- •Isbn 966-574-441-0
- •1.1. Капітал підприємства та його економічна сутність
- •1.2. Зміст та основні завдання фінансової діяльності суб’єктів господарювання
- •1.3. Фінансова діяльність у системі функціональних завдань фінансового менеджменту підприємства
- •1.4. Організація фінансової діяльності підприємств
- •1.5. Форми фінансування підприємств
- •1.6. Критерії прийняття фінансових рішень
- •1.7. Теоретичні джерела фінансової діяльності підприємств
- •1.7.1. Класична теорія фінансування
- •1.7.2. Теорема іррелевантності
- •1.7.3. Теорія оптимізації портфеля інвестицій
- •1.7.4. Модель оцінки дохідності капітальних активів (сарм)
- •1) При прийнятті рішень про вкладання коштів в альтернативні проекти;
- •1.7.5. Неоінституційна теорія фінансування
- •1.7.6. Концепція максимізації вартості капіталу власників (Shareholder-Value-Konzept)
- •2.1. Критерії прийняття рішення про вибір правової форми організації бізнесу
- •2.2. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання без створення юридичної особи
- •2.3. Особливості фінансової діяльності приватних підприємств
- •2.4. Особливості фінансової діяльності товариств з обмеженою відповідальністю
- •2.5. Особливості фінансової діяльності акціонерних товариств
- •2.6. Особливості фінансової діяльності командитних і повних товариств
- •2.7. Фінансова діяльність кооперативів
- •2.8. Особливості фінансової діяльності підприємств з іноземними інвестиціями
- •2.9. Фінансова діяльність державних і казенних підприємств
- •2.10. Фінансування спільної діяльності підприємств на основі договорів кооперації
- •1) Сторонами може бути створена рада з числа їх працівників, яка приймає рішення не більшістю голосів, а за загальною згодою;
- •2) Керівництво спільною діяльністю доручається одному з учасників договору, на нього ж покладається і ведення спільних справ.
- •3.1. Власний капітал, його функції та складові
- •3.2. Статутний капітал і корпоративні права підприємства 3.2.1. Номінальний капітал підприємства
- •3.2.2. Привілейовані акції
- •3.2.3. Балансовий і ринковий курси акцій
- •3.3. Резервний капітал підприємства, його види та джерела формування
- •3.4. Збільшення статутного капіталу підприємства 3.4.1. Основні цілі та передумови збільшення статутного капіталу
- •3.4.2. Збільшення статутного капіталу тов
- •3.4.3. Методи та джерела збільшення статутного капіталу ат
- •3.4.4. Переважне право власників на придбання акцій (часток)
- •3.4.5. Курс емісії корпоративних прав
- •3.4.6. Порядок збільшення статутного капіталу на основі додаткової емісії корпоративних прав
- •3.5. Зменшення статутного капіталу підприємств 3.5.1. Завдання та основні передумови зменшення статутного капіталу підприємств
- •3.5.2. Зменшення статутного капіталу тов
- •3.5.3. Способи зменшення статутного капіталу ат
- •3.5.4. Санація балансу
- •3.6. Звіт про власний капітал
- •4.1. Класифікація внутрішніх джерел фінансування підприємства
- •4.2. Самофінансування підприємств
- •4.2.1. Приховане самофінансування
- •4.2.2. Тезаврація прибутку
- •4.3. Збільшення статутного капіталу без залучення додаткових внесків
- •4.4. Забезпечення наступних витрат I платежів
- •4.5. Чистий грошовий потік (Cash-flow)
- •4.6. Показники Cash-flow
- •4.7. Звіт про рух грошових коштів
- •5.1. Зміст, значення та основні завдання дивідендної політики
- •5.2. Теорії в галузі дивідендної політики
- •5.3. Фактори дивідендної політики
- •5.4. Порядок нарахування дивідендів
- •5.5. Форми виплати дивідендів
- •5.6. Інструменти дивідендної політики
- •5.7. Методи нарахування дивідендів
- •5.8. Оподаткування дивідендів
- •5.9. Ефективність дивідендної політики
- •6.1. Позичковий капітал підприємства, його ознаки та складові
- •6.2. Фінансові кредити 6.2.1. Довгострокові та короткострокові банківські кредити
- •6.2.2. Практична робота із залучення банківських кредитів
- •6.2.3. Кредитоспроможність підприємства
- •6.2.4. Кредитне забезпечення
- •6.2.5. Кредит в іноземній валюті
