Товарообмінні ознаки виявляються через розгалужену систему внутрішніх ринків і спроможність вироблених товарів і послуг виходити на світовий ринок.

1.3. Економічна система і її моделі

Економічна система - це особливим чином упорядкована, скоординована система взаємозв'язків суб'єктів національної економіки, тобто юридичних і фізичних осіб.

Економічна система, як і цивілізація, - це продукт еволюційного розвитку. Кожна нова система формується в надрах старої, поступово набуваючи нових якостей, що й відрізняє її від попередньої. Економічна система характеризується цілісністю, організованістю, керованістю, цілеспрямованістю.

Цілісність й організованість означають органічну єдність і сумісність різних сторін й елементів системи, домінування в ній сукупності економічних відносин, які відображають її глибинну суть (ринкові відносини зароджувалися в системі загальнодержавного поділу праці, поступово виштовхнули на периферію натуральне господарство).

Керованість економічної системи - це сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, що утворюють механізм, який забезпечує її рівновагу (принцип "невидимої руки", але відповіді на запитання, що виробляти, для кого й скільки, мають бути об'єктивними, тому що тільки в цьому випадку можна приймати оптимальні рішення).

Цілеспрямованість економічної системи обумовлює чітке усвідомлення цілей, які ставить перед собою суспільство.

Економічна система - це форма організації економіки, господарський механізм, задача якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи й методи ефективного використання обмежених виробничих ресурсів. Функціонує ця система за допомогою таких економічних інститутів, як власність, грошова система, податки, планування.

Економічна система трактується як комплекс економічних інститутів, набір яких однаковий для будь-якої системи.

Економічні системи, по-перше, відображають абстрактно найістотніші риси описуваних процесів або об'єктів; по-друге, - спрощено відбивають економічну дійсність певною мірою, оскільки вона ґрунтується переважно на базових категоріях системи.

Виділяють три основні моделі економічних систем: традиційну; ринкову; центрально-керівну (її ще називають адміністративно-командною).

Особливості традиційної економічної системи:

- замкнуте натуральне господарство;

- безпосередній зв'язок виробництва й споживача, тому що при натуральному господарстві відсутня фаза обміну;

- залежність від природних факторів;

- ручна праця;

- нерозвинена система поділу праці.

Центрально-керівна система характеризується:

- монополією державної власності, розпорядником якої є державний апарат;

- відсутністю вільних товарно-грошових відносин;

- обмеженням самостійності господарюючих суб'єктів;

- машинною й ручною працею.

Центрально-керована система завдяки централізації політичної і економічної влади є ефективною в екстремальних умовах громадського життя (війни, епідемії, природні катаклізми величезної руйнівної сили).

Ринкова система відзначається:

- свободою вибору;

- наявністю приватної власності;

- вільним ціноутворенням.

Ринкова система передбачає наявність самостійних економічних одиниць, незалежних у разі прийняття відповідальних економічних рішень, взаємодію рівноправних партнерів на основі контракту (договору), й тому її називають договірною системою. Формою економічних зв'язків у такій системі є координація, тобто узгодження дії рівноправних партнерів одного рівня. Головним мотивом економічної діяльності тут є особистий інтерес, який потребує пошуку оптимального рішення, тому ринкова система є найменш затратною.

У наш час існує багато різних моделей ринкової системи: американська, японська, шведська та інші. Названі моделі - результат природного історичного розвитку цих країн за конкретних зовнішніх і внутрішніх умов. Тому в Україні має бути побудована своя, українська, модель ринкової економіки, яка б враховувала національні особливості розвитку економіки.

1.4. Особливості національної економіки України

Національна економіка будь-якої держави - це складна господарська, соціальна, організаційна, науково-технологічна система. Вона має сукупний економічний потенціал, серед якого виділяють: природно-ресурсний, виробничий, трудовий, науково-технічний.

Розвиток господарської системи країни приводить до вдосконалення її національного ринку, в межах якого формуються й діють його сегменти: ринки товарів і капіталу, послуг, праці, нерухомості, фондовий ринок, ринок інтелектуальної власності, а також засобів виробництва.

У складі національної економіки відбуваються постійні структурні, організаційні й інші зміни, що обумовлюються особливостями її господарчої системи та характеризуються певними тенденціями й закономірностями розвитку.

Взаємозв'язки рівнів національної економіки, сегментів національного ринку та всередині них є опосередкованими таким:

- формами власності;

- рухом матеріальних потоків різних видів ресурсів;

- потоками грошової маси, а також рухом цінних паперів всіх видів.

Усі взаємовідносини регулюються законодавчими й нормативними актами державної влади.

Конституція України - основний закон держави. Саме вона закладає основи для розвитку національної економіки. В Конституції підтверджується, що Україна є суверенною й незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (ст. 1). Україна є унітарною державою, її територія в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (ст. 2).

Фактори, що впливають на формування національної економіки України, поділяють на об'єктивні й суб'єктивні. До об'єктивних факторів відносять:

- розвал Радянського Союзу й розрив традиційних економічних зв'язків;

- значну сировинну й, у першу чергу, енергетичну залежність від інших країн;

- деформовану, нераціональну неефективну структуру національного господарства (високомонополізовану, мілітаризовану економіку з потужним індустріальним потенціалом, що важко піддається структурній перебудові);

- ресурсомістке витратне виробництво;

- значну залежність від іноземної допомоги;

- важкі наслідки Чорнобильської аварії;

- велику долю виробництва, що знаходиться в тіньовій сфері. На формування національної економіки України впливають такісуб'єктивні фактори:

- повільний хід ринкових перетворень;

- непідготовленість уряду й населення до реформування, важкий і хворобливий процес адаптації до нових економічних умов;

- непогодженість відносин між законодавчою та виконавчою владами;

- самоусунення держави від виконання регульованих функцій, помилки й прорахунки уряду;

- недостатня кількість кваліфікованих фахівців (тобто відсутність команди реформаторів);

- політична нестабільність;

- зростання соціальної напруженості, величезна диференціація доходів, зубожіння значної частини населення;

- український менталітет (соціально-психологічні особливості нації, які полягають в консерватизмі, обережності, надмірній терпимості, надії на чиюсь допомогу).

Незважаючи на все, зазначене вище, слід створити умови, які забезпечать успішне реформування національної економіки України. Для цього є необхідними:

- формування реальної ідеї національного розвитку;

- наявність єдиної програми перетворень, політичної волі й команди реформаторів;

- швидке (наскільки можливо) реформування;

- економічна лібералізація (від старої бюрократичної системи до прозорих ринкових відносин) і дієздатний уряд;

- єдність і консолідація всього суспільства;

- забезпечення еквівалентності української економіки із зовнішнім економічним середовищем;

- забезпечення високого соціального добробуту й соціального захисту населення;

- необхідність екологічної збалансованості національної економіки;

- якнайшвидше впровадження інноваційної моделі розвитку національної економіки.