- •Культура як духовний та суспільний феномен.
- •Поняття «національної ментальності» ідентичне «державності».
- •Українська національна культура. Як самостійний соціокультурний феномен, її характеристики та ознаки.
- •Українська культура в системі світової.
- •Періодизація історії української культури.
- •Етногенез українського народу, основні етапи його складання.
- •Історичні версії походження українців та міфологічні інтерпретації.
- •Культура прадавніх словян.
- •Характеристика культури Київської Русі середньовічного типу культури.
- •Запровадження християнства у Київській Русі, його вплив на духовну культуру.
- •Вплив візантійської культури на формування середньовічної України-Руси.
- •Розвиток письменності, освіти та літератури в добу Київської Русі.
- •Іларіон Київський «Слово про закон, благодати та істину»: зміст . Значення та основні проблеми твору.
- •Образотворче мистецтво, іконопис та архітектура Київської Русі.
- •Галицько-Волинська Русь, як культурна спадкоємиця Київської Росі.
- •Культурно просвітницька діяльність братських шкіл.
- •Львівський архітектурний ренесанс.
- •Українське барокко в літературі, архітектурі та образотворчому мистецтві.
- •Києво-Могилянська академія, як культурно освітній осередок. Утворення колегіумів.
- •Значення творчості г.Сковороди для розвитку української культури.
- •Своєрідність та особливості українського просвітництва.
- •Дворянський період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.
- •Аналіз праці «Історія Русі». Зародження національної ідеї.
- •Народницький період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.
- •Кирило-Мефодіївське товариство та його роль у культурному розвитку України.
- •Розвиток науки і освіти в Україні XIX ст..
- •Харківський, Київський, Львівський університети, як осередок української культури XIX ст..
- •Національно-культурне відродження в Галичині.
- •Культурно-просвітницька діяльність «Руської Трійці».
- •Архітектура, культура, живопис України XIX ст..
- •Розвиток музичної культури і театрального мистецтва в Україні XIX ст..
- •Модерністський період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.
- •Здобутки української культури в період її національно-культурного відродження(1919-19).
- •72)«Українізація» 20-х років, як соціокультурний процес. Розвиток науки та освіти в перші нешатливі роки.
- •73)Розстріляне відродження 20-30-х років XX ст., та його трагічні наслідки для української культури.
- •74)Український театр 20-30 років XX ст. Лесь Курбас.
- •75)Олександр Довженко – основоположник українського кіномистецтва.
- •77)Українська культура в iIпол. XX ст.. Русифікація. Рух «Шістдесятникі».
- •78)Національно-культурне відродження в Україні у середині 80-х на початку 90-х років xXст..
- •79)Українська культура в добу розбудови державної незалежності (1991-2009р.).
- •81)Феномен масової культури її прояви в українській культурі.
- •82)Діяльність діячів української еміграції.
Українська культура в системі світової.
Українська культура у контексті світової
Кожна з більш ніж двох тисяч національних культур, що існують у світі, має свою специфіку, яка і робить її неповторною й унікальною. Ця своєрідність виникає на основі впливу географічного чинника, особливостей історичного шляху народу, взаємодії з іншими етнокультурами.
У будь-якій національній культурі основоположною і базисною є народна культура. Потім на її основі поступово формуються професійні наука, література, мистецтво. Внаслідок труднощів історичного шляху України (монголо-татарське завоювання в XIII ст., польсько-литовська експансія в XIV — XVI ст., залежність від Російської та Австрійської імперій в XIX — ХХ ст.) у вітчизняній традиції народна культура зіграла виключну роль. І в XVI ст., коли феодально-боярська знать сприйняла католицтво і польську культуру, і до кінця XVIII ст., коли верхівка козацької старшини русифікувалася, українське суспільство розвивалося значною мірою без повноцінної національної культурної еліти. Справжніми творцями і носіями культури продовжували залишатися низи суспільства. Українська культура протягом тривалих періодів своєї історії розвивалася як народна. У ній велике місце займали фольклор, народні традиції, які додавали їй особливої чарівності і колориту. Особливо яскраво це виявилося в мистецтві — народних думах, піснях, танцях, декоративно-прикладному мистецтві. Саме завдяки збереженню і продовженню традицій, корені яких сходять до культури Київської Русі, став можливим підйом української культури і в XVI — XVII ст., і культурне відродження в XIX ст. У той же час відчутні і негативні наслідки такого характеру розвитку української національної культури. Протягом тривалого часу багато талановитих людей, які народилися і виросли в Україні, потім покидали її, зв'язували своє подальше життя і творчість з російською, польською, іншими культурами. Крім того, прогрес у сфері природничих наук був виражений слабше, ніж у гуманітарній.
Разом з тим, самобутня і старовинна система освіти, яка досягла свого розквіту в добу Козаччини і забезпечила практично суцільну грамотність населення, давня традиція книгописання, орієнтованість на провідні центри Європи, зокрема на Візантійську культурну традицію, роль України-Руси як центру християнства в східнослов'янському світі, а також як центру наук і вищої освіти в добу Козаччини завдяки розвинутій мережі колегіумів, Острозькій та Києво-Могилянській академії, меценатство та державна підтримка культури рядом визначних державників —К.Острозьким, П.Конашевичем-Сагайдачним, І.Мазепою та ін. — все це дозволило піднести українську культуру до рівня світового явища, створити ряд класичних шедеврів у галузі друкарства, архітектури, мистецтва, досягти значних успіхів у науці.
Історичні та духовні складники української самобутності.
Архетипи української культури.
