідем (івадал).

При постійному застосуванні снодійних засобів подовжуються періоди засинання й тяжкого пробудження.

Показання до застосування та взаємозамінність

1. Порушення акту засинання (бротизолам, мідазолам, триазолам, цикло-барбітал, реладорм, зопіклон, золпідем (івадал), доксиламін, бромізовал).

2. Порушення тривалості сну (нітразепам, флунітразепам, фенобарбітал, метаквалон, золпідем (івадал)).

3. Купірування судомного синдрому (нітразепам, фенобарбітал).

4. Премедикація (нітразепам, мідазолам, флунітразепам, похідні барбітурової к-ти, метаквалон).

5. Неврози (нітразепам).

6. Хорея, коклюш (бромізовал).

-57-

Фармакобезпека

Снодійні засоби несумісні з трициклічними антидепресантами, міорелаксантами, атропіну сульфатом, опіоідними анальгетиками, проти­кашльовими, нейролептиками.

Барбітурати та похідні бензодіазепіну викликають толерантність, залежність, ейфорію, синдром "відміни", розлади сну. Відміняти барбітурати потрібно поступово, знижуючи дозу, щоб не викликати син­дром абстиненції або синдром «віддачі».

Барбітурати (фенобарбітал) — індуктори мікросомальних фер­ментів печінки. Внаслідок цього небезпечна взаємодія барбітуратів з іншими препаратами (антикоагулянтами, кортикостероїдами, пероральни-ми контрацептивами, протиепілептичними засобами, ергокальциферолом). Після двох тижнів постійного застосування снодійний ефект барбітуратів припиняється.

Фенобарбітал несумісний з резерпіном, стрептоцидом, адреналіном г/х, гентаміцином, мезатоном, серцевими глікозидами.

Флумазеніл як конкурентний антагоніст бензодіазепінів ліквідує їх снотворну та седативну дію.

Сульфаніламіди, НПЗЗ можуть витіснити барбітурати зі зв'язку з білками, сприяючи токсичній дії барбітуратів.

Як правило, ефект снодійних засобів втрачається через два тижні.

Снодійні препарати розподіляють на "денні" і "нічні". До "денних" належить медазепам, який не перешкоджає активній діяльності. До "нічних" транквілізаторів належать діазепам, оксазєпам, нітразепам, лора-зепам.

Якщо на 10-й день сон не нормалізується під дією похідних бен- і

зодіазепіну, продовжувати лікування немає сенсу. Лікування похідними ?

бензодіазепіну не повинно перевищувати 7-14 днів. *

і Похідні барбітурової кислоти (барбітурати) 1

Барбітурати були введені в медицину на початку XX ст. Сама барбітурова к-та снотворних властивостей не має, але шляхом заміщення водневих атомів при вуглеці в 5 положенні на арильні та алкільні радикали одержано велику кількість її похідних з вираженою снодійною дією. Існує залежність фармакологічної активності барбітуратів від хімічної структури. З продовженням бічного ланцюга при вуглецевому атомі збільшується сила наркотичної дії і зменшується тривалість дії препарату, оскільки молекула стає менш стійкою і швидше руйнується в організмі. Наркотичні власти­вості мають такі барбітурати, у молекулі яких загальна кількість вуглецевих атомів не менше 4 і не більше 8.

Снодійний ефект барбітуратів полягає у прискореному засинанні й тяжкому пробудженні.

За тривалістю дії барбітурати поділяють на 3 групи

1. Препарати ультракороткої дії - тіопентал, гексенал. Вони діють протягом 30-40 хв. Використовуються як засоби для наркозу.

2. Препарати середньої тривалості - барбаміл, етамінал-натрій (не застосо­вуються) та циклобарбітал. Тривалість дії 4-6 год.

3. Препарати тривалої дії — барбітал, барбітал-натрій (не застосовуються) та фенобарбітал. Діють упродовж 6-10 год.

У залежності від дози пригнічувальний вплив барбітуратів на ЦНС носить різноманітний характер: у дозах, що складають 1/3-1/15 снодійної,

-58-

вони виявляють седативний ефект, у дозах від 0,1 до 0,6 г - протисудомну дію.

Барбітурати добре всмоктуються при будь-якому способі введення, їх можна вводити в/в, в/м, ректально, перорально. У ШКТ особливо добре всмоктуються натрієві солі. Після всмоктування барбітурати проникають в усі органи та тканини, добре проникають крізь ГЕБ, плаценту, у молоко ма­тері, накопичуються у ЦНС, а також у м'язах, печінці, серці, тканинах пло­да. У крові барбітурати зв'язуються з білком - препарати тривалої дії на 10%, короткої і середньої - на 50-70%. У зв'язаному вигляді барбітурати не проникають крізь ГЕБ і не впливають на ЦНС. Метаболізуються в печінці: препарати середньої дії - практично повністю, а тривалої дії - тільки част­ково. Усі барбітурати, особливо фенобарбітал, є індукторами мікросомальних ферментів печінки. Виділяються нирками шляхом активної секреції (препарати середньої дії - значною мірою у незмінному вигляді) і частково з жовчю.

На сьогодні похідні барбітурової кислоти не мають широкого засто­сування через велику кількість побічних явищ:

1. Порушення структури сну (барбітурати скорочують фазу швидкого сну) і виникнення синдрому "віддачі" у вигляді болісного безсоння і жахливих сновидінь.

2. При тривалому прийманні препаратів розвивається звикання.

3. Розвиток психічної та фізичної залежності.

4. Кумуляція проявляється апатією, сонливістю, запамороченням, слабкістю. Можливі галюцинації, психомоторні збудження, судоми.

5. Викликають розвиток алергічних реакцій, переважно шкірних.

5. Тривале застосування препаратів у зв'язку з прискореним метаболізмом у печінці фолієвої кислоти, вітамінів D і К може призвести до появи ме-галобластної анемії, нейропенії, рахітоподібної остеопатії та геморагій.

5. Мають малу широту терапевтичної дії.

5. Токсичні дози барбітуратів (5-10 г) призводять до глибокого пригнічен­ня ЦНС - наркоз, навіть смерть, внаслідок паралічу дихального і суди­норухового центрів.

6. Снодійний ефект барбітуратів зумовлений впливом їх на проведення збудження в гіпоталамусі, лімбічній системі, таламусі.

7. Більшість снодійних засобів не можуть відновити нормальний сон.Тільки два препарати можуть гарантувати фізіологічний сон - на­трію оксибутират і хлоралгідрат.

Порівняльна характеристика препаратів

Фенобарбітал вибірково діє на збудливість рухомих центрів кори головного мозку, у зв'язку з чим виявляє виражену протисудомну дію. Ши­роко використовується для лікування епілепсії. У малих дозах позитивно впливає на початкових стадіях гіпертонічної хвороби. Застосовується також для профілактики гемолітичної хвороби у новонароджених.

Циклобарбітал у порівнянні з іншими барбітуратами більш швидко метаболізується та виводиться з організму, у зв'язку з чим діє менш тривало та викликає менше побічних ефектів.