- •6.3. Облігації підприємств 6.3.1. Види облігацій та їх параметри
- •6.3.4. Облігації з нульовим купоном (Zerobond)
- •6.3.5. Конвертовані облігації
- •6.3.6. Варанти
- •6.4. Комерційні кредити
- •6.5. Факторинг
- •7.1. Реорганізація як специфічний напрям фінансової діяльності підприємства
- •7.2. Загальні передумови реорганізації
- •7.3. Укрупнення підприємства 7.3.1. Сутність та основні завдання реорганізації, спрямованої на укрупнення підприємства
- •7.3.2. Злиття та приєднання
- •7.4. Реорганізація підприємства, спрямована на його розукрупнення
- •7.5. Перетворення як особлива форма реорганізації підприємства
- •8.1. Сутність і класифікація фінансових інвестицій підприємства
- •8.2. Довгострокові фінансові інвестиції
- •8.3. Поточні фінансові інвестиції
- •8.4. Оцінка доцільності фінансових інвестицій
- •8.4.1. Оцінка доцільності вкладень в інвестиції з фіксованою ставкою дохідності
- •8.4.2. Оцінка доцільності фінансових інвестицій у корпоративні права
- •8.5. Відображення вартості фінансових інвестицій у звітності
- •9.1. Необхідність, завдання і принципи експертної оцінки вартості підприємства
- •9.2. Вартість капіталу підприємства
- •9.3. Методичні підходи до оцінки вартості підприємства
- •9.3.1. Дохідний підхід в оцінці вартості підприємства
- •9.3.2. Майновий (витратний) підхід
- •9.3.3. Оцінка вартості підприємства на основі ринкового підходу
- •9.4. Практична робота з оцінки вартості підприємства
- •10.1. Компетенції фінансових служб у сфері зовнішньоекономічної діяльності підприємства
- •10.2. Регулювання розподілу виручки від зовнішньоекономічної діяльності в іноземній валюті
- •10.3. Розрахунки при здійсненні зовнішньоекономічних операцій 10.3.1. Правила щодо здійснення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності
- •10.3.2. Типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів)
- •10.3.3. Форфейтинг
- •10.4. Митне оформлення та оподаткування зовнішньоторговельних операцій
- •11.1. Сутність, необхідність та основні завдання фінансового контролiнгу
- •11.2. Стратегічний фінансовий контролінг
- •11.3. Оперативний фінансовий контролінг
- •11.4. Координація як центральна функція контролінгу
- •11.5. Внутрішній аудит (ревізія) в системі функцій контролінгу
- •11.6. Система раннього попередження і реагування (српр) 11.6.1. Зміст, призначення та організація
- •11.6.2. Прогнозування банкрутства на основі дискримінантного аналізу
- •11.7. Методи контролінгу
- •11.7.1. Аналіз точки беззбитковості (Break-Even-Analyse)
- •11.7.2. Бенчмаркінг
- •11.7.3. Вартісний аналіз
- •11.7.4. Портфельний аналіз
- •11.7.6. Аналіз сильних і слабких місць на підприємстві
- •11.8. Методи фінансового прогнозування 11.8.1. Експертне (суб’єктивне) прогнозування
- •11.8.2. Каузальне прогнозування
- •11.8.3. Методи екстраполяції [119]
- •12.1. Бюджетування як функція фінансового контролінгу
- •12.2. Принципи бюджетування
- •12.3. Способи бюджетування
- •12.4. Система бюджетів на підприємстві
- •12.5. Визначення потреби підприємства в капіталі 12.5.1. Зміст та види потреби в капіталі
- •12.5.2. Потреба в капіталі для фінансування основних засобів і нематеріальних активів
- •12.5.3. Потреба в капіталі для фінансування оборотних активів
- •12.6. Правила фінансування підприємств
- •12.6.1. Золоте правило фінансування
- •12.6.2. Золоте правило балансу
- •12.6.3. Правило вертикальної структури капіталу
- •12.6.4. Ефект фінансового лівериджу
- •12.7. Планування прибутків і збитків
- •12.8. Планування ліквідності
- •12.9. Планування показників балансу
- •12.10. Прогноз руху грошових коштів (Cash-flow)
- •12.11. Бюджетний контроль та аналіз відхилень
6.3. Облігації підприємств 6.3.1. Види облігацій та їх параметри
Облігації підприємства розглядаються як класичний інструмент залучення суб’єктами господарювання позичкового капіталу на довгостроковий період. Випуск облігацій, як правило, розрахований не на якихось конкретних капіталодавців, а на ринок капіталів у цілому.
Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення його власником грошових коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений у ньому строк з виплатою доходу, порядок визначення якого передбачається умовами випуску.
Облігації можуть випускатися підприємствами всіх передбачених законом форм власності, об’єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Як правило, облігації емітуються крупними АТ чи ТОВ, які мають достатній рівень кредитоспроможності та репутацію для успішного розміщення цінних паперів на ринку. Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника. Враховуючи те, що строк, на який розміщуються облігації, становить здебільшого від 5 до 15 років, для спрощення процедури передачі права власності більшість підприємств випускають облігації на пред’явника.
Облігації підприємств повинні мати такі реквізити:
найменування цінного папера — «облігація»,
фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій;
фірмове найменування або ім’я покупця (для іменної облігації);
номінальну вартість облігації;
строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій);
місце і дату випуску, а також серію і номер облігації;
підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента.
До облігацій, запропонованих для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні додаватися купонні листи на виплату процентів. Купонний лист повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона; номер облігації, по якій виплачуються проценти; найменування емітента і рік виплати процентів.
Облігації всіх видів оплачуються в гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, — в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, її вартість виражається у гривнях. Кошти від розміщення облігацій підприємств направляються на цілі, визначені при їх випуску (як правило, це реалізація довгострокових інвестиційних проектів).
До основних переваг фінансування на основі емісії облігацій можна віднести такі:
диверсифікація капіталодавців, зокрема кредиторів;
залучення коштів здійснюється на довгостроковий період;
податкові переваги, оскільки проценти за облігаціями відносяться на зменшення оподаткованого доходу емітента;
порівняно з акціями облігації є менш ризиковим об’єктом вкладення коштів для інвесторів.
Серед найсуттєвіших недоліків цього інструменту фінансування найчастіше наводяться такі:
порівняно високий рівень накладних витрат, пов’язаних із випуском облігацій;
ризик сплати завищених процентів, передбачених умовами випуску облігацій, у разі зменшення ставок на ринку капіталів;
через значну кількість держателів облігацій і широку географію їх знаходження можуть виникнути труднощі ведення переговорів з капіталодавцями у разі необхідності пролонгації строків погашення.
У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов’язання щодо виплати доходів по процентних облігаціях чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стягнення відповідних сум провадиться примусово судом або господарським судом.
На відміну від акцій, курс емісії облігацій (за винятком конвертованих облігацій) може збігатися з номіналом, бути вищим чи нижчим за нього. Якщо курс емісії перевищує номінал, то підприємство-емітент отримує дохід у вигляді ажіо (премію), аналогічно до емісійного доходу за корпоративними правами. Курс погашення може збігатися з номіналом або перевищувати його. Дохід по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску.
Отже, облігацію слід трактувати як боргове зобов’язання позичальника перед кредитором, за яким передбачаються:
а) періодичні платежі (процентні облігації);
б) початковий продаж за зниженою ціною та виплата номіналу при настанні строку її погашення (облігації з нульовим купоном);
в) комбіновані облігації (продаються з дисконтом чи премією з нарахуванням процентів).
