Тема 4. Дисциплінарна структура релігієзнавства

вдалося виразити дух епохи. Згідно з його позицією, філософія за об'єкт вивчення повинна брати реалії, що можна пізнати завдяки природному розуму, не втручаючись у так звані божественні предмети - об'єкти уваги богослов'я. Звідси, Одкровення лише доповнює те, що відкривається через природний розум. В даному випадку йдеться про принцип гармонії розуму і віри, якщо перекласти це філософською мовою.

Особливу увагу звернемо на те що розум вважався повноправним принципом пізнання поряд із вірою. Вчення про автономність, самодостатність природного розуму дало багатообіцяючі наслідки. Насамперед, воно відкрило шлях до суто філософської творчості, що поступово не лише позбувається релігійного чинника, але й спромоглась добитися певної автономії. Ця автономія почала визнаватись за принцип. Вчення про автономію розуму зумовило подальший розвиток західноєвропейської філософії. Ідея "чистої філософії" сприяла розквіту філософської творчості. Декарт започаткував тенденцію розглядати філософію як незалежну, самостійну сферу творчості. Процес творчої розробки філософських проблем призвів до диференціації філософського знання. Зокрема, виникла нагальна потреба й у появі особливого вчення про релігію. В концептуальній формі це вчення вперше сформулював Б.Спіноза. У філософській системі голландського мислителя в межах виключно розуму відбувається осягнення явищ і реалій релігійного світу, тобто релігія, поряд з іншими формами духовного життя, стає об'єктом вивчення філософії.

Тепер щодо загальних особливостей тлумачення релігії та її феноменів і структур у світлі філософії релігії, що розглядає феномен релігії з точки зору його раціональної осмисленості. Варто уточнити що розуміється під раціональним осмисленням. На нашу думку, в контексті філософії релігії розглядається функціонування двох рівнів раціоналізації. Перший з них умовно назвемо первинною раціоналізацією. Це логічна обробка фактів досвіду, понятійне оформлення того, що дається нам у досвіді. Відповідно, філософія релігії - понятійне оформлення фактів та явищ, пов'язаних з проблемою релігії чи витлумачення релігійних феноменів у поняттях.

Другий рівень умовно назвемо вторинною раціоналізацією чи, вживаючи термін Е.Гуссерля, "ідеацією". Йдеться про споглядання, бачення ідей. Це пізнання на основі ідей, смислів, пізнання ейдосів, "феорій". (З грецької буквальний переклад поняття "феорія" - бачення, споглядання). І.Кант особливо переконливо довів, що у складі пізнавального акту є трансцендентальні елементи, тобто апріорні елементи знання. Йдеться про матеріал, який не виводиться з досвіду. Саме він є основою вторинної раціоналізації. В історико-філософському контексті інтенція про споглядання ідей вперше актуалізується у вченні про ейдоси Платона, а вираженої форми набуває у ЕТуссерля.

Тепер з'ясуємо, в якій формі відбувається описана раціоналізація. Філософія релігії, гадаємо, не є дослідженням і, звичайно ж, сприйняттям на віру,

Розділ І. Релігієзнавство - специфічна сфера гуманітарного знання

127

а швидше інтерпретацією релігійних феноменів. За формою це - інтерпретаційне осягнення релігії та її проявів. Саме інтерпретація становить суть філософії. Там, де вона відсутня, немає й філософії. Там, де відсутня інтерпретація релігії та її компонентів, зайвою є і філософія релігії. Обгрунтуємо висловлену тезу, застосовуючи argumentum ex contrario.

Розуміння філософії як дослідження є обмеженим. Адже за сутністю своєю дослідження орієнтується на з'ясування структури, природи предмета. В остаточному підсумку воно, як результат, потребує утвердження певних постулатів, які нерідко набувають догматичного оформлення. Натомість, інтерпретація має бути звільненою від будь-яких догматичних висновків. Більше того, інтерпретаційне осягнення певного феномена передбачає наявність декількох, інколи суперечливих за смислом, інтерпретацій, чого не може допустити дослідження.

Якщо визнати істинним положення, згідно з яким філософія являє собою інтерпретаційне осягнення феномена релігії і його проявів, тоді необхідно також визнати проблематичним об'єкт вивчення. Йдеться про те, що для філософії релігії стають проблемою пов'язані з феноменом релігії основоположні поняття. В своєму послідовному проблематизмі філософія релігії вільна від будь-яких умовностей суто релігійного досвіду. Можна навіть стверджувати, що в змістовному розумінні філософія релігії постає лише тоді, коли релігія - об'єкт її вивчення - стає проблемою. Тому для Платона й Арістотеля феномен релігії не був проблемою. Аналіз їх міркувань щодо предметів, пов'язаних з релігією, дає підстави стверджувати про наявність релігійної філософії, але не концептів філософії релігії. Тобто, в їх творчому доробку постановка проблеми релігії була відсутньою.

У формальному відношенні філософія релігії є інтерпретацією феноменів релігії та її структур. Об'єкт її вивчення - релігія та її вияви - стають проблемою. При цьому загадка, яку ми прагнемо й можемо пізнати, не повинна перетворюватись в містерію, таїнство, тобто в неосяжну, закриту для ratio таємницю. З'ясування містерії - за межами філософії релігії. Тобто, філософія релігії обмежена раціональним осягненням релігійних феноменів і структур, у тлумаченні яких вбачає для себе проблему.

З'ясування змісту й форми функціонування філософії релігії як дисциплінарного утворення релігієзнавства не вичерпує собою аналітичних можливостей в осягненні релігієзнавства. Залишається ще з'ясувати питання структурної наповненості філософії релігії. Спочатку звернемося до авторитетних джерел. М.Боголюбов, спираючись безпосередньо на К.Тіле, філософію релігії поділяв на історичну чи морфологічну та онтологічну.³ Історична філософія релігії, на його думку, містить в собі виклад релігії в процесі

Там само. - С 68.

128