§ 21. Запровадження нової економічної політики

Перехід до непу. Перехід до нової економічної політики (непу), яка дістала таку назву на відміну від попередньої політики, спрямованої на негайну побудову комунізму, відбувався під тиском реалій господарського життя. В. Ленін не мав чіткої, завчасно розробленої програми відступу від попередньої політики і намагався зберегти максимум її «здобутків». Йшлося насамперед про державну власність на так звані «командні висоти» економіки. Контроль над великою промисловістю, шляхами сполучення і фінансово-банківською системою, як і раніше, вважався найбільшим здобутком партії.

Неп розпочався зі скасування продрозкладки. 15 березня 1921 р. X з'їзд РКП(б) прийняв постанову «Про заміну розкладки натуральним податком». Виходячи з рішень з'їзду, надзвичайна сесія ВУЦВК прийняла закон про заміну розкладки податком, а РНК УСРР видала декрет про норми і розмір податку. Продподаток з урожаю 1921 р. визначався в розмірі 117 млн. пудів замість встановленої раніше розкладки в 160 млн. пудів.

Результат прийнятого нового закону проявився не відразу. По-перше, продподаток стосувався врожаю 1921 р. Попередній закон про продрозкладку з урожаю 1920 р. залишався в силі, тільки обсяг розкладки зменшувався на 20 %. По-друге, стягнення продподатку з урожаю 1921 р. на практиці здійснювалося методами продрозкладки. Інакше кажучи, хліб брали примусово. Однак сама заява властей про скасування реквізиційного принципу в хлібозаготівлях та дозвіл на торгівлю мала важливе значення. Перед селянами вперше відкрилася перспектива справді господарського освоєння одержаної землі.

Серед делегатів X з'їзду РКП(б) дозвіл на торгівлю викликав великі побоювання. Щоправда, у постанові з'їзду говорилося лише про надання селянам можливості використовувати надлишки продукції в місцевому господарському обороті (тобто продавати її на сільських та містечкових базарах). Та всі розуміли, що фактично легалізується приватна торгівля, яка раніше існувала підпільно.

У промові на Всеросійській продовольчій нараді, яка відбулася 16 червня 1921 р. (тут вперше прозвучав термін «нова економічна політика»), Ленін припустив можливість торгівлі не тільки в місцевому господарському обороті, а й у масштабі всієї країни. Якщо раніше стрімке падіння купівельної спроможності карбованця, перейменованого в радзнак («радянський знак»), нікого не бентежило, бо в найближчому майбутньому передбачалося повне відмирання грошей, то на цій нараді пролунав заклик відновити правильний грошовий обіг. На порядок денний було поставлено питання про створення державної торгівлі, насамперед оптової, регулювання приватної торгівлі через банки, податкові й кредитні установи і оздоровлення на цій основі грошового обігу.

Почалася робота з ліквідації дефіциту бюджету (перевищення видатків над прибутками) і проведення грошової реформи. У жовтні 1922 р. було випущено забезпечені золотом банківські білети — червінці. До березня 1924 р. грошова реформа завершилася.

Визнання державною владою товарно-грошових відносин, приватної торгівлі і зміцнення фінансів вивели з підпілля підприємницьку діяльність. З'явилася так звана нова буржуазія — орендарі, маклери, комісіонери, торговці-оптовики, промисловці, їх називали непманами — людьми непу. Діяльність непманів сприяла швидкому подоланню економічного хаосу і розрухи.

Ленін вважав неп вимушеним і тимчасовим відступом від будівництва соціалізму. Заднім числом, навесні 1921 p., він увів поняття «воєнний комунізм» для означення економічної політики 1918 — 1920 pp. Продрозкладку та інші непопулярні елементи цієї політики він пов'язував з громадянською війною. Мовляв, не було б війни — не було б «воєнного комунізму». Легенда про «воєнний комунізм» потрібна була, щоб відокремити комуністичний ідеал, без якого не могла існувати більшовицька партія, від катастрофічної за своїми наслідками політики комуністичного штурму 1918 — 1920 pp.

Неп у промисловості. Після березня 1921 р. проблеми сільського господарства стали першочерговими. Доводилося відмовлятися від негайного виконання плану ГОЕЛРО.

Для втілення принципів непу в промисловості передбачалося зосередити в руках держави управління великими підприємствами і передати в оренду дрібні. В Україні в оренду організаціям (кооперативам, комнезамам, артілям) і приватним особам, у тому числі колишнім власникам, було здано 5 200 підприємств.

У роки громадянської війни націоналізовані підприємства підпорядковувалися головним комітетам (главкам), якими керувала ВРНГ. Вони не мали самостійності: не продавали, а здавали свою продукцію главкам на основі замовлень, не купували, а одержували за нарядами сировину і матеріали. З переходом до непу підприємства об'єднувалися в госпрозрахункові трести. Як метод господарювання госпрозрахунок ґрунтувався на самоокупності підприємств, під якою розумілася не тільки беззбитковість, а й одержання прибутку.

