- •Культура як духовний та суспільний феномен.
- •Поняття «національної ментальності» ідентичне «державності».
- •Українська національна культура. Як самостійний соціокультурний феномен, її характеристики та ознаки.
- •Українська культура в системі світової.
- •Періодизація історії української культури.
- •Етногенез українського народу, основні етапи його складання.
- •Історичні версії походження українців та міфологічні інтерпретації.
- •Культура прадавніх словян.
- •Характеристика культури Київської Русі середньовічного типу культури.
- •Запровадження християнства у Київській Русі, його вплив на духовну культуру.
- •Вплив візантійської культури на формування середньовічної України-Руси.
- •Розвиток письменності, освіти та літератури в добу Київської Русі.
- •Іларіон Київський «Слово про закон, благодати та істину»: зміст . Значення та основні проблеми твору.
- •Образотворче мистецтво, іконопис та архітектура Київської Русі.
- •Галицько-Волинська Русь, як культурна спадкоємиця Київської Росі.
- •Культурно просвітницька діяльність братських шкіл.
- •Львівський архітектурний ренесанс.
- •Українське барокко в літературі, архітектурі та образотворчому мистецтві.
- •Києво-Могилянська академія, як культурно освітній осередок. Утворення колегіумів.
- •Значення творчості г.Сковороди для розвитку української культури.
- •Своєрідність та особливості українського просвітництва.
- •Дворянський період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.
- •Аналіз праці «Історія Русі». Зародження національної ідеї.
- •Народницький період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.
- •Кирило-Мефодіївське товариство та його роль у культурному розвитку України.
- •Розвиток науки і освіти в Україні XIX ст..
- •Харківський, Київський, Львівський університети, як осередок української культури XIX ст..
- •Національно-культурне відродження в Галичині.
- •Культурно-просвітницька діяльність «Руської Трійці».
- •Архітектура, культура, живопис України XIX ст..
- •Розвиток музичної культури і театрального мистецтва в Україні XIX ст..
- •Модерністський період національно-культурного відродження, його характерні риси та ознаки.
- •Здобутки української культури в період її національно-культурного відродження(1919-19).
- •72)«Українізація» 20-х років, як соціокультурний процес. Розвиток науки та освіти в перші нешатливі роки.
- •73)Розстріляне відродження 20-30-х років XX ст., та його трагічні наслідки для української культури.
- •74)Український театр 20-30 років XX ст. Лесь Курбас.
- •75)Олександр Довженко – основоположник українського кіномистецтва.
- •77)Українська культура в iIпол. XX ст.. Русифікація. Рух «Шістдесятникі».
- •78)Національно-культурне відродження в Україні у середині 80-х на початку 90-х років xXст..
- •79)Українська культура в добу розбудови державної незалежності (1991-2009р.).
- •81)Феномен масової культури її прояви в українській культурі.
- •82)Діяльність діячів української еміграції.
77)Українська культура в iIпол. XX ст.. Русифікація. Рух «Шістдесятникі».
Епоха тоталітаризму, яка проникла у всі сфери людського буття, певним чином позначилась і на розвитку декоративно-ужиткового мистецтва післявоєнних і новітніх часів, деформувала етнокультурну парадигму мислення народу, позначила тенденційність сучасного мистецтва.В 70–80-х роках відбулося загальне розчарування в соціалістичних ідеях, дискредитація офіційної ідеології постала як наслідок офіційної культури. Підвищується інтерес населення до нетрадиційної культури, релігії, ідеалістичних немарксистських вчень, західного способу життя і мислення. Незважаючи на несприятливі умови розвитку, українська культура у 80-х роках продовжує розвиватися, адже саме в цей період були створені умови пробудження української свідомості, накопичення національно-культурного потенціалу, відновлення історичного методу при аналізі питань походження українського народу, його древніх коренів. Внаслідок цього відбуваються зміни в образотворчому мистецтві (авангардистські течії і національна тематика), музиці (український рок, фестиваль «Червона рута»), кіно (звернення до історичної тематики).У 80-х роках починають повертатися до творчості реабілітовані українські письменники. Повернено із небуття багато призабутих і зовсім забутих митців, які своєю діяльністю торували шлях розвитку самобутньої української культури (В. Винниченко, Олег Ольжич, багато інших).З поч. 1970-х рр. почала провадитись цілеспрямована русифікація, а в сферах суспільних і гуманітарних наук настав тотальний диктат. Проте політика русифікації зустріла опір. Набули поширення такі форми непокори і боротьби за національні, політичні й культурні права, як петиції, протести, демонстрації. Одним з помітних проявів руху опору, етапом боротьби проти русифікації за незалежне місце рідної мови в УРСР була конференція з питань культури української мови, проведена в лютому 1963 р
Першими речниками шістдесятників в Україні були Ліна Костенко й автор гостропубліцистичних поезій, спрямованих проти русифікації й національного поневолення України, Василь Симоненко.
Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Ліна Костенко, В. Шевчук, Є. Гуцало, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, Борис Чичибабін, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко, перекладачі Григорій Кочур, Микола Лукаш та інші. Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові, сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Значний вплив на їх становлення справила західна гуманістична культура, традиції «розстріляного відродження» та здобутки української культури кінця ХІХ — початку ХХ ст.
Шістдесятники розвинули активну культурницьку діяльність, яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури. Організовані у 1960 р. Клуб творчої молоді в Києві та в 1962 р. клуб «Пролісок» у Львові стали справжніми осередками альтернативної національної культури. Шістдесятники відновили традиції класичної дореволюційної інтелігенції, якій були притаманні прагнення до духовної незалежності, політична відчуженість, ідеали громадянського суспільства та служіння народові.
Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. Шістдесятників не вдалося втримати в офіційних ідейно-естетичних межах, і з кінця 1962 р. почався масований тиск на нонконформістську інтелігенцію. Перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві.
Наштовхнувшись на жорсткий опір партійного апарату, частина шістдесятників пішла на компроміс із владою, інші еволюціонували до політичного дисидентства, правозахисного руху та відкритого протистояння режимові.