17. Етногенез українського народу, основні етапи його складання.

Питання про генетичні витоки української культури на сучасному етапі має неабияке значення і викликає при розв'язанні достатньо гострі, зумовлені актуальними проблемами в житті нашого суспільства, суперечки. Однак дискусійність багатьох проблем, пов'язаних із витоками вітчизняної культури, зумовлена не лише тенденційністю в їх розв'язанні. Наявність різних наукових концепцій пояснюється браком археологічних даних, інших достовірних джерел інформації, що могли б прояснити картину масштабних історичних подій, котрі відбувалися на теренах сучасної України, а також і тих глобальних історичних процесів, у яких за доби Великого переселення народів брали участь праслов'янські племена. Тому, спираючись лише на історико-філологічні й пов'язані з ними міфологічні дослідження давньої культури і в наших землях, і на широких просторах євразійського материка, науковці поки що не мають змоги дійти одностайної думки щодо історії її виникнення та розвитку в докиївську добу. До цієї низки проблем додається проблема походження й розвитку спільної пракультури власне слов'янських племен, яка також не має однозначного розв'язання.

18. Історичні версії походження українців та міфологічні інтерпретації.

Складні і багатогранні процеси походження народів і їх культур постійно привертають до себе увагу. За свою багатовікову історію український народ створив велику культуру, зробив значний внесок у світову культуру. Питання про те, хто таку українці, звідки ішов український народ, питання його прабатьківщини та часу його виникнення хвилюють багатьох людей. Витоки українського народу сягають первісного суспільства. Тривалий час в історичній науці спостерігалося протиборство двох протилежних теорій походження українського народу — міграційної та автохтонної. Вони мали як своїх прихильників, так і опонентів. Перша з них ґрунтується на визнанні руху як керівної засади етногенетичного процесу.

Згідно з цією теорією, слов'янство виникло в Прибалтиці, яка мала би бути першою батьківщиною слов'ян. Потім вони вирушили на південь у віслянсь-кий басейн, а пізніше — на схід у басейн середнього Дніпра. Внаслідок слов'яни поділилися на західних і південно-східних.

Друга теорія — автохтонна, або аборигенна, стверджує, що слов'яни були незмінними жителями тієї самої території з часів неоліту. По історичній вертикалі зміцнювались культури, але етнос залишався той самий.Численні дослідження вчених дають підстави вважати автохтонну теорію максимально наближеною до істини.Те, що народ на цій території жив і займався матеріальним виробництвом, засвідчують численні писемні, лінгвістичні, археологічні, культурні пам'ятки, а також прямо й опосередковано історичні хроніки стародавніх авторів. Отже, на підставі аналізу пам'яток, джерел, історичних хронік і наукових розвідок можна визначити спільні ознаки на користь автохтонного походження українців. Головні з них такі: спільний фізично-етнічний тип; мовний фактор, ґрунтовно досліджений і вивчений мовознавцями, зокрема топоніми і гідроніми; археологічні пам'ятки, які мають спільні риси, характерні тільки для однієї території; основні види господарської діяльності — землеробство скотарство, що спостерігаються по всій історичній вертикалі; мистецькі твори, зокрема кераміка, які мають характерні ознаки лише певного географічного ареалу; світоглядно-обрядова система, що сформувалась і функціонувала впродовж тривалого часу в праслов'янських і слов'янських народів.

Усе наведене дає змогу стверджувати, що на території України спостерігалися монолітна єдність культурних процесів, велика щільність населення, територіальне поширення культури. Сформувалася, збереглась і, попри всі негаразди, дійшла до нашого часу мова.Основоположником теорії автохтонізму є видатний український археолог В.Хвойка (1850— 1914 pp.). Внаслідок ґрунтовних археологічних досліджень він довів, що український народ не мігрант, а корінне, споконвічне населення, яке створило, трансформувало, дало тенденції розвитку культурних процесів і що ці процеси мають свої, притаманні лише території України особливості.

19. Автохтонна та міграційна теорії походження українського народу.

Таке як 18

20. Ознаки первісної культури. Міфологічна модель світу. Людина в первісній культурі.

