Тема 18. Релігія як соціально-психологічне явище

513

Релігійна віра, особливо якщо вона є компонентом зрілої релігійності -надто усталена психологічна конструкція. Можна виокремити щонайменше три фактори, які зумовлюють супротив релігійних вірувань тій інформації, яка їм протирічить.

По-перше, значимість вірувань в особистому житті та в системі особистісної орієнтації. Зіткнення з фактами, що "випадають" з означеного кола, ініціює механізми психологічного захисту, які діють в ситуаціях когнітивного дисонансу (зокрема, витіснення, ігнорування, раціоналізація). Події життя можуть спростовувати вірування з точки зору звичайної логіки, але у власній системі віруючого вони можуть лише певним чином перетлумачиться або піддатися переробці в деяких деталях, не чіпаючи загалом колишні переконання. Один з яскравих прикладів цього перенесення дати кінця світу, яке спостерігалося вже багато разів протягом існування апокаліптичної ідеї.

По-друге, тиск соціального оточення. Якщо віруючий вже публічно виголошував свої позиції, а особливо якщо вони обумовлюють його певний соціальний статус, відмова від попередніх переконань може призвести до втрати престижу і зниження самооцінки. Крім того, індивідуальні вірування підкріплюються впливом релігійної групи, в якій спрацьовують ефекти "зараження", психологічної підтримки, "бомбардування любов'ю", активізації почуття відповідальності та ін.

Як бачимо, релігійна віра формується і підтримується за законами, які притаманні вірі як психологічному феномену взагалі, й відображає соціальну природу психіки. Проте її особливості зумовлені її предметом та об'єктом -уявленнями про роль та місце надприродного-сакрального в системі відношень особистості.

4. Психологічні функції релігії. Релігія і духовне здоров'я особи й народу

Основними психологічними функціями релігії є смислоутворююча, гармонізуюче-стабілізуюча, світоглядна. Розглянемо їх коротко. Індивідуальна релігійність визначалась як переживання, тобто певний різновид психологічної діяльності. Переживання є процесом, що спрямований на забезпечення психологічної можливості реалізації життя. На рівні "буттєвої свідомості" цей процес постає як набуття осмисленості, пошуки джерел сенсу, розробка цих джерел, тобто відтворення останнього. Оскільки одним із найголовніших психологічним витоків релігії є пошук сенсу життя, то найважливішою психологічною функцією релігії є смислоутворююча.

Концепція цільової детермінації переживань стверджує, що істотною метою переживання як психологічної діяльності є досягнення несуперечності й цілісності внутрішнього світу особи та усунення тривоги. Е.Фромм вважав

514 Розділ IV. Суспільствознавче витлумачення феномену релігії

тривогу наслідком відсутності сенсу життя. Якщо релігія надає чи приписує життю особи смисл, вона з необхідністю позбавляє тривоги. В процесі засвоєння релігійного досвіду індивід долає когнітивний дисонанс уникає неспокою, невпевненості, сумнівів. Згідно з цією концепцією, релігія - це система мислення й дій, яка поділяється групою і дозволяє індивіду вести усвідомлене існування та надає йому об'єкт для відданого служіння. Слід зауважити, що Е.Фромм розглядав потребу в сенсі та потребу в служінні як найважливіші потреби людини, що глибоко вкорінені в умовах людського існування.⁹ Відтак релігія постає як загальнолюдський феномен, що не обмежується системою уявлень, центром яких є Бог та надприродні сили.

Притаманний людині неспокій з'явився з часу відділенням її від природи і зумовлений мрією про повернення первісної гармонії. Людина прагне до єднання зі світом, злиття з ним у всіх сферах його буття. Лише в такий спосіб вона може віднайти нову рівновагу. Розроблена система смисложиттєвої орієнтації (тобто цілепокладання) передбачає, що в людських зусиллях реалізуватимуться не тільки інтелектуальні елементи, а й елементи емоцій та відчуття. Відданість меті, ідеї або силі, яка переважає людину, зокрема такій, як Бог, є відображенням її потреби в цілісності життя.

Ідею про гармонізуючу функцію релігії належно обґрунтував У.Джеме.¹⁰ Він підкреслював, що загальною психологічною особливістю всіх релігій є перехід від душевного страждання до поступового звільнення від нього. Розвиваючи цю думку в традиціях марксистської психології релігії, Д.Угринович вважав за основну соціальну функцію релігії ілюзорну компенсацію практичного безсилля людини, яка на психологічному рівні реалізується через релігійну втіху. Сутність релігійної втіхи полягає у катарсисі, під час якого відбувається перебудова емоцій від страху, безпорадності, невпевненості до почуття благоговіння, любові, радощі, цілісності буття.¹¹

Як бачимо, всі дослідники з психології релігії, незалежно від їх світоглядних орієнтацій, відзначають як одну із істотних функціональних особливостей релігії те, що вона позбавляє людину невизначеності й тривоги, тобто знижує рівень її екзистенціальної напруженості і забезпечує внутрішню стабільність. В межах психодинамічної теорії це можна визначити як реалізацію механізму психологічного захисту.

Поняття психологічного захисту, яке було вперше введене З.Фрейдом і розвинуте його послідовниками, тісно пов'язане з проблемою важких життєвих ситуацій. Останні слід розуміти як такі, що містять у собі елемент "неможливості", тобто неспроможності для суб'єкту вирішити наявні проблеми

⁹ Див.: Фромм Э. Психоанализ и религия //Сумерки богов. -М., 1989.-С. 143-221.

^I Див.: Джемс У. Многообразие религиозного опыта. - М, 1910.

^II Див.: Угринович Д.И. Психология религии. - М, 1968. - С. 154-168.