- •32Визначення основних структурних елементів конфлікту.
- •23.Сутність понять „людина”, „індивід”, „особистість”.
- •37Види соціологічного дослідження , їх призначення.
- •27.Типологія особистості в соціології.
- •26. Соціальні функції праці.
- •21. Соціальні інститути відрізняються один від одного за видами і функціональними якостями.
- •11.Обєкт та предмет соц. Сім ї
- •13. Соціальна характеристика особистості
- •12.Кризи у сім ї
- •10.Основні функції родини
- •14.Аналіз проблем молодої родини
- •15. Социологія освіти
- •17. Психологічні типи сімей
- •16. Соціальні типи сімей
- •43. Понятия «социальный статус» и «социальная роль»
27.Типологія особистості в соціології.
Соціальний тип - це деперсоніфікована уявна особистість як узагальнене відображення сукупності повторювальних якостей індивідів, що входять до певної соціальної спільності.
Соціологія як наука виокремлює кілька типологій особистості. Одна з відомих належить Е.Фромму, який у своїх працях "Здорове суспільство" та "Мати чи бути" наводить чотири типи особистості в залежності від цінностей, які їй притаманні:
* традиціоналісти-орієнтовані на цінності обов'язку, порядку, дисципліни, законослухняності;
* ідеалісти-досить критичні до традиційних норм, незалежні, зневажають авторитети, мають установку на саморозвиток;
* фрустрований тип - орієнтований на низьку самооцінку, пригнічення, характерне відчуття відчуженості від життя;
* реалістичний тип - поєднання устремління до самореалізації з розвинутим почуттям обов'язку, здоровий скептицизм із самодисципліною та самоконтролем;
* гедоністичні матеріалісти - орієнтовані на отримання задоволення, погоня за насолодами, пріоритет споживацьких інтересів.
Іншу типологію подає український вчений-соціолог Є.Головаха, який виокремлює три типи особистості:
* особистість, розчинена у масі, суспільстві - соціальні конформісти (пристосуванці);
* особистість, відчужена від суспільства (тип особистості за умов застою);
* перехідний тип особистості, для якої характерне амбівалентне(двоїсте) ставлення до суспільства, недовіра до влади, потяг до релігії та містифікації, паралельна орієнтація на взаємовиключні цінності.
26. Соціальні функції праці.
Соціологія праці- це галузь соціології, яка вивчає характер, зміст, організацію і умови праці; відношення людини до праці, ціннісні орієнтації, рольову поведінку людини в ній, мотивацію та задоволеність працею.
Предметом соціології праці є суспільна праця, яка може бути усвідомлена і як соціологічна категорія, і як емпірична реальність поведінки людей. Категорія "праця" є головною і навколо неї будується система категорій даної галузевої соціології. Праця - це цілеспрямована діяльність, змістом якої є зміна природної речовини з метою задоволення суспільних потреб. Всезагальність праці передбачає, що вона лежить в основі всіх суспільних процесів та явищ.
Суспільний процес праці завжди колективний, суб'єктом його
є великі соціально-професійні групи.
Між людьми, які створюють ці групи, утворюються особливі відносини, пов'язані зі специфічними завданнями та функціями. Ці відносини формують трудові колективи, які виконують виробничо-економічну та соціальну функції. Виробничо-економічна функція передбачає організацію трудової діяльності, технічне вдосконалення виробництва, оптимізацію системи стимулювання, підбір кадрів.
Соціальна функція передбачає удосконалення відносин між людьми в колективі, засвоєння норм поведінки, формування ціннісних орієнтацій тощо.
28. Теорія ієрархії людських потреб А.Маслоу А.Маслоу (1908–1970) створив ієрархічну теорію потреб (1943). Він поділив потреби людини на дві великі групи: базисні (в їжі, одязі, теплі, безпеці, позитивній самооцінці тощо) і похідні, чи метапотреби (у справедливості, добробуті, порядку тощо). Базисні потреби постійні, а похідні – змінюються. Метапотреби однаково значущі, а отже, не мають ієрархії. Базисні потреби можна згрупувати за рівнями: від нижчих — матеріальних до вищих — духовних. Перші їх типи називаються первинними (вродженими), інші — вторинними (надбаними). Головне в теорії А. Маслоу — це не стільки ранжування потреб, скільки пояснення їхнього руху. Потреби кожного наступного рівня стають актуальними лише після того, як будуть задоволені попередні. Але саме тільки задоволення потреби як такої не є мотиватором поведінки людини. Голод є рушійною силою для людини доти, доки вона голодна. Відтак зрозуміло, що сила дії потреби є функцією від міри її задоволення. Окрім того, інтенсивність потреби визначається її місцем у загальній ієрархії. Фізіологічні потреби домінують доти, доки їх не задоволене принаймні на мінімальному рівні, а потім починають домінувати наступні — потреби в безпеці, соціальні, престижні, і насамкінець — духовні.
20.Поняття соціального інституту. Соціальні інститути (від латинського institutum – установа) – це стійкі форми організації спільної діяльності людей Термін «соціальний інститут» застосовується в різних значеннях. Говорять про інститут сім'ї, інститут освіти, охорони здоров'я, інститут держави і т.ін. Перше значення, яке найчастіше використовується, пов'язано з характеристикою будь-якого роду впорядкування, формалізації і стандартизації суспільних зв'язків і відносин, А сам процес впорядкування формалізації і стандартизації називається інституціоналізацією. Соціальний інститут - це відносно стійкі типи та форми соціальної практики, за допомогою яких організується суспільне життя, забезпечується устой-чивость зв'язків і відносин в рамках соціальної органи ¬ зації суспільства.
Соціальний інститут - це не тільки сукупність осіб, установ, постачених визначеними матеріальними засобами і здійснюють конкретну суспільну функцію. Зі змістовної сторони соціальний інститут - це на ¬ бор доцільно орієнтованих стандартів поведінки конкретних осіб у типових ситуаціях.
Соціальні інститути забезпечують можливість членам суспільства, со ¬ ціальних груп задовольняти свої потреби, стабілізується ¬ ють соціальні відносини, вносять узгодженість, інтег-рірованіі в дії членів суспільства. (інститути сім'ї та обра ¬ тання, інститут економіки, політичні та державно-правові ін-ститут, інститути культури).