Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема 4укр..doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
15.08.2019
Размер:
126.46 Кб
Скачать

19

Тема 4. Функціональна децентралізована адміністрація План

1. Виникнення й розвиток децентралізованих установ

2. Правовий статус децентралізованих установ

3. Особливості правового положення децентралізованих установ у різних країнах

4. Створення децентралізованих установ

5. Склад і структура децентралізованих установ

6. Види децентралізованих установ

7. Контроль за децентралізованими установами

Публічна адміністрація в сучасному світі являє собою складний розгалужений механізм, у якому поряд з урядовими міністерствами й відомствами функціонує безліч самостійних структур, що користуються адміністративною й фінансовою автономією державних установ. Ці децентралізовані установи набувають у сучасному світі все більше поширення й вплив, оскільки вони виконують завдання, які не здатна реалізувати централізована державна адміністрація.

1. Виникнення й розвиток децентралізованих установ

Нерідко перед державою встають питання, що вимагають швидкого реагування й спеціалізованого підходу, а жорстка міністерська система не здатна знайти адекватні рішення надзвичайних проблем. У зв'язку із цим у більшості країн світу утворються спеціальні автономні структури, покликані самостійно виконувати певні функції й вирішувати конкретні питання.

Основними причинами створення автономних відомств є:

а) необхідність забезпечення соціально-культурного обслуговування населення, вільного від прямого політичного впливу;

б) доцільність неполітичного регулювання господарських відносин;

в) надання населенню технічних послуг;

г) регулювання діяльності осіб вільних професій - юристів, лікарів і ін.

Історія існування децентралізованих державних органів нараховує, щонайменше, кілька сторіч. Наприклад, в Англії виникнення органів, безпосередньо не підлеглих центральній владі відноситься ще до часів Тюдорів. Пізніше, в XVIII - початку XIX в., англійський парламент створив спеціалізовані незалежні органи, які здатні були допомогти вирішенню соціальних проблем, пов'язаних з індустріальною революцією. Так були утворені, зокрема, управління охороною здоров'я.

Кожний історичний період вимагав утворення особливих форм децентралізованих установ. Однак найбільше поширення спеціалізовані децентралізовані органи одержали на початку XX в., коли монополії стали серйозно обмежувати конкуренцію й видозмінювати основи ринкової економіки. Нові соціальні явища призвели до змушеного розширення сфери управлінської діяльності західних держав, до активного державного регулювання економіки й соціальних процесів. Нетрадиційні сфери управління вимагали застосування гнучких методів регулюючого впливу, а міністерства володіли лише командними способами впливу. Не випадково тому на початку XX в. юридичне закріплення одержали нові форми діяльності державної адміністрації, такі, як незалежні агентства в США, публічні корпорації у Великобританії, незалежні адміністративні органи й публічні установи у Франції.

Автономні установи в багатьох країнах стали інструментом виходу з «великої депресії» кінця 20-х- початку 30-х рр. Їхнє число значно збільшилося насамперед за рахунок органів управління націоналізованими галузями.

Після Другої світової війни тривав розвиток автономних адміністративних структур. Вони повсюдно застосовувалися як вдала форма для установ змішаної економіки й поступово ставали головною сполучною ланкою між державою й приватним сектором. У цей час загальновизнано, що децентралізовані установи найбільше успішно функціонують у соціальній і економічній сферах.

На сучасному етапі в більшості зарубіжних держав децентралізовані установи набули характер самостійної децентралізованої публічної адміністрації. Вони являють собою важливу ланку адміністративної системи зарубіжних держав, своєрідну паралельну адміністрацію, що часом успішно протистоїть міністерській системі управління. У Великобританії, наприклад, в 1980 р. біля половини всіх працівників державного сектора були зайняті в автономних органах функціональної адміністрації. У таких країнах Латинської Америки, як Колумбія й Венесуела, кількість децентралізованих установ перевищила 100, у Мексиці - 800. У Франції 34 незалежних адміністративних органа й більше 4,5 тис. публічних установ.

Ні в законодавстві, ні в практиці державного управління зарубіжних країн поки не вироблене єдине найменування цих своєрідних адміністративних структур. Вони можуть називатися публічними корпораціями, квази- або напівавтономними органами, позаміністерськими установами, незалежними або публічними агентствами, комісіями, касами, бюро, управліннями й т.п. У Великобританії й колишніх англійських колоніях точний правовий зміст має лише поняття «корпорація». Але й воно відображає всього лише одну характерну рису цих установ - їхній статус юридичної особи, що дає їм можливість від свого імені виступати в суді. У Франції й інших країнах французької мови адміністративні структури такого роду об'єднуються поняттями «незалежні адміністративні органи» (les autorites administratives independantes) і публічні установи (etablissements publics), яке використовується як законодавцем, так і адміністративними судами. У Мексиці поняття «децентралізована адміністрація» закріплено конституцією 1917 р., в Італії й Бразилії застосовується термін «непряма публічна адміністрація».