Україна в програмних документах декабристів

Назва організації, програмних документів та їхніх авторів	Бачення майбутнього України
«Південне товариство». «Руська правда», П. Пестель	Російська імперія мала перетворитися на унітарну республіку з однопалатним парламентом. За Україною ніяких державних прав не визнавалося. «Через свою слабкість,— уважав П. Пестель,— Малоросія ніколи не зможе стати державою, а тому повинна відмовитися від цих мрій»
«Північне товариство». Конституція, М. Муравйов	Росія повинна стати конституційною монархією з федеративним устроєм на зразок США. Країна поділялася на 14 федеральних штатів, два з яких — Чорноморський зі столицею в Києві та Український зі столицею в Харкові - створювалися на Лівобережжі й Слобожанщині. Усі питання внутрішнього життя українські штати мали право вирішувати самостійно; а здійснення зовнішньої політики, випуск грошей і єдині збройні сили були у віданні центру
«Товариство об'єднаних слов'ян». «Правила» та « Клятвена обіцянка», Брати А. і П. Борисови	Визволення всіх слов'янських народів від монаршого самовладдя, установлення демократичного ладу і об'єднання їх у федерацію слов'янських республік. Проте створення окремої Української держави як члена цієї федерації не передбачалося

Імперська політика в Наддніпрянській Україні після придушення Польського повстання 1830—1831 рр.

Основні прояви

Посилення русифікації і ліквідація спроб опозиційного ставлення до імперської політики Звільнення з посади малоросійського генерал-губернатора М. Рєпніна за його прихильне ставлення до малоросійських дворян-автономістів Створення спеціальної комісії у справах південно-західних губерній (Правобережжя), що мала «привести всі західні землі у відповідність до великоруських губерній в усіх сферах життя» Закриття Кам'янець-Подільського ліцею, що був центром польської культури і вищої освіти, переведення на викладання російською мовою всіх польських шкіл й судочинства на Правобережжі Створення у 1834 р. Київського університету, який за задумом імперських ідеологів мав «поширювати російську культуру і російську національність на спольщених землях Західної Росії» Позбавлення на Правобережжі маєтків і виведення з дворянського стану 64 тис. польських шляхтичів (хоча безпосередньо в повстанні брали участь лише 4 тис. осіб), закриття більшості католицьких костьолів, греко-католицьких церков і монастирів

Український національний рух наприкінці 40-х рр. XIX ст. Кирило-Мефодіївське братство Українське національне відродження у Наддніпрянській Україні

Національна ідея є духовною основою національно-визвольного руху кожного народу.

Українська національна ідея — це усвідомлення самими українцями себе, як окремого народу з власною історією, своїми політичними, економічними і культурними запитами, власним поглядом на майбутнє України.

Національна ідея кожного народу так само неповторна, як і його історичний шлях. Національна ідея українців в XIX ст. не могла співпадати з національною ідеєю росіян, австрійців чи поляків — занадто різним було їх становище, історичне минуле і уявлення про майбутнє.

Українська національна ідея пройшла довгий шлях формування - від думок і переконань окремих людей чи окремих груп до масового її сприйняття широким народним загалом. Від національної ідеї прямий шлях до відродження державності.

В перші десятиліття XIX ст. українська національна ідея була справою одинаків — освічених представників козацької старшини. В їх історичних, художніх і публіцистичних творах українці постають як один з європейських народів з надзвичайно багатою історією, власними мовою, звичаями і культурою. Але козацька старшина не бачила майбутнього України. Своє зникнення з історичної арени та розчинення в середовищі російського дворянства вона уявляла як кінець українства взагалі.

З початку 40-х рр. XIX ст. місце козацької еліти займають різночинці — вихідці з сімей дворянства, купців, міщан, селян. Вони добре вивчили ідейну спадщину своїх попередників і справедливо її оцінили. Однак на ній вони не зупинилися. Те, що для українських патріотів початку XIX ст. було завершенням («епілогом»), для їх різночинських наступників стало початком («прологом»).

Найвидатніший представник нової генерації патріотів України - Тарас Шевченко (1814 - 1861). Кажуть, що на формування його особистості лише Біблія справила більший вплив, ніж «Історія Русів». Мабуть, вищої оцінки «Історії Русів», а разом з тим його талановитим і патріотично налаштованим авторам дати вже не можна. Але Т. Шевченко, як ніхто інший, розумів, що перетворення нащадків славних козацьких родів на ревних царських чиновників — це ще не втрата України, бо залишається багатомільйонне українське селянство — найнадійніший фундамент національних традицій українського народу. Звернення до народу надало нового, потужного імпульсу розвитку української національної ідеї, зробило її воістину незнищенною, як незнищенний сам народ.

Видатний внесок у розвиток української національної ідеї зробило Кирило-Мефодіївське братство.