6. Види децентралізованих установ

Існує безліч класифікацій, в основу яких покладені різні критерії організації й діяльності автономних відомств: сфера діяльності, строк повноважень, виконувані функції, територіальна компетенція, форми участі в управлінській діяльності.

Залежно від сфери діяльності можна виділити три види незалежних адміністративних установ, що функціонують в: 1) господарсько-економічної, 2) соціально-культурної й 3) адміністративно-політичної областях.

Більшість децентралізованих органів утвориться в господарсько-економічній галузі і є промисловими, торговельними або транспортними (наприклад, Банк Італії, промислові палати в Німеччині, депозитна каса у Франції, Управління британських залізних доріг, Федеральна торговельна комісія США).

Безліч незалежних адміністративних установ створюється й у соціально-культурній галузі (Національне управління охороною здоров'я Великобританії, Комісія із забезпечення рівних можливостей для працевлаштування США, робітники ради в Німеччині, Інститут соціального забезпечення в Італії, Національне агентство зайнятості у Франції, а також університети, житлові корпорації й ін.).

Деякі діють в адміністративно-політичній галузі (Центральне розвідувальне управління й Комісія із цивільних прав у США, Національна комісія з контролю за виборчими кампаніями у Франції).

У країнах Латинської Америки децентралізовані структури, створювані в адміністративно-політичній управлінській сфері, не наділяються адміністративно-політичними повноваженнями. Так, при Міністерстві національної оборони Колумбії діють: житлове управління, військовий клуб, ротаційні фонди армії, військово-повітряних сил, національної поліції. Ці установи вправі займатися тільки соціально-економічними, а не адміністративно-політичними проблемами.

Залежно від строку повноважень децентралізовані установи підрозділяються на постійні й тимчасові.

Постійні відомства утворяться без вказівки на конкретний період часу, протягом якого вони будуть діяти. Визначається лише строк повноважень їхніх керівних органів.

Тимчасові органи створюються для вирішення конкретного завдання, після виконання якого вони припиняють своє існування. Зазвичай, законодавство надає децентралізованим установам спеціальні повноваження для реалізації конкретної урядової програми. У такому випадку відомство діє за принципом «кожній програмі - своя команда».

Нерідко тимчасові децентралізовані установи працюють більш ефективно в порівнянні з постійними. Після розв'язання поставлених перед ними завдань вони можуть бути ліквідовані. Але якщо була доведена ефективність нової форми управління, то можливе перетворення тимчасового відомства в постійну функціональну децентралізовану структуру.

Законодавство не стільки надає автономним відомствам конкретні повноваження, скільки зобов’язує їх виконувати певну функцію (наприклад, контролювати використання електроенергії всіма підприємствами, організаціями й приватними особами). Не випадково тому незалежні установи вважаються втіленням функціональної децентралізації: вони найчастіше створюються як функціональні органи для здійснення переважно однієї або декількох управлінських функцій.

З урахуванням виконуваних ними функцій можна виділити наступні види децентралізованих органів:

1) Регулюючі - повноважні приймати акти управління нормативно-правового характеру й здійснювати контроль за дотриманням законності приватними особами й компаніями (такі, як Комісія з охорони здоров`я й соціального страхування або Управління з питань сумлінної торгівлі у Великобританії, Федеральна енергетична регулююча комісія в США, Національна комісія з використання сільськогосподарських земель Танзанії).

2) Координуючі - покликані забезпечити погодженість дій підприємств, установ і організацій різних секторів (наприклад, комісії з контролю за цінами в Бразилії, Перу й Еквадорі). Ці структури можуть і не мати власних матеріальних коштів, а виконувати суто управлінські функції. Їхнє фактичне положення максимально наближається до статусу функціональних органів централізованої публічної адміністрації.

3) Розподіляючі - здійснюють фінансову й іншу підтримку приватних осіб і компаній (наприклад, житлова корпорація Великобританії, Адміністрація фермерського кредиту в США, Нігерійське управління по розвитку національного підприємництва). Закони, на основі яких вони діють, проводять розмежування між представниками різних соціальних верств (богатыми й бідними, молодими й старими).

4) Клієнтські – надають послуги, тим, хто до них звернувся (туристичні управління Великобританії).

5) Примирливі – розглядають конфліктні ситуації, пропонують загальні шляхи їхнього рішення (Комісія з расової рівноправності Великобританії, Національна арбітражна рада в США).

З огляду на територіальну компетенцію, можна виділити національні, регіональні й місцеві децентралізовані установи. У багатьох країнах незалежні відомства з'являлися як місцеві органи, діяльність яких була обмежена межами конкретної адміністративно-територіальної одиниці. Наприклад, в 20-х рр. XX в. підприємства, що перебували у віданні органів місцевого самоврядування у Великобританії, були передані публічним корпораціям. З тих пір публічні корпорації стали провідними органами управління державним сектором на місцях. Національні публічні корпорації одержали широке поширення значно пізніше - уже після Другої світової війни.

У цей час учені й політики покладають великі надії на регіональні децентралізовані установи. Зокрема, накопичний успішний досвід їхньої роботи в країнах, що розвиваються. Регіональні автономні відомства створюються там як органи, що координують діяльність різних секторів економіки, що спрямовують і забезпечують комплексний розвиток території. Так, у Венесуелі корпорація розвитку регіону Зулиана координує роботу центральних і місцевих органів по складанню регіонального бюджету, фінансує їх і надає матеріальну допомогу при створенні нових підприємств і в роботі вже діючих, забезпечуючи раціональне використання регіональних ресурсів, а також надає технічну допомогу в економічному розвитку регіону, стимулює кооперацію різних секторів приватної економіки.

Використання форми децентралізованих установ для управління територіальним розвитком по праву розглядається в сучасній адміністративно-правовій науці як одне з найбільших організаційних досягнень XX в.

І, нарешті, по формах участі в управлінській діяльності розрізняються;

а) владні децентралізовані установи, що мають право приймати самостійні рішення з питань своєї компетенції,

б) консультативні, що мають дорадчіи повноваження й допомагають урядум або міністерству в розгляді спірних питань (наприклад, Комісія із сільської місцевості Великобританії).