21. Особливості первісної культури на території України.Звернення до витоків культури передбачає з'ясування того, яким чином протягом сотен тисяч років у становленні людського суспільства формувалась первісна культура, що містилася у повсякденній господарській діяльності людей, випрацьовуванні трудових навичок, створенні простіших знарядь праці, а також у перших зразках художньої творчості й обрядових діях. Вже в античному світі сформувалася уява про три віки - кам'яний, бронзовий, залізний, - що послідовно змінювали один одного. За найновішими даними, людина з'явилась на Землі понад двох мільйонів років тому. Надзвичайно важливу роль у з'ясуванні цієї дати відіграли розкопки 60-80 рр. нинішнього століття у Південно-східній і Східній Африці, проведені доктором Л. Лікі та його послідовниками в Олдувайській ущелині (Танзанія). На основі їхніх досліджень було переглянуто ряд усталених положень теорії антропогенезу. Тепер вважається, що безпосередніми предками сучасної людини були істоти, що стояли на порозі олюднення, - австралопітеки Південної та Південно-східної Африки. В цьому регіоні виникла й перша розумна істота - Homo habilis - Людина вміла (знаряддя праці - у вигляді оббитих гальок, так звана галечна культура). Пізніше сформувалися інші типи людини - Homo erectus (пітекантропи, синантропи), - які розселилися у Південній Азії та Південній Європі. Всіх їх разом називають архантропами. Близько 150 тис.років тому виник неандертальський тип (палеоантроп), а 40-50 тис. років тому - сучасний тип - Людина розумна (неоантроп). У кам'яному віці вирізняють такі періоди: Палеоліт (від гр. «давній + камінь») - найдавніший період кам'яного віку. Завершився 35-33 рр. до н.е. Мезоліт (від гр. «середній, проміжний + камінь») - перехідна доба між палео- і неолітом. В Європі цей період датований - 10-7 тис. років до н.е. Неоліт (від гр. «новий + камінь») - доба пізнішого кам'яного віку, завершальна стадія використання кам'яних знарядь праці. Культури неоліта датуються 6-3 тисячоліттями до н.е. Важливіша риса - перехід від привласнюючої до добичної економіки (начало скотарства і землеробства). Енеоліт (від гр. «мідь + камінь») - мідно-кам'яний вік, доба переходу від кам'яного до бронзового. З IV тисячоліття до н.е. мідні й бронзові знаряддя починають витискувати кам'яні. Палеоліт розділяється на ранній та пізній. Ранній палеоліт поділяється на олдовайську, шельську, ашельську, мустьєрську культурні епохи. Олдовайська (галечна) культура винайдена в Східній Африці (Уганда, Танзанія). Шельська відома в Європі, Африці, Південно-Західній та Південній Азії. Вік її - 700-300 тис. років. Ашельська культура розповсюджена була по всій Африці, Південній Європі та Азії. Вік - 400-100 тис. років. Мустьєрська (від назви пещери Ле-Мустьє у Франції) поширена в Європі, Північній Африці, Середній Азії, на Близькому Сході. Носії мустьєрської культури - неандертальці. На території України відомо кілька сот стоянок пізнього палеоліту, зокрема до мадленських відносять стоянки Аккаржа та Амвросіївка на Півдні України, стоянку Мізина на Десні. Кроманьйонці займалися загінким полюванням на диких коней, бізонів, мамонтів. У кроманьйонців вже існує родова організація суспільства. Спорідненість у роді визначалася за материнською лінією. Жінка була охоронницею сімейного вогнища, відала харчовими запасами. Це зумовлювало виникнення матріархату. Поступово складалися релігійні вірування, звичаї, мистецтво. Релігійні уявлення представлені у формах тотемізму, анімізму, магії, фетишизму. Тотемізм - віра в існування тісного зв'язку між людиною, її родом та її тотемом - певним видом тварин, рідше - рослин. Рід носив ім'я тотему і вважав його своїм батьком. Тотемові не поклонялися. Люди не вбивали свій тотем на полюванні, не завдавали йому шкоди. Тотемізм - своєрідне відображення зв'язку роду з його природним середовищем, який усвідомлювався у формі кровного зв'язку. Фетишизм - віра в надприродні властивості неодухотворених предметів, в те, що останні можуть допомагати людині. Фетишем може бути знаряддя праці, дерево, камінь, а пізніше - спеціально виготовлений культовий предмет. Магія - віра в здатність людини особливим чином впливати на інших людей, тварин, рослини, явища природи. Залежно від призначення магія поділялася на виробничу, охоронну, любовну, лікувальну, шкідливу. Анімізм - віра в існування надприродних істот, що містяться в яких-небудь тілах (душа) або діють самостійно (духи). Мистецтво носило прикладний та образотворчий характер (браслети з бивня мамонта, статуетки жіночих божеств). Доба мезоліту поділяється на кілька типів культур: – вильтонська (Схід та Південь Африки) - знаряддя збереглися до XIX ст., керамічний посуд; – капсийська (Північна Африка, страни Середземномор'я) - IX-V тис. до н.е.; – хоабинська (Вь'єтнам, Лаос, Таїланд, Південь Китаю, Малайзії, Індонезії) - X-III тис. до н.е.; – натуфійська (Палестина, Сірія, Південна Турція) - X-VIII тис. до н.е.; – азильська (Франція, Германія; вийшла з мадленської культури) - VIII тис. до н.е.; – тарденуазька (Франція, Германія, Бельгія, Англія) - VII-IV тис. до н.е.; – маглемозька (Північна Європа) - XII-V тис. до н.е.; – ертебельська (Північна Європа) - кінець V - початок III тис. до н.е.

