1.3. Грунтовий покрив

Територія району переважно висотно-рівнинна, мережана балками, ярами, лугами, культивованими ґрунтами, лісами і гаями. На півдні та сході особливо чарують казкові краєвиди заліснених висот, на лоні яких зринають криничні озерця, струмки, угловини, таємничі валуни і печери. Ґрунти району переважно чорноземи опідзолені , дернові, світло-сірі, супіщані, суглинки слабо гумусні, місцями з прошарками глинистого піску , місцями торф'яно - болотні.

Чорноземами типовими називають грунти, в яких найбільш виражені ознаки їх утворення: інтенсивне нагромадження гумусу, азоту та зольних елементів, неглибоке вимивання карбонатів, поступовий перехід від гумусового горизонту до не гумусової материнської породи тощо.

Вміст гумусу в цих грунтах найвищий - 4-6%, запаси його можуть досягати 500-600 т/га, ємність катіонного обміну - 30-50 мг - екв/100г грунту, реакція грунтового розчину - слабо кисла або нейтральна, високий вміст поживних речовин.

Чорноземи опідзолені та вилугувані мають меншу потенціальну родючість порівняно з типовими, але містять досить багато гумусу (3-5%) й елементів живлення. Формування цих грунтів має степову і лісову фази розвитку. Про це свідчить, з одного боку, наявність великої кількості кротовин, глибока гумусність профілю, якісний склад гумусу, де переважать гумінові кислоти, зв'язані з Са, а з іншого, - глибоке скипан­ня карбонатів, насиченість основами, кислотність, помітна диференціація за елювіально-ілювіальним типом.

Чорноземи реградовані поширені на межі чорноземів опідзолених і типових. Ці грунти розглядаються як результат окультурення чорноземів опідзолених і вилугуваних та темно-сірих опідзолених грунтів у процесі зміни лісової рослинної формації на трав'яну, тривалого сільськогосподарського використання тощо. При цьому змінюється гідрологічний режим, посилюються висхідні потоки вологи, які сприяють підтягуванню карбонатів до поверхні.

Тип сірі опідзолені грунти включає три підтипи: світло-сірі, сірі та темно-сірі. Світло-сірі та сірі опідзо­лені грунти за своїми ознаками і властивостями близькі до дерново-підзолистих. У них добре виражені процеси опідзолення, внаслідок чого профіль їх чітко диференційований за елювіально-ілювіальним типом, мають підвищену кислотність верхнього горизонту.

Темно-сірі опідзолені грунти формуються у дібровах, де під пологом лісової рослинності є багата трав'яна рослинність і за рахунок цього значний вплив на формування грунту має дерновий процес грун­тоутворення. Темно-сірі опідзолені грунти за своїми ознаками та властивостями наближаються до чорно­земів опідзолених. Ознаки опідзолення порівняно слабо помітні, а процеси акумуляції гумусу - інтенсивні. Вони мають добре прогумушений верхній гумусово-елювіальний горизонт потужністю 25 - 35 см, пе­реміщення колоїдів менш помітні, ніж у сірих опідзолених грунтах і механічний склад їх середньо - і важко-суглинковий, тому в них краща структура, але слабка водостійкість.

Грунтоутворюючі породи мають переважно легкий механічний склад і представлені піщаними та супіща­ними льодовиковими і водно-льодовиковими відкладами. Зрідка, переважно у західних районах, у місцях виходу на поверхню масивно-кристалічних порід трапляються крейдяно-мергельні відклади та невеликі острівки лесових.

Вирубка лісів і розорювання значних територій, поряд з осушенням заболочених грунтів, змінили умови та напрям грунтоутворення. Низхідні потоки грунтової вологи під лісом змінились висхідними, особливо влітку. Це зумовило зниження рівня грунтових вод, збільшення надходження в грунт органічних речовин з коренями трав'янистих рослин, що призвело до посилення дернового процесу грунтотворення.

Найбільш поширеними на Поліссі (>60%) є дерново-підзолисті грунти із різним ступенем опідзолення, оглеєння та механічним складом. Вони утворились під пологом хвойних і мішаних лісів з трав'янистою рослинністю, що сприяло формуванню таких грунтових горизонтів: гумусо-елювіального (18-25 см.), елювіального та ілювіального. Вміст гумусу в орному шарі цих грунтів досить низький і коливається в ме­жах від 0,7-1,0% у піщаних і супіщаних до 1,5-2,0% у суглинкових відмінах. Вони ущільнені (1,40-1,55г/см3), мало запасають вологи, мають високу водо- і повітропроникність, низьку ємність вбирання і містять недостатньо основ та пожнивних речовин, реакція грунтового розчину в них кисла - рН сольове 4,2-5,2.

Дерново-підзолисті глеюваті грунти розташовані окремими масивами та плямами на слабо дренованих вододілах або пониженнях із слабким стоком в умовах надмірного зволоження. Вони мають, як прави­ло, нижчу родючість через несприятливий водно-повітряний режим і більш кислу реакцію грунтового розчину.

За грунтово – меліоративним районуванням Ріненщини Острозький район знаходиться у межах Рівненського та Радивилівського грунтових районів. На більшій частині району переважають сірі опідзолені грунти на лисовидних суглинках та чорноземи, а в південній частні – дерново – глейові та чорноземно – лучні карбонатні грунти.