4.7. Специфічні види юридичних осіб як субєктів міжнародного приватного права

Серед суб'єктів міжнародного приватного права, які познача­ються терміном «юридична особа», існують юридичні особи, що мають суттєві специфічні риси, а саме:

1. акціонерне товариство – це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Коли мова йде про акціонерне товариство, слід мати на увазі, що в сучасних умовах вони стають основною організаційно-правовою формою ведення бізнесу у розвинутих країнах. Але залишаються деякі питання, так акції того чи іншого товариства вільно продаються на на­ціональному ринку цінних паперів, національна приналежність капіталу, на якому ця особа засновується може неодноразово, або навіть постійно - змінюватись. Внаслідок цього з боку держав до них виникає певна недовіра, а тому держави намагаються підпорядковувати вирішення питань, пов'язаних з діяльністю акціонерних товариств, виключно своєму національному законодавству.

Нині у більшості розвинених країн світу прийнято спеціальні акціонерні закони:

1.. ФРН – закон про акціонерні товариства (1965);

2. Франції – закон про торгові товариства 1966 р.;

3. Великій Британії – закон про компанії (1985);

4. США – закони штатів, в яких визначається правове становище підприємницьких корпора­цій тощо.

5. Україна – ст. 152 – 162 Цивільного кодексу України та глава 9 Господарського кодексу України.

2. транснаціональні корпорації (надалі ТНК) є групами компаній різної національності, що пов'язані між собою участю в акціонерному капіталі, управ­лінським контролем або будь-якими угодами, які передбачають право головної компанії ТНК здійснювати контроль над дочірніми підприємствами, тобто вони є економічним цілим, що не має єди­ної національної правосуб'єктності.

У міжнародному приватному праві прийнято розрізняти такі види ТНК:

1. національні компанії, трести, корпорації і та ін., що мають за кордоном численні філії, які самі являють со­бою самостійні юридичні особи, тобто монополії, які є національними за капіталом, але міжнародними за сферою своєї діяльності (японська фірма «Соні», американські корпорації «Майкрософт», «Ренк-Ксерокс» тощо).

2. міжнародні не тільки за сфе­рою своєї економічної діяльності, а й за своїм капіталом (напри­клад, англо-голландський концерн «Роял-Датч-Шелл» чи менш відомий «Данлоп-Піреллі»).

3. картелі й синдикати, об'єднання виробничого та науково-технічного характеру, які формально не визнані юридичними особами, зовні являючи собою просту сукупність самостійних юридичних осіб, хоча економічно вони керуються з одного центру.

ТНК будь-якого з цих типів використовують розгалужену мере­жу своїх підприємств у всьому світі з метою збільшення прибутку через проникнення на нові ринки збуту, зменшення податкового тиску і т. ін., використовуючи для цього особливості національ­ного регулювання певних питань на свою користь. Тенденцією розвитку ТНК є поглиблення невідповіднос­ті між економічною сутністю та юридичною формою суб'єкта гос­подарської діяльності, коли економічна єдність оформлюється за допомогою юридичної множинності. Тобто, хоча ТНК є цілісни­ми утвореннями, вони не набувають генетичної правосуб'єктності ні за національним, ні за міжнародним правом.

На регіональному рівні заслуговує на увагу Конвенція про транснаціональні корпорації, укладена дванадцятьма державами СНД 6.03.1998 р. у м. Москві. Дана Конвенція ратифікована Зако­ном України від 13.07.1999 р. Згідно зі ст. 2 Конвенції, сторони домовились розуміти під поняттям «транснаціональна корпорація» юридичну особу, яка:

• має у власності, господарському віданні або в оперативному управлінні відокремлене майно на територіях двох чи більше сто­рін;

• створена юридичними особами двох чи більше сторін;

• зареєстрована як корпорація згідно з цією Конвенцією.

В Україні спеціальне регулювання діяльності ТНК відсутнє.