Оточуючий світ як “стиль життя” людини за е. Ротгакером (культуро-філософська антропологія)

Подібно до того, як наші чуттєві враження здатні подолати фізіологічний поріг чутливості, так само і певний ”культурний поріг” пропускає через себе лише те, що може мати значення всередині власного стилю життя індивіда.

Тварина має передовсім лише “природне середовище”. Людина ж має світ, який лише в результаті життєвого досвіду звужується до певного “оточуючого світу” як її власного “життєвого світу”. Це відбувається в результаті власної конституюючої діяльності. Її “оточуючий світ” як життєвий світ є сферою культури, і тому людина володіє “оточуючим світом” інакше, аніж тварина. У тварин володарем оточуючого середовища є вид у цілому. У світі культури в кожної окремої групи людей  народу, професійної групи тощо є своє власне “оточуюче середовище” як “життєвий світ”. І представник цієї групи, вступаючи в життя, вростає в цей світ, що склався ще до нього. Але він може й вийти за межі світу, змінити, а то й зовсім зруйнувати.

Отже, культурний спосіб життя завжди конкретно-практичний. А практичне ставлення до світу  це емоційно-екзистенційне ставлення як біологічно й екзистенційно зацікавлене переживання дійсності. Практично людина живе у світі феноменів, які вона висвітлила прожектором своїх життєвих інтересів і виділила із загадкової дійсності, стверджує Е. Ротгакер.

Живучи у світі, людина його витлумачує, тобто дійсність повертається до неї лише однією гранню, яка дозволяє зрозуміти себе певним чином. Отож, людина дистанційно ставиться до дійсності. Якщо тваринами рухає життєвий порив, то людиною  екзистенційний інтерес, щось більш широке й рухливе, а не лишень біологічна необхідність. Якщо у тварини “оточуюче середовище” пов`язане з їх біологічною структурою, то в людини  з певним стилем життя. З такого тлумачення “оточуючого середовища” випливає і розуміння духовності, що виявляє себе в конкретних життєвих ситуаціях. Дух тут постає з реальних життєвих коренів. Уже в чуттях і відчуттях, а не лише в сприйнятті та формах мислення міститься трансцендентальна умова будь-якого знання про дійсність, стверджує Е. Ротгакер.

Таким чином, розглянуті варіанти філософської антропології близькі тим, що сутність людини прагнуть розкрити на рівні буття особи. При цьому особа постає як біполярна діяльна істота, яка є цілістю, самістю і воднораз здатна виходити поза межі своєї самості, власного Я. Цю біполярну функціональність особи філософська антропологія розуміє як сутність людини. При цьому кожна з концепцій цього напряму філософії специфічно трактує біполярну функціональність. Так, М. Шелер вважає сутнісною характеристикою людини наявний у ній збіг “духу” і “життєвого пориву”, а всі людські чини та результати діяльності розглядає як сублімацію духом “життєвого пориву”, що й становить “життєвий світ” людини. Г. Плеснер же, виділяючи в людині духовну та особисту сутність, наголошує на “ексцентричності” людини. Саме ексцентр, або особисте Я, зумовлює ставлення особи до себе, світу, інших людей і створює “спільний життєвий світ” сповнений сферою духу. Представник філософсько-біологічного крила А. Ґелен вважає, що в людині втілено унікальний проект природи, який дозволив людині стати духовною істотою. А її сутність – це предметна доцільна активність, яка й створює її культурний життєвий світ. За А. Ґеленом, функціонально біполярними є не лише людина, а й соціальні інституції, бо їхню природу він вважає біоантропологічною. Культуро-філософське крило цього напряму в особі Е. Ротгакера наголошує на перетворенні оточуючого природного й соціального середовища на власний життєвий світ людини з наданими йому смислами. У нього буття особи постає стилем її життя, що включає в себе як біологічне, так і екзистенційно зацікавлене переживання й ставлення людини до дійсності.