Окрім вказаних видів облігацій, підприємства можуть емітувати конвертовані облігації, які можна обміняти на прості акції чи облігації з варантом на право придбання акцій.
Акціонерні товариства випускають облігації на суму не більше 25 % від розміру статутного капіталу і лише після повної оплати всіх випущених акцій.
6.3.2. Емісія облігацій
Умови випуску і розміщення облігацій підприємств визначаються законодавчими та нормативними актами, а також статутом емітента. Розміщення облігацій на ринку може здійснюватися або безпосередньо емітентом, або з допомогою фінансового посередника. В європейських країнах звичною є ситуація, коли розміщенням облігацій займаються банківські консорціуми, які викуповують усю емісію в емітента за певну винагороду, яка в середньому становить від 2,5 до 4,0 % вартості емісії.
Витрати, пов’язані із залученням коштів на основі емісії облігацій складаються з одноразових накладних витрат і поточних (чи остаточних) виплат доходів за облігаціями. Одноразові накладні витрати становлять у середньому 4—7 % вартості емісії і включають:
виплату комісійних фінансовому посереднику чи банківському консорціуму;
витрати на реєстрацію емісії та опублікування інформації про випуск облігацій;
сплату державного мита у розмірі 0,1 % загальної номінальної вартості облігацій, що пропонуються для продажу, за реєстрацію інформації про емісію цінних паперів;
витрати на друкування сертифікатів цінних паперів;
відшкодування послуг аудиторів;
інші витрати.
Враховуючи достатньо високий рівень накладних затрат, пов’язаних з емісією облігацій, вважається що вона є доцільною лише за значного обсягу залучення коштів. У західноєвропейських країнах рекомендується вдаватися до цього інструмента залучення коштів, починаючи з обсягу емісії у 3 млн євро.
Порядок емісії облігацій наведено на рис. 6.2. Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом та оформляється протоколом зборів власників чи іншим уповноваженим на те органом. Протокол рішення про випуск облігацій підприємств повинен обов’язково містити: реквізити емітента; відомості про статутний капітал, господарську діяльність і службових осіб; найменування аудиторської фірми; дані про розміщення раніше випущених цінних паперів; мету випуску і вид облігацій (іменні чи на пред’явника); загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облігацій; кількість учасників голосування; порядок випуску облігацій та виплати доходів по них; строки повернення коштів при відмові від випуску облігацій; порядок повідомлення про випуск та розміщення облігацій; порядок оплати облігацій.
Рис. 6.2. Порядок випуску облігацій підприємства
Якщо прийнято рішення про емісію процентних облігацій, то основними їх параметрами, які потребують узгодження, є такі:
загальна номінальна вартість;
номінальна вартість однієї облігації та їх кількість у випуску;
форма випуску;
сума випуску за курсом емісії;
процентна ставка;
термін виплати процентів;
період розміщення та дата погашення облігацій.
Особливості розміщення облігацій з нульовим купоном будуть охарактеризовані в наступних підрозділах.
Якщо умовами випуску облігацій підприємств передбачено їх публічний обіг, а також у разі випуску облігацій відкритими акціонерними товариствами емітент подає реєструвальному органу для одночасної реєстрації випуску та інформації про емісію цих облігацій, такі документи:
а) заяву про реєстрацію випуску та інформації про емісію облігацій підприємств;
б) інформацію про емісію облігацій,
в) копію платіжного доручення про сплату державного мита;
г) рішення про випуск облігацій, що оформлено протоколом;
д) зразок бланка сертифіката облігацій, якщо випуск здійснюється в документарній формі;
е) копію договору з торговцем цінними паперами щодо розміщення даного випуску облігацій (якщо емітент користуватиметься його послугами);
є) копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємства.