В Україні трести почали організовуватись з осені 1921 р. Переважну більшість великих шахт, де на початку 1923 р. працювало близько 94 тис. робітників, об'єднував трест «Донвугілля». 15 металургійних заводів, частина яких була законсервована, та ряд шахт входили до тресту «Південсталь».

Майже одночасно почали утворюватися й синдикати — організації з закупівлі сировини, планування торговельних операцій і збуту однорідної продукції групи трестів. Діяльність синдикатів, оптові ярмарки і заснування товарних бірж формували ринок засобів виробництва.

Концепція кооперування. Наприкінці 1922 р. В. Ленін покинув кремлівський кабінет. Як виявилося, назавжди. Підкошений тяжкою хворобою, він поспішив продиктувати стенографістці свою останню волю. Йшлося про вибір шляху, яким партія мала просуватися далі.

У січні 1923 р. Ленін продиктував невелику статтю «Про кооперацію», що перекреслила більшість його попередніх праць. У ній фактично було переглянуто економічні засади викладеного в партійній програмі вчення про комунізм.

Раніше Ленін ототожнював торгівлю і ринок з капіталізмом, а тому розглядав кооперацію як капіталістичну форму господарювання. Тепер же він стверджував, що саме в кооперації вдало поєднано приватний торговий інтерес з інтересами держави. Життя показало нам, визнавав він, що обійтися без ринку і налагодити безгрошовий продуктообмін — неможливо. Пропонувалося розвивати кооперативну форму власності. Формулювався фундаментальний висновок: лад цивілізованих кооператорів при суспільній власності на засоби виробництва — це є лад соціалізму. Тут же Ленін робив побіжну ремарку: «...ми змушені визнати докорінну зміну всієї точки зору нашої на соціалізм».

Це був хоча замаскований, але певний відхід від комуністичної доктрини. Адже кооператив як форма колективного виробництва в середовищі дрібних товаровиробників (селян, кустарів, ремісників) принципово відрізнявся від комуністичного за своєю природою колективного господарства (колгоспу), що виникало шляхом колективізації, тобто відчуження засобів виробництва — цілковитого (комуна) або часткового (артіль, товариство спільного обробітку землі).

Колгосп міг існувати без товарно-грошових відносин, бо засоби виробництва були відчужені від виробника. Кооператив же був нездатний існувати без ринку і товарно-грошових відносин. Виробник у кооперативі залишався господарем і власником, а ефект колективізму у праці виявлявся через товарно-грошові відносини, наприклад при спільній закупівлі сировини і матеріалів або спільному продажу готової продукції.

Селянин-власник і комунізм були явищами несумісними. Можна вважати, що допуском селянина-кооператора в економічну систему, створювану партією більшовиків, Ленін у І923 р. відмовився від комуністичної доктрини, подібно до того, як він у 1921 р. відмовився від комуністичної практики.

Запропонований партії курс не потребував застосування насильства. Існували всі підстави вважати, що селяни охоче співробітничатимуть з державою у створенні кооперативного ладу (як це вони робили до революції).

Ми не знаємо і вже ніколи не дізнаємося, яким би став радянський кооперативний соціалізм, якби партія більшовиків по-справжньому взялася виконувати останню волю свого засновника і вождя. Але ця ідея, альтернативна закладеній у партійну програму комуністичній доктрині, не була реалізована.

ВИСНОВКИ

Нова економічна політика означала відмову радянської влади від спроб створити економіку, цілком позбавлену товарно-грошових відносин. Держава повертала товаровиробникам-приватникам право на вільну купівлю і продаж продукції. У відносинах з селянством вона відмовлялася від реквізицій продукції, а у відносинах з робітниками — від примусових мобілізацій. Виробнича діяльність підприємств державного сектора переводилася на госпрозрахунок. Припиняючи запровадження в життя своєї доктрини (як підкреслювалося — тимчасово), державна партія визнала за приватними підприємствами право на існування і здійснила роздержавлення дрібних підприємств.

Запитання і завдання. 1. Як ви розумієте поняття «нова економічна політика»? 2. Коли було замінено продрозкладку натуральним податком? 3. Які зміни в народному господарстві передбачала нова економічна політика? 4. Чим принципово відрізнялася політика «воєнного комунізму» від непу? 5. Що таке госпрозрахунок? 6. Як функціонує кооператив? Чи сумісна приватна власність на засоби виробництва з кооперативом? 7. Поясніть поняття «колективізація сільського господарства». 8. Рівень відчуження засобів виробництва у селян під час колективізації міг бути повний або частковий. Напишіть форми колгоспів у правильному порядку, починаючи з найменшого ступеня відчуження до найбільшого: артіль, комуна, тсоз (товариство спільного обробітку землі). 9. Спробуйте самостійно відповісти на такі запитання (у тексті підручника ви не знайдете прямої відповіді): а) чому компартійно-радянська еліта погодилася із запропонованим В. Леніним в 1921 р. непом, хоча він обмежував її адміністративно-розпорядчі функції в економічному житті? б) чому вона лише на словах прийняла висунутий В. Леніним у 1923 р. кооперативний план, а на ділі чекала сприятливої ситуації, щоб провести примусову колективізацію селянських господарств?