28. Розвиток письменності, освіти та літератури в добу Київської Русі.

Розвиток культури на Русі вимагав підготовки освічених людей, відкриття шкіл, створення певної системи освіти. Після офіційного запровадження християнства на Русі князь Володимир розпорядився збудувати на Старокиївській горі, поряд з Десятинною церквою, школу для дітей "нарочитої чаді", тобто знаті. Школи відкрилися також у Чернігові, Переяславлі-Залесь-кому, Луцьку, Холмі, Овручі. В них вивчали письмо, читання, арифметику, іноземні мови, риторику, навчали співу, давали певні відомості про поетику, а також з географії, історії. Навчання велося церковно-слов'янською мовою, яка "прийшла" разом з церковними книгами з Болгарії. Цією мовою перекладалася й іноземна література.Головними поширеними на той час науками були богослов'я, філософія, історія. Відомості з природознавства та космології черпалися з перекладних книг: "Фізіолог", "Шестоднев", "Християнська топографія" Козьми Індикоплава. Знання з історії подавали візантійські хроніки Іоанна Малали й Георгія Амартола. Як правові джерела широко використовувались "Статут Володимира Монома-ха" та збірка норм давньоруського права — "Руська правда".

При княжих дворах, Печерському та Видубицькому монастирях створювалися книгосховища. У знаменитій бібліотеці князя Ярослава Мудрого були книги багатьма мовами. Приватні бібліотеки мали правнук Ярослава Мудрого Микола-Святоша, волинський князь Володимир Васильович, чернець Григорій (середина XII ст.). Одночасно з бібліотеками виникли і перші архіви. Вважається, що найдавнішим сховищем рукописних документів була церква св.Іллі у Києві.

29. Іларіон Київський «Слово про закон, благодати та істину»: зміст . Значення та основні проблеми твору.

Тут присутня не лише тема християнства, автор пише не тільки про те, що зміна віри дає набагато більше у плані духовному і моральному, а й підносить національних дух, описує діяння Володимира, підносячи його, прагнучи таким чином закріпити національну свідомість народу. Також впадає в око багата ерудиція автора. В "Слові про закон і благо-дать" він виявив себе не лише як знавець Старого і Нового Завіту, а й як автор, що добре обізнаний з творами Георгія Амартола, Козьми Пресвітера, Климента Охридського, чеськими житіями св. Віта і легендою про св. Вацлава, творами Єфрема Сирина, можливо Климента Олександрійського.

На мою думку "Слово" набирає в культурі Київської Русі значення зразкового твору, прообразу, на який в подальшому спирається вітчизняна історіософська думка. Зразковим "Слово про закон і благодать" є й в тому сенсі, що відображає деякі риси, які визначили в подальшому своєрідність вітчизняної філософської думки. Щодо цього характерним є виразне спрямування твору до поєднання найзагальніших міркувань щодо історії людства в цілому із проблемами злободенного суспільно-політичного життя, тієї реальної суспільної дійсності, до якої належав автор твору.

«Слово про закон і благодать» складається з 4 частин. У першій частині автор описує епізоди біблійної історії про виникнення закону і благодаті, також пояснює їх.

Друга частина передбачає витлумачення сенсу біблійної історії в контексті всесвітньо-історичного розвитку людства —«як закон відійшов, благодать же й істина землю усю заповнила». Третя частина присвячена руському народу, опису діянь Володимира. Остання частина розповідає про Ярослав.

В цьому виявляється один з аспектів, що дозволяє розглядати "Слово про закон і благодать" як зразковий для філософської культури Київської Русі твір , а також є як своєрідне повчання, характерною особливістю якого є спрямованість до питань тогочасного суспільно-політичного життя. Звідси й притаманний давньоруській філософській думці переважаючий інтерес до історіософської проблематики, проблем моралі, проблем безпосередньо пов'язаних з осмисленням питань суспільно-політичного буття. Саме це коло питань й утворює філософський зміст "Слова про закон і благодать".

Для Іларіона ж співіснування засад, що протиборствують в історії, можливе лище як протиріччя актуального і потенціального. "Благодать" від початку існує лише в потенції, бо "Бог передвічно замислив Сина свого у світ послати, щоб Тим благодать явити" . Але актуально дві протилежності існувати не можуть. Вони змінюють одна одну впродовж земної історії людства. "Спершу закон, потім благодать" , — роз'яснює Іларіон. "Закон" утворює початковий етап історії людства, сенс якої — "уготовлення" до істини і благодаті. Лінія історії, отже, уявляється Іларіону спрямованою до вершини, де "вітхе" й "нове" не так протиборствують, як змінюють одне одне, характеризуючи кожне принципово відмінні два етапи людської історії — "вітхий", коли панує "закон", й "новий", який приходить йому на зміну, провішуючи перемогу "благодаті". Він осмислює історію людства, вказує на її цілісний характер, розглядає проблему смислу людського життя. Іларіон, хоч і цей твір порівнюють з мисленням Августа, намагається надати власне значення «істині», «благодаті», « волі», «світла». Також осмислює спасіння людини, у акті хрещення, яке тлумачить як «усиновлення» Богом людини.

Звідси випливає надзвичайно важливий для історіософії "Слова..." висновок про те, що все нове, молоде, те, що виникає пізніше в історії, набуває вищої цінності порівняно зі старим, попереднім. Саме в ім'я ствердження цієї ідеї Іларіон й звертається до легенди про Агар і Сарру . Вона важлива для нього ствердженням пріоритету молодого Ісаака — сина вільної, а не старшого Ізмаїла — сина рабині.

Твір насичений питаннями на які Іларіон старається сам дати відповідь, спираючись на християнство і релігію.

Намагається знайти істину і розкриває суть «закону» , як основу Старого завіту і «благодать», як основу Новгого. Твір «Слово…» формує нову світоглядну парадигму у якій йдеться про спасіння душі через віру, тобто благодать Божу.Образ історії та історичного діяча обгрунтований в "Слові про закон і благодать" Іларіоном суттєвою мірою позначився на історіософському баченні, яке обґрунтовують представники української філософської думки в наступному.