- •Культура як духовний та суспільний феномен.
- •Поняття «національної ментальності» ідентичне «державності».
- •Українська національна культура. Як самостійний соціокультурний феномен, її характеристики та ознаки.
- •Українська культура в системі світової.
- •Періодизація історії української культури.
- •Етногенез українського народу, основні етапи його складання.
- •Історичні версії походження українців та міфологічні інтерпретації.
- •Культура прадавніх словян.
- •Характеристика культури Київської Русі середньовічного типу культури.
- •Запровадження християнства у Київській Русі, його вплив на духовну культуру.
- •Вплив візантійської культури на формування середньовічної України-Руси.
- •Розвиток письменності, освіти та літератури в добу Київської Русі.
- •Іларіон Київський «Слово про закон, благодати та істину»: зміст . Значення та основні проблеми твору.
- •Образотворче мистецтво, іконопис та архітектура Київської Русі.
- •Галицько-Волинська Русь, як культурна спадкоємиця Київської Росі.
- •Культурно просвітницька діяльність братських шкіл.
- •Львівський архітектурний ренесанс.
- •Українське барокко в літературі, архітектурі та образотворчому мистецтві.
- •Києво-Могилянська академія, як культурно освітній осередок. Утворення колегіумів.
- •Значення творчості г.Сковороди для розвитку української культури.
- •Своєрідність та особливості українського просвітництва.
- •Дворянський період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.
- •Аналіз праці «Історія Русі». Зародження національної ідеї.
- •Народницький період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.
- •Кирило-Мефодіївське товариство та його роль у культурному розвитку України.
- •Розвиток науки і освіти в Україні XIX ст..
- •Харківський, Київський, Львівський університети, як осередок української культури XIX ст..
- •Національно-культурне відродження в Галичині.
- •Культурно-просвітницька діяльність «Руської Трійці».
- •Архітектура, культура, живопис України XIX ст..
- •Розвиток музичної культури і театрального мистецтва в Україні XIX ст..
- •Модерністський період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.
- •Здобутки української культури в період її національно-культурного відродження(1919-19).
- •72)«Українізація» 20-х років, як соціокультурний процес. Розвиток науки та освіти в перші нешатливі роки.
- •73)Розстріляне відродження 20-30-х років XX ст., та його трагічні наслідки для української культури.
- •74)Український театр 20-30 років XX ст. Лесь Курбас.
- •75)Олександр Довженко – основоположник українського кіномистецтва.
- •77)Українська культура в iIпол. XX ст.. Русифікація. Рух «Шістдесятникі».
- •78)Національно-культурне відродження в Україні у середині 80-х на початку 90-х років xXст..
- •79)Українська культура в добу розбудови державної незалежності (1991-2009р.).
- •81)Феномен масової культури її прояви в українській культурі.
- •82)Діяльність діячів української еміграції.
Здобутки української культури в період її національно-культурного відродження(1919-19).
Після повалення російського царизму розвиток української культури відбувався під знаком її національно-державного відродження. Демократичні перетворення 1917 р. започаткували бурхливий етап національного культурного відродження (1917— 1930 pp.), що був торпедований тоталітарним пануванням сталінізму і "соц-реалізму" (1930-1956 pp.). Якісні зміни в культурному житті України за умов розбудови української державності засвідчує динаміка розвитку національної освіти.
Вже в березні 1917 р. була відкрита українська гімназія в Києві, невдовзі — університет у Катеринославі, консерваторія в Харкові, сільськогосподарський інститут в Одесі. У жовтні v 1917 р. розпочав роботу Український народний університет у Києві, а в Житомирі — Український учительський інститут. На осінь 1917р. було відкрито 53 українські гімназії, сотні початкових шкіл.
Робота з організації освіти, очолена І.Стешенком, набула державного характеру. За активної участі видатного вченого і діяча культури І.Огіснка у 1918 р. створився Кам'янецький університет, видавалися підручники, запроваджувалася українська мова. Плід но працювали П.Холодний, С.Русова, О.Дорошкевич, С.Черкасенко та ін. Тоді ж відкрилася Науково-педагогічна академія. Активізувалася видавнича справа. За десять пореволюційних років українських періодичних видань, виходило більше, ніж за всі 130 попередніх років, зокрема, у 1921 р. — 121 часопис, 60 газет.
