7. Контроль за децентралізованими установами

Узагальнюючи всі відомі форми контролю, можна виділити адміністративний, фінансовий, судовий і парламентський контроль за децентралізованими установами. Як правило, централізована адміністрація більш жорстко контролює незалежні відомства, що виконують соціальні функції. Ступінь самостійності торгово-промислових установ значно вище. Але найбільшою автономією в західних країнах користуються відомства, що координують роботу засобів масової інформації.

Адміністративний контроль звичайно здійснюють уряд і галузеві міністри. Так, у Канаді регламенти автономних органів, в яких встановлюються структура децентралізованих установ, режим роботи й процедури прийняття рішень, набувають чинності тільки після їхнього затвердження кабінетом або галузевим міністром. У Гондурасі контролювати діяльність децентралізованих установ уповноважений Президент Республіки, Міністерство народного господарства й кредитів, Вища рада економічного планування.

У всіх країнах центральна адміністрація залишає за собою право здійснювати кадрові призначення керівників децентралізованих установ і в такий спосіб направляти й контролювати діяльність автономних відомств. У США президент, крім того, встановлює вимоги, яким повинні відповідати особи, що поступають на роботу в державні відомства, у тому числі й у незалежні агентства.

В англосаксонських країнах (у Великобританії й Канаді), галузеві міністри можуть давати публічним корпораціям вказівки по загальнополітичних питаннях. Однак ця форма взаємодії між структурами публічної адміністрації використовується нечасто. Якщо відомство діє на основі вказівки загальнополітичного характеру, то відповідальність за такі дії змушений прийняти на себе міністр. Не випадково тому міністри віддають перевагу неформальним контактам, а ніж офіційним директивам. У США департамент юстиції контролює ведення незалежними агентствами справ у судах.

Публічні корпорації Великобританії зобов'язані щорічно представляти відповідному галузевому міністрові звіти про свою діяльність які той, у свою чергу, передає парламенту.

У Франції здійснюється наступний контроль за діяльністю автономних установ. Інститут адміністративної опіки, що передбачає попередній контроль, на незалежні адміністративні органи не поширюється. Але в інших країнах континентальної системи адміністративна опіка стосовно децентралізованих відомств застосовується досить широко й успішно. Наприклад, в Італії й канадському Квебеке галузеві міністри здійснюють адміністративну опіку над актами й особами автономних адміністративних установ.

Держави, що створюють незалежні відомства, в обов'язковому порядку встановлюють фінансовий контроль за їхньою діяльністю. І не випадково серед всіх контрольних методів головними вважаються фінансові: вони не порушують принципів автономії децентралізованих структур, непрямим способом регулюють їхню діяльність, стимулюючи ефективність роботи. У Великобританії, наприклад, фінансові органи надають позички й субсидії самостійним відомствам, затверджують їхнії заявки по позиках і найважливіших видатках.

Центральні органи, як правило, мають право вивчати, затверджувати або відмовляти в затвердженні бюджету автономних установ, контролювати його виконання. У Коста-Рике, приміром, ці повноваження довіряються Генеральному контрольному управлінню. У Канаді бюджет автономних установ підлягає затвердженню урядом, а кредити, одержувані ними, повинні бути схвалені парламентом. В Італії галузеві міністри здійснюють фінансову опіку: наприклад, міністр фінансів контролює діяльність Банку Італії. Межі бюджетного контролю строго визначені законодавством і звичайно обмежуються питаннями фінансової дисципліни.

Децентралізовані установи є також суб'єктами судового контролю. Вони можуть виступати позивачами й відповідачами в суді, і на них поширюються всі загальні принципи судочинства.

У тому випадку, якщо виникає конфлікт між адміністрацією й автономною установою, він не може бути вирішений в адміністративному порядку. Центральний або місцевий орган повинен звернутися в суд. У країнах континентальної системи ці питання знаходяться у юрисдикції судів адміністративної юстиції. У країнах англосаксонської системи – у юрисдикції судів загального права.

Суди вирішують питання, наскільки правомірні дії децентралізованої установи з погляду відповідності їх закону й установленій спеціальній компетенції; наскільки обґрунтовано, справедливо й неупереджено діяла ця установа.

Повноваження по контролю за незалежними відомствами залишає за собою й вищий законодавчий орган, удаючись до різних форм парламентського контролю. У багатьох країнах децентралізовані установи зобов'язані щорічно представляти парламенту проекти річного бюджету, а часом і звіти про свою діяльність - або через своїх керівників, як у США, або через відповідних галузевих міністрів, як у Великобританії. Парламент визначає, чи доцільно саме існування того або іншого відомства, і найчастіше він вправі як продовжити повноваження, так і вирішити питання про ліквідацію відомства, видавши відповідний акт.

Таким чином, адміністративна автономія децентралізованих установ не означає їхньої повної незалежності. Навпроти, вона існує лише за умови дії правових механізмів контролю за автономними утвореннями.