§ 31. Закарпаття у складі Чехо-Словаччини

Становище на Закарпатті. Закарпатська Україна офіційно називалася Підкарпатською Руссю, а після адміністративної реформи 1928 р.— Підкарпатським краєм. Назва «Закарпатська Україна» як така, що засвідчувала приналежність цієї землі «за Карпатськими горами» до України, була заборонена. Втім, не існувало Української держави, яка могла б претендувати на землю, відірвану від батьківщини ще за часів Київської Русі. Та це не означало, що на чудовий за своєю природою край ніхто не претендував. В Угорщині, де утвердилася авторитарна влада регента М. Хорті, неситим оком поглядали на землі, які в часи існування Австро-Угорщини належали угорській короні.

Політична, економічна й культурна відірваність упродовж дев'яти сторіч позначилася на психології та менталітеті кар-патоукраїнської етнічної спільноти. Деякі діячі, так звані «ло-калісти», вбачали у самоназві карпатоукраїнців (русини) вказівку на те, що вони є окремою нацією, і на цьому будували свої політичні розрахунки й гасла. Але ж спорідненість людей по обидві сторони Карпатських гір кидалася у вічі, а сусіди на східних гірських схилах були таки українці. Проте цей аргумент локалісти не бажали брати до уваги.

Кількість українців-русинів у Чехо-Словаччині перевищувала півмільйона чоловік. Понад 80 тис. чоловік населяли околиці Пряшева (Прешова) у Східній Словаччині, а переважна більшість — Закарпаття. Становище карпатоукраїнців було кращим, ніж становище українців у Радянському Союзі, Польщі або Румунії. У Чехо-Словаччині існували міцні демократичні традиції. Кожний, хто поважав конституцію, користувався проголошеними в ній свободами. До того ж чехо-словацький уряд робив спроби, хоч і не завжди послідовно, економічно розвинути цей найвідсталіший в усій Європі край.

Зокрема, уряд викупив в 20-х pp. у мадярських поміщиків землю, поділив її на дрібні парцели і продав через банк селянам. Понад 32 тис. селянських господарств додатково одержали 29 тис. га землі. Але через перенаселеність, дефіцит ріллі у гірському краї та примітивну агрикультуру більшість селян бідувала. Під час депресії 1929 — 1933 pp. чимало з них були змушені брати банківські позички, щоб звести кінці з кінцями, але далеко не всі врятувалися від розорення. У неврожайні роки малоземельні селяни буквально голодували.

Частка промислової продукції у сукупному суспільному продукті краю дорівнювала 2 %. Кількість зайнятих у промисловості, за переписом 1930 р., не перевищувала 16 тис. чоловік. Жодного нового великого підприємства за 20 років у краї не побудували. Іноземних і вітчизняних підприємців цікавила тільки сировина, яку можна було вивезти. Уряд не бажав фінансувати промислові об'єкти у місцевостях, де не існувало кваліфікованої робочої сили.

Політичне життя на Закарпатті, незважаючи на економічну і культурну відсталість, було досить активним. На виборах, що відбувалися регулярно, місця у чехо-словацький парламент виборювало до тридцяти партій. Найвпливовішою в країні політичною силою були українофіли, які гуртувалися в Українському національному об'єднанні.

Українофільський рух спирався на традиції народовців XIX ст., його підтримувала національна інтелігенція, яка швидко зростала у сприятливих умовах демократичного ладу. Українофіли боролися за пробудження національної самосвідомості русинів. Для цього використовувалися осередки заснованого ними товариства «Просвіта», скаутська організація «Пласт», Асоціація українських вчителів тощо. Авторитетним лідером українофілів був доктор теології і видатний педагог отець Августин Волошин.

Конкуруючою з українофілами політичною течією були русофіли, які походили від москвофілів XIX ст. Після жовтневої революції в Росії вони почали орієнтуватися на Прагу. Губернатор Закарпаття у 1923 — 1933 pp. Антон Бескид проводив русофільську політику, партію підтримувала державна адміністрація. Це дало їм можливість, незважаючи на меншу популярність серед карпатоукраїнців, конкурувати на рівних з українофілами. А празький уряд, посилаючись на незгоди серед політичних сил краю, утримувався від реалізації прийнятого на себе зобов'язання надати карпатоукраїнцям автономію.