Влітку 1918 р. була створена комісія з організації проекту Української академії (УАН) під керівництвом міністра освіти М.Ва-силенка. У вересні того ж року проект був затверджений Радою Міністрів. Першим президентом УАН став В.Вернадський (1863-•1945 pp.), тоді член партії кадетів, визначний вчений та організатор науки. До 1928 р. незмінним секретарем Української Академії був А.Кримський (1871 — 1942 pp.), вчений зі світовим ім'ям, сходознавець, славіст, письменник, тонкий український лірик, котрий . Загальне піднесення національної культури було тісно пов'язане з розвитком літературного процесу. У 1918—1921 pp. виникла велика кількість літературних об'єднань, друкувалися різноманітні художні збірки й альманахи — "Мистецтво", "Літературно-критичний альманах", "Червоний вінок", "Музагет", "Гроно", "Зшитки боротьби", "Шляхи мистецтва", "Жовтень", "Вир революції" тощо.Новій українській поезії того часу були притаманні романтичні настрої. Виходили поетичні збірки В.Чумака ("Заспів"), В.Со-сюри ("Червона зима"), І.Кулика ("Мої коломийки"). Чільне місце у тогочасній поезії посідають В.Блакитний, Д.Загул, Г.Епік, В.Поліщук, Є.Плужник, Г.Шкурупій. Подією культурного життя стали поетичні збірки П.Тичини "Сонячні кларнети" і "Плуг". Найвидатніша постать тогочасної української поезії — П.Тичина (1891 — 1967 pp.), який після виходу збірки "Сонячні кларнети" . Особливе місце у розгортанні культурного відродження належало неформальній літературній київській групі "неокласиків". М.Зеров, М.Рильський "Під осінніми зорями", М.Драй-Хмара .
Відомим теоретиком національно-культурного відродження був М.Хвильовий. У Києві 1918 р. діяли три театри: Державний драматичний, очолений О.Загаровим і В.Кривеньким, Державний Народний П.Саксаганського і "Молодий театр", який організували Лесь Кур-бас і Гнат Юра. У 1919 р. Гнат Юра відокремився від "Молодого театру" і з групою акторів створив театр ім.І.Франка.Лесь Курбас «березіль». Популярною стала творчість драматурга і театрознавця Якова Мамонтова. П'єси "Дівчина з арфою" (1918 p.), "Дієз Іра" (1922 p.), "Коли народ визволяється" (1923 p.), "Республіка на колесах" (1927 p.), "Княжна Вікторія" (1928 р.), "Своя людина" (1936 р.) та інші були широко відомі в тогочасній Україні.М.Куліша 97" та "Зона", комедія "Мина Мазайло", лірична драма "Патетична соната"На етапі національного відродження в 20-х роках значно пожвавився новаторський пошук у галузі образотворчого мистецтва. Українська академія мистецтв, утворена 1917 р. Перший її ректор видатний художник-графік Г.Нарбут (1886—1920 pp.) залишив помітний слід в історії української культури. Тенденції модернізму відбилися у творчості П.Холодного (1876 — 1930 pp.), який працював у монументальному жанрі (вітражі в Успенській церкві у Львові, 1924 p.) І.Труш (1869-1941 pp.). Йому належить ініціатива створення у Львові "Товариства для розвою руської штуки" (1898 p.), "Товариства прихильників української літератури, науки і штуки" (1905 p.), першого у Львові українського мистецького журналу "Артистичний вісник" (1905 p.).
Принципи народної архітектури використовував В.Троценко (1888—1978 pp.), автор проектів шкіл, лікарень, клубів на Криворіжжі та Донбасі (1920—1930 pp.), Червонозаводського театру в Харкові (1931-1938 pp.) тощо.
Музична культура України розвивалася під впливом трьох основних чинників: традицій народної пісенності, музичної школи М.Лисенка і нової європейської стилістики, закладеної творами Р.Вагнера, Р.Штрауса, М.Равеля, О.Скрябіна, Е.Гріга, А.Двор-жака. Значний внесок у розвиток української музичної культури зробили М.Леонтович (трагічно загинув у 1921 р.), К.Стеценко, Я.Степовий, Б.Підгорецький, П.Сениця та ін.
У 1920—1930 pp. українська музика вийшла на рівень високої професійності, для неї характерна багатожанровість, орієнтація на великі музичні форми, перехід від сольного виконання до поліфонічного багатоголосся тощо. Активно розвивався жанр оперного мистецтва, діяли оперні'театри в Києві, Одесі, Харкові та інших містах. Широкого визнання набула виконавська майстерність І.Паторжинського, М.Литвиненко-Вольгемут, 3.Гайдай, О.Петрусен-ко та ін.
Шлях авангарду й експериментаторству в українській музиці торував композитор, диригент, педагог Б. Лятошинський (1894 — 1968 pp.)- У Західній Україні плідно працювали композитори Л.Січинський, А.Вахнянин, Ф.Колесса, С.Людкевич,
Н.Нижан-ківський, В.Барвінський, Й.Витвицький. У Львові відкрився Вищий музичний інститут ім.М.Лисенка (1907 p.), оперний театр (1900 p.). Тут працювали талановиті співаки С.Крушельницька, О.Мишуга, М.Менцинський, О.Руснак та ін.
Широку культурно-просвітницьку роботу проводили музично-співацькі товариства "Руська бесіда", "Торбан", "Боян".