Рецептори і аналізатори. Класифікація відчуттів. Чутливість та її зміни

Під впливом змін умов навколишнього середовища в організмі людини формується інформація про необхідність зміни організації життєвих процесів з метою запобігання ушкодженню та загибелі організму. Зв'язок людини з навколишнім середовищем здійснюється за допомогою аналізаторів, котрі сприймають та передають інформацію в кору великих півкуль головного мозку.Аналізатор складається з рецептора, провідних нервових шляхів та мозкового закінчення. Рецептор перетворює енергію подразника в нервовий процес. Провідні шляхи передають нервові імпульси в кору головного мозку. До складу мозкового кінця аналізатора входять ядро та розсіяні по корі головного мозку елементи, котрі забезпечують нервові зв'язки між різними аналізаторами. Двосторонній зв'язок між рецепторами та мозковим закінченням забезпечує саморегуляцію аналізатора. Ця система, яка забезпечує сприйняття, передачу й обробку інформації про явища внутрішнього і зовнішнього середовища організму, називається аналізатором, або сенсорною системою. Вчення про аналізатори розробив Павлов (ввів термін у 1909 році). Кожен аналізатор складається з трьох основних частин:Периферичної (органи чуття, що містять чутливі рецептори).Провідної (чутливі нервові шляхи).Центральної або вищої (певні чутливі зони кори головного мозку).Рецептори – чутливі нервові закінчення і спеціалізовані клітини, які сприймають енергію подразника та перетворюють її у нервові імпульси.Усі рецептори поділяють на дві великі групи: зовнішні і внутрішні. До зовнішніх належать: слухова, зорові, нюхові, смакові, дотикові. До внутрішніх – рецептори внутрішніх органів та опорно-рухового апарату. Оскільки відчуття виникають у результаті дії певного подразника на відповідний рецептор, то у класифікації відчуттів враховують властивості і подразників, які їх викликають, і рецепторів, на котрі впливають ці подразники. Класифікуються відчуття 1) за місцем розташування рецепторів: а) екстероцептивні – органи чуттів на поверхні тіла, сприймають подразники з зовнішнього світу, серед них контактні ті, які для виникнення відчуттів вимагають прямого контакту із подразником (дотик, смак), дистантні – зір, слух; б) інтероцептивні. Рецептори у внутрішніх органах відображають їх стан; в) пропріоцептивні. Рецептори у м’язах приймають інформацію про рухи і розташування тіла; г) зовнішньо-внутрішні – температурні, больові, смакові, вібраційні. 2) за органами чуттів (Арістотель): зір, слух, нюх, смак, дотик. Дотикові: тактильні і температурні. Виділяють проміжні між тактильними (тиск) і слуховими – вібраційні (впізнати музику рукою на гучномовці). Загальні для всіх аналізаторів – больові. Органи відчуттів характеризуються чутливістю, тобто відобра-жають предмет з більшою або з меншою точністю. Чутливість ви-значається силою мінімального подразника, який викликає відчуття. Подразники меншої сили – підпорогові, а більшої – надпорогові. Ці подразники хоча і впливають на органи відчуттів, але не викликають адекватного відчуття. Для кожного органа відчуттів є свій поріг чутливості. Для виникнення відчуття запаху потрібно 8 молекул речовини. Нижщий поріг чутливості смакового аналізатора становить в 25 тис.молекул більше. Чим вища чутливість, тим меншої сили подразник необхідний для виникнення відчуття – обернено пропорційна залежність: . Сила подразника і інтенсивність відчуттів пов’язані між собою основним законом психофізики (закон Вебера-Фехнера): при зрос-танні сили подразника у геометричній прогресії, інтенсивність від-чуття зростає в арифметичній прогресії (логарифмічна залежність).