Третьою впливовою політичною силою у Закарпатті були комуністи. Крайовий комітет Компартії Чехо-Словаччини активно боровся за маси. Він організував, де тільки міг, комсомольські осередки і групи «революційних профспілок», а у 1930 p., коли розгорнувся селянський рух, створив «Спілку працюючого селянства». На виборах до чехо-словацького парламенту у 1924 р. за комуністів віддали голоси 40 % виборців. Через п'ять років, коли економічне становище стабілізувалося, вони дістали лише 15 % голосів. А на виборах 1935 p., які комуністи проводили під гаслом Народного фронту,— 26 %. Отже, через десятиріччя вони знову дістали в краї більшу підтримку, ніж будь-яка інша партія.

Проголошення незалежності Карпатської України. На початку жовтня 1938 р. Німеччина зайняла передану їй за Мюнхенським договором Судетську область і змусила уряд Чехо-Словаччини надати автономію Словаччині. Скориставшись цим,

лідери українофілів, русофілів і локалістів домовилися між собою і звернулися до Праги зі спільною вимогою надати автономію Підкарпатському краю. Празький уряд затвердив першу автономну адміністрацію на чолі з русофілом А. Бродієм. Ця адміністрація швидко дискредитувала себе зв'язками з Угорщиною і Польщею. 28 жовтня до влади прийшов кабінет міністрів з українофілів на чолі з А. Волошиним.

Тим часом Угорщина настирливо домагалася від Гітлера санкції на захоплення Закарпаття. Гітлер порадив їй порозумітися безпосередньо з Чехо-Словаччиною. Проте переговори були безрезультатними. Тоді Хорті звернувся до чотирьох держав, які уклали Мюнхенський договір. Англія і Франція передовірили арбітраж з цього питання Німеччині та Італії. 2 листопада відбувся так званий Віденський арбітраж, на який запросили керівників автономних урядів Словаччини і Карпато-України (так стали називати Закарпаття). За цим арбітражем Хорті одержав південні райони Словаччини і Закарпаття з переважно угорським населенням чисельністю в 1 100 тис. чоловік. У Карпато-України відібрали міста Ужгород, Мукачеве і Берегове з прилеглою територією, її столицю довелося перенести в Хуст.

А. Волошин випустив маніфест «Український народе Під-карпаття!» У ньому він повідомляв про вимушену згоду на арбітраж («несила боротися зі світовими державами»), але додавав: «Сповіщаємо тобі, що границі нашої Підкарпатської Держави тепер забезпечені Німеччиною, Італією, Англією та Францією. Польща і Мадярщина прийняли до відома умову, якою зобов'язалися не втручатись до наших внутрішніх справ».

Не втрачаючи часу, українофіли почали будувати державність на урізаній території Карпатської України. Адміністрація, система освіти і видавнича справа переводилися на українську мову. Розгорнулась підготовча робота зі створення збройних сил. У розбудові держави закарпатцям допомагали співвітчизники із Західної України, Буковини і заокеанської діаспори.

Курс А. Волошина на утвердження державності діставав схвалення у населення краю. На виборах у лютому 1939 р. до регіонального парламенту коаліція українських партій — Українське національне об'єднання отримало переважну більшість голосів. Після цього українофіли відкрито почали створювати збройні сили — Карпатську січ. Незабаром у них налічувалося до 5 тис. бійців.

Уряд Чехо-Словаччини кілька разів відкладав скликання хустського сейму. Нарешті його було призначено на 14 березня 1939 р. Розуміючи, що Прага не захистить Карпатську Україну від поглинення Угорщиною, А. Волошин 14 березня проголосив самостійність і сформував тимчасовий уряд.

