16. Архітектура та будівництво України у складі Великого князівства литовського.

Постійна загроза нападу ворогів і боротьба проти різних завойовників вумовили своєрідний архітектурний тип – будинок-фортецю, який згодом переріс у фортецю замок. Для оборонних цілей також використовувались господарські будівлі та церкви. Оборонні споруди зводилися з місцевих та привізних матеріалів, здебільшого з каменю й дерева.Фортеці будували місцеві майстри, які завжди враховували рельєф місцевості. Наприклад, у Кременці високі й міцні стіни оточували тісно забудований двір, у центрі якого стояла церква-фортеця. Оборонні комплекси будували у стратегічно вигідний місцях.Найяскравішим зразком феодального замку можна вважати Хотинську фортецю: 30-40 метрові башти, стіни яких дорівнюють висоті 12-13-поверхового сучасного будинку, товщина їх 5-6 м. Фасад замку декоровано орнаментом із червоної цегли, що нагадує народну вишивку.Після звільнення від татаро-монгольської залежності починається активне спорудження церков і монастирів. Так, у Львові перебудовується вірменська церква і зводиться собор святого Юра, у Луцьку – собор Івана Богослова.Територія України обіймає різні природні регіони, кожний з яких має певні характерні особливості. Це зумовило пошуки майстрами архітектурних стильових ознак, характерних для певної місцевості. Визначаються два великих напрями: один продовжує традиції кам’яного будівництва ХІІ-ХІІІ ст., інший спирається на досвід розвитку народної дерев’яної архітектури. Але в обох легко простежуються стильові ознаки оборонних споруд – вузькі вікна-бійниці, замість бань – оборонні башти. Найяскравіші зразки – українська церква в Зимно, Троїцька церква у Межиріччі, біля Острога, та церква-фортеця у Сутківцях.Для архітектурних споруд цього періоду характерні відчутні впливи Молдавії та країн Балканського півострова, особливо в прикарпатських районах.

Коли на включених до складу Польщі західноукраїнських землях внаслідок перенесення на місцевий ґрунт європейської будівельної традиції поширюється мурована оборонна архітектура, витісняючи на дальший план притаманні попередній епосі дерев’яно-земляні укріплення, які й надалі зберігалися у вжитку й мали чимале поширення, на "литовській" території України і далі продовжували активно використовувати дерево, не переходячи на привнесений з Європи тип мурованого оборонного будівництва.Підсумовуючи, слід додати, що вироблене й утверджене співіснування двох напрямів розвитку будівельної справи — пов’язаного з продовженням власних традицій з-перед середини XIV ст. і привнесеного після цього періоду відгалуження європейського будівництва — визначило основні тенденції розвитку архітектури і будівництва на українських землях у наступні періоди їхньої історії.

18. Особливості розвитку української культури на початку хх ст. Освітній та науково-технічний рівень.

На початку XX ст. поглибився розрив у розвитку культури в Україні: в той час як невеликий прошарок суспільства виходив у своєму культурному розвитку на європейський рівень, переважна більшість населення не була знайома навіть з елементарними досягненнями культури. Рівень писемності в Україні був нижчим від середнього для Європейської Росії показника. Так, серед селян в українських губерніях письменних було від 4 до 10 відсотків, тоді як у Московській і Петербурзькій губерніях - близько 20 відсотків. Політика русифікації особливо давалася взнаки в галузі освіти. В університетах у період реакції було суворо заборонено читання курсів української мови, літератури та історії України. Таємними інструкціями влада забороняла брати на викладацьку роботу педагогів, яких підозрювали в "мазепинстві", "сепаратизмі". Часто-густо адміністрація навчальних закладів забороняла співати українські пісні, декламувати вірші, навіть виконувати музичні твори з українського мелосу. В Миргородській гімназії навіть висіла табличка "В стенах гимназии воспрещается воспитанникам говорить на малорусском языке"Значна частина "Просвіт", які почали свою роботу в період революції 1905-1907 рр., була закрита, заборонялись українські бібліотеки, "Товариство грамотності", видані вже українські книжки не надходили у продаж, серед них навіть Євангеліє українською мовою.Та все ж революція 1905-1907 рр. призвела до помітних зрушень системі освіти. Скорочується мережа церковнопарафіяльних шкіл, тимчасово запроваджується в ряді шкіл вивчення української мови і викладання нею. Жінкам було дозволено вступати до вузів як вільним слухачкам. В ряді міст України створено вищі жіночі курси. У 1908 р. в Києві був заснований Фребелівський жіночий педагогічний Інститут. Великого поширення набули різні культурно-освітні заклади, особливо Народні будинки. У Києві Лук'янівський Народний будинок має свою бібліотеку-читальню, 2 вечірніх класи для дорослих, амбулаторію, чайну, їдальню, нічний притулок. Тут відбувалися кіносеанси, лекції, спектаклі, народні читання. Таким чином, на початку XX ст. українська культура робить значні кроки в своєму розвитку. Під впливом зростання національної самосвідомості народу відбувається процес духовного розкріпачення українських митців. Однак серйозні суперечності гальмували культурний процес. Це і русифікація, і розрив між високою культурою еліти та відсутністю доступу до неї переважної більшості українського народу.

На початку ХХ ст. активізується революційний процес. Його складовоб став творчий доробок як російських, так і європейських митців. В Україну широким потоком входили передові ідеї наукової і філософської думки. Загострилося протистояння між двома великими напрямками прихильників «чистого» мистецтва і прихильників ідейно-революційного спрямування.Прихильники «чистого» мистецтва брали за основу мотиви, пов’язані з ідеалістичним баченням села і селянства. Письменники революційно-демократичного напрямку орієнтували свою творчість на робітничий класта різночинну інтелігенцію. На творчість пролетарських письменників істотно впливали марксистські ідеї.Революційні події 1905-1907 рр. дали багатий матеріал для низки літературних і мистецьких творів. Зокрема повість М.Коцюбинського «Фата Моргана», де він показав становлення революційних виступів, ідеалізм бачення революційного процесу і що це дало за відсутності належної організації. У цій повісті автор показав нерозуміння і протиборство двох соціальних груп щодо ідеї власної свободи.Українське духовенство на початку сторіччя поводилося не найкраще, чим викликало зневажливе ставлення до цієї інституції. Це породило низку літературних творів атеїстичного спрямування, де висміюється й гостро критикується релігійна мораль, якою її бачили сучасники.Гостра ідеологічна боротьба розгорнулася на ниві суспільних наук. Особливо активно працював М.Грушевський.Ідеологія царського уряду не хотіла розуміти й активно ігнорувала потребу в розвитку освіти. Це було характерним для всієї Російської імперії. Україна не була винятком. Вважалося, що підвищення рівня освіченості збільшує вільнодумство. Українська мова була заборонена. Закривалися «Просвіти», видавництва, навчання, театральні вистави українською.