В інформацію про емісію облігацій повинні бути включені ті самі відомості, що й при емісії акцій, про що йшлося у розд. 3. Особливості стосуються лише інформації про параметри облігацій. Дані про емісію облігацій повинні включати:
дату і номер рішення (протоколу) про емісію облігацій;
найменування органу, який прийняв рішення;
загальну номінальну вартість облігацій, що пропонуються до продажу;
мету використання фінансових ресурсів, залучених від продажу облігацій, та джерела погашення позички і виплати доходу по облігаціях (конкретні обсяги, напрями використання та джерела погашення);
кількість облігацій за типами і категоріями (іменні або на пред’явника, процентні або безпроцентні);
форму випуску облігацій (документарна або бездокументарна);
перелік засновників товариства, розмір частки кожного із засновників у статутному капіталі;
права, що надаються власникам облігацій;
номінальну вартість, серії та порядкові номери облігацій;
адреси місць, дати початку та припинення продажу, погашення облігацій та виплати доходів по них;
умови і термін обігу облігацій;
дії, що провадяться у разі несвоєчасного подання облігацій для погашення;
інформацію про можливі привілеї власників облігацій;
запланований курс продажу облігацій та відомості щодо ринкової вартості облігацій даного емітента, що перебувають в обігу (окремо — на біржах, позабіржових торговельно-інформаційних системах та позабіржовому ринку);
докладний опис відомостей про порядок оплати облігацій із зазначенням найменування банківської установи та номера розрахункового рахунку, на який має бути внесена оплата за облігації;
найменування торговця цінними паперами (якщо емітент користується його послугами);
відомості щодо умов договору з торговцем цінними паперами із зазначенням суми винагороди торговця цінними паперами (якщо емітент користується його послугами);
по процентних облігаціях — заплановані проценти, метод обчислення, порядок виплати доходів та погашення, здійснення операцій і депонування.
Успішне розміщення облігацій на ринку капіталів визначають такі основні чинники:
наявність і характер публічної інформації про емітента;
кредитний рейтинг, присвоєний емітенту рейтингови- ми агентствами (на міжнародному рівні Moody’s; Standard & Poor’s та ін.);
оцінки незалежних фінансових аналітиків.
На міжнародних ринках капіталів ціни на облігації здебільшого формуються за принципом дисконтування майбутнього Сash-flow, тобто майбутні грошові потоки від облігацій (проценти та основна сума) шляхом дисконтування приводяться до теперішньої вартості[69], на основі чого приймаються рішення про доцільність вкладення коштів у даний вид боргових цінних паперів.
Як і за інших форм залучення позичкового капіталу, під час емісії облігацій може бути передбачено кредитне забезпечення. В економічно розвинутих країнах за кредитного забезпечення при емісії облігацій здебільшого використовують такі інструменти:
застава майна, в т. ч. іпотека;
гарантії або поручительство;
негативні застереження, під якими розуміється договірне зобов’язання емітента не використовувати майно підприємства як кредитне забезпечення на користь інших кредиторів.
6.3.3. Погашення облігацій підприємств
Порядок обслуговування та погашення облігацій усіх видів визначається при їх випуску.
Погашення облігації — це виплата номінальної вартості облігації та доходу по них у терміни, передбачені умовами емісії облігацій. Погашення може здійснюватися шляхом фіксованих виплат або на основі застосування методу ануїтетів. В останньому випадку платежі з погашення облігацій здійснюються через певні інтервали часу в однаковому розмірі. Сума платежу включає дохід за облігацією і номінальну вартість, причому з часом частка процентних доходів зменшується, а погашення основної суми боргу збільшується. Досить часто застосовується метод погашення облігацій на основі жеребкування.
Важливою ділянкою роботи фінансового менеджера є визначення порядку погашення облігацій та встановлення процентів по них. За процентними облігаціями ставка процента відображається в купоні до облігації.
Зважаючи на те, що проценти за облігаціями є фіксованими, у разі суттєвої зміни процентних ставок на ринку приведення у відповідність дохідності за облігаціями і ринкової дохідності може здійснюватися на основі конверсії старих облігацій в облігації нового випуску. Емітент у такому разі погашає облігації попередніх випусків і емітує нові, з іншими умовами дохідності, які відповідають актуальній ситуації на ринку. У даному випадку держателі облігацій самостійно приймають рішення щодо придбання облігацій нової емісії.