15 березня сейм обрав таємним голосуванням, але одноголосно, А. Волошина президентом і прийняв закон про незалежність Карпатської України, визначив державні мову, прапор і гімн.

Карпатська Україна виникла за сприяння А. Гітлера, який поставив собі за мету знищити Чехо-Словаччину як державу. Українофіли оцінили підтримку належним чином. А. Волошин не симпатизував нацизму, а редагована ним газета «Свобода» у попередні роки ототожнювала диктаторські режими Берліна і Москви. У новій ситуації Волошин узаконив діяльність місцевих нацистів і заборонив антинацистську пропаганду.

Англія і Франція появу Карпатської України не схвалили. Автономію Закарпаття вони розглядали як перший крок до створення цілком підконтрольної Гітлеру української держави. В такій думці утверджували їх і лідери ОУН. Розраховуючи на підтримку Німеччини, оунівці переконували карпатоукра-їнців, що саме з їх маленької держави з допомогою «батька Волошина і вуйка Гітлера» почнеться утворення соборної України.

Хоча подібний розвиток подій був явно нереальний, Й. Сталін поспішив визначити позицію Радянського Союзу. Виступаючи у березні 1939 р. на XVIII з'їзді ВКП(б), він висміяв ідею приєднання УРСР з ЗО млн. чоловік до Карпатської України з населенням в 700 тис. чоловік як пропозицію «злиття слона з комарем».

Гітлер сприйняв сталінський випад як відмову СРСР від претензій на цю українську землю. Угорщина давно наполягала, щоб він дав згоду на поглинення нею території всього Закарпаття. За два дні до проголошення незалежності Карпатської України Німеччина дала зрозуміти М. Хорті, що не заперечуватиме проти її анексії.

15 березня угорські війська рушили на неокуповану частину Закарпаття. Багаторазова перевага в силах була на їхньому боці. 17 березня останні захисники Карпатської України покинули її територію або перейшли до партизанської боротьби. Ті, хто потрапив до рук угорців або поляків, нещадно винищувалися. До середини квітня у Карпатах точилася партизанська війна.

У травні 1945 р. радянська військова контррозвідка силоміць захопила у Празі громадянина Чехо-Словаччини А. Волошина і вивезла його до Москви. 70-річний священик не витримав тривалих допитів у Лефортівській і Бутир-ській тюрмах. На 52-й день після арешту у колишнього президента Карпатської України зупинилося серце.

ВИСНОВКИ

У демократичній Чехо-Словаччині становище українців було кращим, ніж в інших державах. Держава не здійснювала цілеспрямованої асиміляції населення і навіть вживала певних заходів для економічного розвитку Закарпаття. Однак узятого на себе у 1918 р. зобов'язання надати краю автономію панівні кола Чехо-Словаччини не виконали.

У суспільно-політичному житті краю провідне значення належало українофілам, комуністам і русофілам. У другій половині 30-х pp. очолювані А. Волошиним українофіли завоювали в суспільстві особливу популярність. Розпад Чехо-Словаччини восени 1938 р. дав можливість почати розбудову Карпатської України. Однак союзна нацистській Німеччині Угорщина у два прийоми, восени 1938 р. і навесні 1939 p., поглинула територію Карпатської України.

Запитання і завдання. 1. До складу яких країн входило Закарпаття у XX ст.? 2. Схарактеризуйте становище українських земель у складі Чехо-Словаччини. 3. Порівняйте політичне, економічне і культурне становище українських земель у складі Польщі, Румунії і Чехо-Словаччини. Які спільні і відмінні риси ви виявили? 4. Які політичні партії діяли на території Закарпаття? Розкажіть про їх вплив на громадське життя. 5. Поясніть значення термінів «українофіли», «русофіли». 6. Хто очолив кабінет міністрів у Підкарпатському краї у жовтні 1938 p.? 7. Коли було проголошено самостійність Карпатської України? 8. Як відреагували на появу незалежної Карпатської України Німеччина, Англія, Франція, Радянський Союз? Поясніть позицію керівництва цих держав.