22. Полілог культури в давні часи на території України.

23. Трипільська культура IV-III тис. до н.е..

Цей період перехід до енеоліту, де вже освоїли землеробство і скотарство. її характерними особливості такі: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд; житло споруджувалося по колу, одне біля одного, середина залишалася порожньою; хати будувалися каркасні; проміжки між стовпами заплітали лозою й обмазували ззовні та зсередини товстим шаром глини; розміри будівель становили 100 —140 м2; стіни розписували яскравими фарбами, різнокольоровим орнаментом. Житло ділилося на кімнати, в яких, напевно, жили окремі члени родини. Помешкання опалювалося піччю, складеною з глиняних вальків. За підрахунками, у такому будинку мешкало 20 осіб, отже поселення налічувало близько 500 — 600 осіб. Очолювала таку родину жінка, оскільки, як засвідчують пам'ятки, це був час матріархату. Більшість статуеток, знайдених в ареалі цього періоду, присвячено жінці. Центр селища використовувався як загін для громадської худоби. Це були скотарсько-хліборобські громади з колективною власністю на худобу. Провідними галузями господарства трипільців були орне землеробство, скотарство. Вимощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові, льон.Почали використовувати рало з тягловою силою великої рогатої худоби. Крім землеробства тут було поширене і мистецтво. Про це свядчать численні статуетки. Дуже поширювалось виготовлення керамічних виробів побутового призначення: мисок, горщиків, макітр, глечиків, декоративної кераміки та модельок жител.

Характерна їх ознака — яскравий декоративний розпис, що вигідно вирізняв ці вироби з-поміж інших виробів сусідніх народів. Велику кількість посуду трипільці виготовляли з глини, яку дуже часто вкривали монохромними або поліхромними розписами. Ці розписи складалися з рослинного або геометричного орнаменту, інколи — зображень одомашнених тварин, зокрема кіз і корів. На уламках глиняного посуду залишилися слі ди сонячних символів: хрести, різновиди свастики тощо. Такі вірування отримали назву солярних. Вірили у духів предків, а точніше у материнських богів. еред цих фігурок є зображення тварин, що можуть бути свідченням про залишки тотемічних вірувань і про естетичні уподобання трипільців, безпосередньо пов'язані з їх повсякденним побутом. Відомо, що в їх господарстві тварини мали важливе значення. Люди розводили велику рогату худобу, кіз, свиней, овець, використовували тварин як тяглову силу при зорюванні землі, перевезенні врожаю, будівельних матеріалів, а з овечої вовни навчилися виробляти одяг.

Рідкісні знахідки пластики зі зображенням людей, призначення яких не зовсім зрозуміле. Подібно до багатьох народів, що вірили в духів предків, трипільці робили поховання померлих родичів під підлогою власних будинків. Вважалося, що так можна забезпечити присутність духів та їх допомогу в повсякденних справах родини. У межах помешкань трапляються також поховані кістки та черепи домашніх тварин: бика, собаки, свині. Близько 2000 р. до н.е. трипільська культура почала занепадати, її носії частково залишають ці землі