Поряд із номінальною процентною ставкою велике значення має ефективна ставка процента за облігаціями, яка, окрім процентної ставки, зафіксованої в купонному листі, враховує позитивну чи негативну різницю між курсом емісії та ціною викупу облігації. Відхилення між зазначеними ставками можна спостерігати тоді, коли курс емісії та/або курс погашення процентних облігацій не дорівнює 100 %. Відхилення буде тим більшим, чим більшою виявиться різниця між цими курсами і чим коротший період обігу цінних паперів (n).
Для емітента ефективна ставка процента характеризує загальний рівень витрат, пов’язаних із залученням коштів. Ці витрати включають, окрім номінальної процентної ставки та дисконту, також одноразові накладні витрати.
Приклад 6.1
Облігації емітуються за номінальною процентною ставкою 12 %, проценти нараховуються щорічно, один раз на рік. Курс емісії становить 80 % до номіналу. Період обігу облігацій — 10 років з погашенням у кінці строку обігу за курсом 110 %, одноразові накладні витрати, пов’язані з емісією облігацій, — 5 % від номіналу.
Для визначення ефективної ставки процента для емітента розрахуємо середньорічні витрати, пов’язані із залученням капіталу.
середньорічна величина дизажіо становить 3 % (30 : 10);
середньорічні накладні витрати (одноразові витрати, розподілені на період обігу облігацій) — 0,5 % (5 : 10);
фіксована процентна ставка — 12 %.
Таким чином, загальна величина витрат становитиме 15,5 % до номіналу. Реальна величина фінансових ресурсів, які надходять у розпорядження підприємства, дорівнює 75 % від номіналу (курс емісії за мінусом одноразових накладних витрат). Відношення між величиною витрат та обсягом залучення фінансових ресурсів характеризує ефективну ставку процента для емітента — 20,6 %.
Інвестор, розраховуючи ефективну ставку процента, не бере до уваги здійснені емітентом одноразові накладні витрати. Якщо погашення облігації проводиться в кінці періоду, то інвесторам доцільно використати такий алгоритм розрахунку ефективної ставки процента (Re):
Re = · 100 %, (6.1)
де d — дисконт, виражений у процентах (Кн — Ке); i — фіксована процентна ставка; Ке — курс емісії, у процентах; Кн — курс погашення облігацій, у процентах.
Звичайно, у разі необхідності у зазначеній формулі можуть використовуватися не лише відносні, а й абсолютні величини. Враховуючи дані попереднього прикладу, ефективна ставка процента для інвестора становитиме:
Re = · 100 = 18,75 %.
У разі, якщо погашення облігацій здійснюється щорічно рівними сумами, то в алгоритмі розрахунку ефективної ставки процента замість n доцільно підставити середню величину строку обігу облігацій (t):
t = .
Якщо умову попереднього прикладу дещо скоригувати, зокрема передбачити щорічне погашення облігацій однаковими сумами, то ефективна ставка процента для інвестора становитиме:
Re = = 21,8 %.
Розрахунок ефективної ставки процента має значення насамперед для інвесторів, при оцінці ефективності їх вкладень та визначення амортизованої собівартості фінансових інвестицій, яка відображається у звітності (див. розд. 8).
Після погашення облігацій емітент зобов’язаний не пізніше ніж через 7 днів надати до реєструвального органу звіт про наслідки погашення облігацій, в якому обов’язково мають бути зазначені:
дати початку та закінчення погашення облігацій;
кількість погашених облігацій (із зазначенням номерів і серій);
сума, на яку погашені облігації;
проценти та сума доходу, виплачених по облігаціях (для процентних облігацій).
Звіт про результати погашення облігацій повинен бути підписаний емітентом або особою, яка за дорученням емітента здійснювала погашення облігацій та виплату доходу по них (якщо емітент користується його послугами), а також аудитором (аудиторською організацією) і засвідчений їх печатками.
Крім звіту, емітент до реєструвального органу подає відповідну заяву та примірник друкованого органу з публікацією інформації про емісію облігацій.