Укр. архетипи проявляють себе як символи у міфах, казках, фольклорі, обрядах, традиціях, є узагальненням досвіду наших предків. Укр. культура пройшла трипалий час формування, становлення і розвитку з найдавніших часів і до сучасності. На її розвиток впливали природні умови, географічне положення, територія, міграційні процеси, елементи Інших культур. Протягом століть одні племена та етноси змінювались іншими. Кімерійці, скіфи, сармати, гуни, слов'яни, половці, татари та ін. брали участь в етногенезі українців. Культурні здобутки передавалися нащадкам. Основою культурного процесу було місцеве населення, яке вбирало в собі усі впливи, і діяло свою культуру, Україна - географічний центр Європи. Усі шляхи з Заходу та Сходу перетинають ЇЇ. З огляду на рубіжність (вплив сходу і заходу) існують різні регіональні особливості українців сходу і заходу (на сході укр.- більш чуттєві на на заході - більш спокійні).
Кордоцентризм в структурі укр. психіки визначається з погляду укр. етнопсихології - спільною ознакою українців = перевагою емоцій та почуттів над мисленням і волей, що робить їх подібними один на одного та особливостями, своєрідністю індивідуальністю східних і західних українців.
Характеристика українського менталітету.
Українська національна ідея.
Важко визначити, що таке національна ідея взагалі, бо її можна розумітияк зберігання материнської мови, обрядових звичаїв і т. ін. для окремоїлюдини, родини чи громад, які проживають за межами рідного етносу. Алеможна з'ясувати, що таке національна ідея для конкретного народу, якиймає свою мову, культурні й духовні традиції, пам'ять про своє минуле,характерні риси ментальності, економічні інтереси, територію, своєрідніспособи добування засобів до життя. Національна ідея сполучає в собівизначальні прикметності народу і вимагає від нього для їхньої оборонита розвитку створення власної, ні від кого не залежної державної організації.
Отже, національна ідея - це творець, захисник, відновлювач ібудівничий державності народу, його дух свободи, вищий рівеньсамоусвідомлення, ознака інтелектуальної зрілості, його здатністьвпливати на формування позитивного для себе політичного міжнародного клімату.
Державні організації українського етносу виникли в середині першого тисячоліття нашої ери. Є відомості про існування держави Кия, Щека і Хорива в передруські часи, а ще перед тим явив себе союз антських племен. Княгиня Ольга донищувала підкорену Києвом древлянську державу.
Отже, Київська Русь виступає вже як добре організована державна структура на велетенській території. То була держава князя, його роду та військової дружини. Народ перебував у залежності від них, але не почувався відчуженим від політичного устрою, в якому жив, а вважав цю державу за свою.
" Видатний український державник Данило Галицький продовжував традиції Ярослава Мудрого в орієнтації на Європу, він встановив тривалі контакти з західними сусідами і з Ватиканом; 1253 року одержав корону від Папи римського Інокентія IV на знак подяки за оборону християнського світу від татаро-монгольської навали.
Із середини XIV ст., тобто із занепадом Галицько-Волинської держави українська ідея знаходить свій вияв у автономній князівській підпорядкованості литовській династії Гедиміновичів. Велике Князівство Литовське, яке називалось також Литовсько-Руською державою, генетично виводило себе з Київської Русі. Тут державною мовою була мова руська, за державною мовою була мова руська, за сучасною і точнішою назвою - староукраїнська, а система законів базувалась на "Руській правді" Ярослава Мудрого.
То був час, коли український народ зберігав і розвивав риси своєї окремішності. Відмирання нашої державності, а водночас початок формування української ідеї як протестуючої сили, сконцентрованої і в тих верствах, що втратили владу, і в тих, що найбільше відчули чуже поневолення, настає в процесі об'єднання Литви з Польщею.
Мова. Релігійність та інтегруючі елементи української культури.
Джерела та чинники формування української культури.
До найважливіших джерел української культури зараховують природне оточення (земля), українські давні вірування й етнокультуру загалом, християнство, зовнішні впливи (східні та західні), професійну культуру. У визнанні їх важливості не обходиться без крайнощів, коли одне з них вважають найважливішим. Так, прихильники Рун-віри («рідна українська віра») применшують, а то й заперечують роль християнства як джерела української культури; їх опоненти саме християнство вважають найважливішим.
Однак применшення ролі одного джерела за рахунок іншого не сприяє пошукові істини. Християнська віра, християнські етичні цінності є не лише важливим підґрунтям української професійної культури (у т. ч. філософії), а й визначальною ознакою українського народного світогляду. Висока оцінка християнства як джерела української національної культури не суперечить визнанню важливої ролі дохристиянських вірувань як складової української культури. З цього приводу митрополит Іларіон, який не був прихильником язичництва, писав: «Віра народу лежить в основі його культури, й цієї культури годі нам зрозуміти без вивчення народної віри. А в основі цієї народної віри — більше чи менше — лежить-таки його віра дохристиянська. У цьому вага дохристиянських вірувань. ...Сучасної духовної культури українського народу належно й глибоко ніхто не зрозуміє, коли він не знає його вірувань дохристиянських ».
З огляду на українську професійну художню творчість і філософію до джерел української культури слід зарахувати також античну культуру: античні впливи через Південь, а пізніші через Захід постійно сприяли розвитку української культури, засвоювалися нею. Від часів Київської Русі, а потім у литовський період важливим було також засвоєння деяких європейських політичних і правових ідей та установ. Це дає підстави віднести українську культуру до сім'ї середземноєвропейської культурної спільності, що передбачає також урахування культурного внеску українців у її розвиток.