4.4. Тимчасово прибулі іноземці, їх правове становище в міжнародному приватному праві

По відношенню до тимчасово прибулих на територію відповідної держави іноземців зазвичай у національному законодавстві встановлюють­ся ті чи інші їх класифікації, відповідно до яких і визначається їх правоздатність та дієздатність за спеціальними законами держави перебування.

Найбільш поширеною класифікацією тимчасово прибулих іноземців є:

1. особи, що прибули з метою зайняття підприємницькою діяльністю:

1.1. відповід­но до ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак. Причому, фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно із законами України;

1.2. фізичні особи, які мають постійне місце про­живання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно із Законом «Про підприємни­цтво»;

1.3. фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є;

2. ті, хто прибув у державу з метою отримання освіт, постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 136 регулюється статус іноземних громадян, що навчають­ся в Україні;

3. трудові мігранти. У даної особи виникає обов’язок зареєст­руватись у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. А, у ст. 8 Закону України «Про правовий статус іноземців» вказується, що іноземці, які прибули в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до одержуваного у встановленому порядку дозволу на працевлаштування.

4. туристи – відповідно до ст. 1 Закону України «Про туризм», особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов’язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін. Але в теорії туризму розрізняють два різновиди туристів:

4.1. турист внутрішній – це особа, що перебуває щонайменше одну ніч у місці, яке відрізняється від його звичайного середовища, але в країні проживання;

4.2. турист іноземний – це особа, яка придбала тур, тимчасовий відвідувач, що здійснює подорож в іншу країну з метою відпочинку, лікування, вирішення ділових питань, відвідування родичів, тобто практично з будь-якою метою за винятком діяльності, яка оплачується, за умови перебування в іншій країні не менше 24 годин, але не більше одного року.

4.5. Правове становище біженців в міжнародному приватному праві

Біженці у міжнародному приватному праві виокремлюються в особливу категорію іноземців. Певною мірою це пояснються тим, що стосовно біженців існує спеціальна Конвенція про статус біжен­ця (Женева, 28 липня 1951 р.) та Протокол 1967 р., що стосується статусу біженця, до яких приєдналася і Україна.

Згідно з даного Конвенцією, біженець – це особа, яка внаслідок обгрунтованих побоювань стати жертвою пе­реслідувань за ознаками раси, віросповідання, громадянства, прина­лежності до певної соціальної групи або політичних переконань знаходиться за межами держави своєї громадянської приналежності та не може користуватись захистом цієї держави чи не бажає корис­туватись таким захистом внаслідок зазначених побоювань.

Біжен­цем вважається також особа, яка не має певного громадянства та, знаходячись за межами держави свого попереднього звичайного місця проживання, не може внаслідок певних подій або не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

Конвенцією у загальному вигляді правовий статус біженця ви­значено таким чином:

1. особистий статус біженця визначається за­конами держави його доміцилію;

2. якщо біженець не приналежний до вище зазначеного закону, то визначається зако­нами держави його проживання.

По відношеню до національного законодавства, то відповідно ст. 1 Закону України «Про біженців» біженець – це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повертатися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про біженців», особи, яким надано статус біженця в Україні, є іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, і вони користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винят­ком встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Надання, втрата та позбавлення статусу біженця на території України регламентується:

1. Законом України «Про біженців»;

2. Законом України «Про охорону дитинства»;

3. Конвенцією про статус біженців;

4. Тимчапсові інструкції про оформлення документів, необхідних для вирішення питань про надання, втрату, позбавлення статусу біженця, заптвердженого наказом Державного комітету України у справах національностей та міграції від 29.04.2002 р. № 20;

5. Інструкція про порядок прийняття та передання заяв про надання статусу біженця органами Державної прикордонної служби України органам міграційної служби, а також надання пояснень про причини незаконногоперетинання кордону, затвердженого наказом Державного комітету України у справах національностей та міграції та Адміністрації Державної прикордонної служби України від 09.07.2004 р. № 35/521;

6. Положення про проїздний документ біженця для виїзду за кордон, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 р. № 1526;

7. Положення про посвідчення біженця, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 р. № 1527.

Особі, якій надано статус біженця, видається посвідчення біженця, яке є паспортним документом, що посвідчує особу та підтверджує факт надання їй в Україні статусу біженця і дійсне для реалізації права та виконання обовязків, передбачених Законом України «Про біженців». Посвідчення видається іноземцю або особі без громадянства, які досягли 16-річного віку, органом міграційної служби а АРК, областях, містах Києві та Севастополі на підставі рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції про надання іноземцю або особі без громадянства в Україні статуцсу біженця.

Особи, яким надано статус біженця, мають правона соціальний захист, а саме на:

1. безпосереднє отримання медичної допомоги і соціальне обслуговування;

2. державну допомогу сімям з дітьми;

3. отримання соціальних послуг;

4. державну соціальну допомогу;

5. отримання житла для тимчасового проживання.

Відповідно до ст. 87 Бюджетного кодексу України, видатки на державні програми соціальної допомоги біженцям здійснюється з Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право», у разі виникнення колізій у приватно-правових відносинах за участю біженців, які хоча б через один із своїх елементів повязані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, застосовується особистий закон біженця, який вважається правом держави, в якій він має місце перебувати.