27.Типологія особистості в соціології.

Соціальний тип - це деперсоніфікована уявна особистість як узагальнене відображення сукупності повторювальних якостей індивідів, що входять до певної соціальної спільності.

Соціологія як наука виокремлює кілька типологій особистості. Одна з відомих належить Е.Фромму, який у своїх працях "Здорове суспільство" та "Мати чи бути" наводить чотири типи особистості в залежності від цінностей, які їй притаманні:

* традиціоналісти-орієнтовані на цінності обов'язку, порядку, дисципліни, законослухняності;

* ідеалісти-досить критичні до традиційних норм, незалежні, зневажають авторитети, мають установку на саморозвиток;

* фрустрований тип - орієнтований на низьку самооцінку, пригнічення, характерне відчуття відчуженості від життя;

* реалістичний тип - поєднання устремління до самореалізації з розвинутим почуттям обов'язку, здоровий скептицизм із самодисципліною та самоконтролем;

* гедоністичні матеріалісти - орієнтовані на отримання задоволення, погоня за насолодами, пріоритет споживацьких інтересів.

Іншу типологію подає український вчений-соціолог Є.Головаха, який виокремлює три типи особистості:

* особистість, розчинена у масі, суспільстві - соціальні конформісти (пристосуванці);

* особистість, відчужена від суспільства (тип особистості за умов застою);

* перехідний тип особистості, для якої характерне амбівалентне(двоїсте) ставлення до суспільства, недовіра до влади, потяг до релігії та містифікації, паралельна орієнтація на взаємовиключні цінності.

26. Соціальні функції праці.

Соціологія праці- це галузь соціології, яка вивчає характер, зміст, організацію і умови праці; відношення людини до праці, ціннісні орієнтації, рольову поведінку людини в ній, мотивацію та задоволеність працею.

Предметом соціології праці є суспільна праця, яка може бути усвідомлена і як соціологічна категорія, і як емпірична реальність поведінки людей. Категорія "праця" є головною і навколо неї будується система категорій даної галузевої соціології. Праця - це цілеспрямована діяльність, змістом якої є зміна природної речовини з метою задоволення суспільних потреб. Всезагальність праці передбачає, що вона лежить в основі всіх суспільних процесів та явищ.

Суспільний процес праці завжди колективний, суб'єктом його

є великі соціально-професійні групи.

Між людьми, які створюють ці групи, утворюються особливі відносини, пов'язані зі специфічними завданнями та функціями. Ці відносини формують трудові колективи, які виконують виробничо-економічну та соціальну функції. Виробничо-економічна функція передбачає організацію трудової діяльності, технічне вдосконалення виробництва, оптимізацію системи стимулювання, підбір кадрів.

Соціальна функція передбачає удосконалення відносин між людьми в колективі, засвоєння норм поведінки, формування ціннісних орієнтацій тощо.

28. Теорія ієрархії людських потреб А.Маслоу А.Маслоу (1908–1970) створив ієрархічну теорію потреб (1943). Він поділив потреби людини на дві великі групи: базисні (в їжі, одязі, теплі, безпеці, позитивній самооцінці тощо) і похідні, чи метапотреби (у справедливості, добробуті, порядку тощо). Базисні потреби постійні, а похідні – змінюються. Метапотреби однаково значущі, а отже, не мають ієрархії. Базисні потреби можна згрупувати за рівнями: від нижчих — матеріальних до вищих — духовних. Перші їх типи називаються первинними (вродженими), інші — вто­ринними (надбаними). Головне в теорії А. Маслоу — це не стільки ранжування потреб, скільки пояснення їхнього руху. Потреби кож­ного наступного рівня стають актуальними лише після того, як бу­дуть задоволені попередні. Але саме тільки задоволення потреби як такої не є мотиватором поведінки людини. Голод є рушійною силою для людини доти, доки вона голодна. Відтак зрозуміло, що сила дії потреби є функцією від міри її задоволення. Окрім того, інтенсив­ність потреби визначається її місцем у загальній ієрархії. Фізіологі­чні потреби домінують доти, доки їх не задоволене принаймні на мінімальному рівні, а потім починають домінувати наступні — потреби в безпеці, соціальні, престижні, і насамкінець — духовні.

20.Поняття соціального інституту. Соціальні інститути (від латинського institutum – уста­нова) – це стійкі форми організації спільної діяльності людей Термін «соціальний інститут» застосовується в різних значеннях. Говорять про інститут сім'ї, інститут освіти, охорони здоров'я, інститут держави і т.ін. Перше значення, яке найчастіше використо­вується, пов'язано з характеристикою будь-якого роду впорядку­вання, формалізації і стандартизації суспільних зв'язків і відносин, А сам процес впорядкування формалізації і стандартизації нази­вається інституціоналізацією. Соціальний інститут - це відносно стійкі типи та форми соціальної практики, за допомогою яких організується суспільне життя, забезпечується устой-чивость зв'язків і відносин в рамках соціальної органи ¬ зації суспільства.

Соціальний інститут - це не тільки сукупність осіб, установ, постачених визначеними матеріальними засобами і здійснюють конкретну суспільну функцію. Зі змістовної сторони соціальний інститут - це на ¬ бор доцільно орієнтованих стандартів поведінки конкретних осіб у типових ситуаціях.

Соціальні інститути забезпечують можливість членам суспільства, со ¬ ціальних груп задовольняти свої потреби, стабілізується ¬ ють соціальні відносини, вносять узгодженість, інтег-рірованіі в дії членів суспільства. (інститути сім'ї та обра ¬ тання, інститут економіки, політичні та державно-правові ін-ститут, інститути культури).