Я

Феномено-логічна інтерпре- тація наукового знання

кщо аналітична філософія обстоює гіпотетико-дедуктивну модель наукового знання, де істинність наукового знання доводиться шляхом узгодження теоретичного знання зі спостережуваними фактами, то феноменологія прагне побудувати апріорно-трансцендентальну модель науки та дати обґрунтування абсолютної істинності наукового знання. На противагу принципу верифікації, котрий застосовувала аналітична філософія і який виявив свою неповноту, феноменологія, як зазначає її основоположник Е. Гуссерль, шукає верифікації наукового знання нового типу, верифікації, проведеної остаточно, до кінця.

Згідно з Е. Гуссерлем, наука не завжди ототожнювала строгу обґрунтованість істини з об’єктивністю. Це стосується позитивістського підходу до визнання істинним того, що досвідно констатоване. Наукова об’єктивна істина констатує фактичність світу як фізичного, так і духовного. На думку Е. Гуссерля, об’єктивізм у природознавстві набуває форми натуралізму, в науках про дух  форми історицизму. Ці два типи мислення загрожують строгості наукового знання, вважає Е. Гуссерль, шляхом його психологізації та релятивізації. Зокрема, натуралістичний спосіб мислення, який виходить з поняття природи як універсальної і фундаментальної реальності, релятивізує істину, ставлячи її в залежність від природи та природної організації людини. Історицистський спосіб мислення також релятивізує істину, ставлячи її в залежність від історії, історичного характеру життя. Істина постає як продукт свого часу, результат збігу історично змінних обставин.

Наука тим і відрізняється від інших типів знання, вважає Е. Гуссерль, що завжди прагне до абсолютного обґрунтування свого знання. Історично це знайшло вияв у декартівській дедуктивній моделі науки, де виклад знання ґрунтується на аксіоматичній підвалині. З цього, за Р. Декартом, випливає абсолютне обґрунтування дедукції. Аксіоматично-дедуктивна наука, на думку Е. Гуссерля, постає як діяльність з обґрунтування суджень, де віра в справедливість одного судження породжує віру в справедливість інших. Сенс діяльності з обґрунтування  це пошук очевидності. Учений хоче не просто розмірковувати, а обґрунтовувати свої судження. Він не хоче брати за наукове знання таке, яке не обґрунтоване досконально і яке б не можна було виправдати в будь-який момент. У цьому полягає, за Е. Гуссерлем, ідеальна мета науки. Поки що “позитивні науки, після трьох століть блискучого розвитку, відчувають себе надзвичайно скутими неясностями у своїх підставах, у своїх фундаментальних поняттях і методах”¹¹. Отже, аксіоматично-дедуктивна модель наукового знання не убезпечує науку від релятивізму. Тому, вважає Е. Гуссерль, потрібна нова модель, яка б гарантувала обґрунтування абсолютної істинності наукового знання.

Наука, за Е. Гуссерлем, це світ об`єктивно істинного знання, виражений у теоретично-логічній формі. Об’єктивність наукового знання зумовлена, з одного боку, апріорними трансцендентальними структурами свідомості, а з іншого  предметною даністю феноменів свідомості. Трансцендентальні структури свідомості є не що інше, як межові очевидності до- і позанаукового світу феноменів, як власне основи “життєвого світу”. Ці очевидні сутності, будучи об’єктивно істинним знанням, створюють смислове поле “життєвого світу”, який включає в себе і світ наукового знання.