Психологічні особливості ділового спілкування

Потреба людей у спілкуванні - одна із базових, вона визначає їх сумісну діяльність і викликається об'єктивною необхідністю співіснування. Успіх тієї чи іншої справи більш ніж на 80 % залежить від уміння спілкуватись. У спілкуванні розкривається суб'єктивний світ однієї людини для іншої. Перш за все спілкування - самостійна і специфічна форма активності особистості з метою встановлення відносин з іншими людьми, отримання інформації і досягнення певного взаєморозуміння, вирішення ділових проблем. Сфера, способи і динаміка спілкування визначаються соціальними функціями його учасників, їх положенням у системі суспільних відносин. Регулюються вони характером виробництва, обміном і потребами, писаними і неписаними правилами суспільного життя, моральними і правовими нормами, соціальними інститутами і службами. В індивідуальному плані вони обумовлюються: рівнем свідомості особистості; психічним типом та характером розвитку індивіда; засвоєним особистістю культурним рівнем спілкування. Спілкування – це складний багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми (міжособистісне спілкування) і групами (міжгрупове спілкування), в якому здійснюється обмін інформацією; обмін діями; сприйняття і розуміння партнера. Ділове спілкування визначається як специфічна форма контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв'язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями.

Ділове спілкування на відміну від його інших видів має свої особливості, а саме: - наявність певного офіційного статусу об'єктів; - спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв`язків між представниками взаємозацікавлених організацій; - відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам; - передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки; - конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв'язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола; - взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів; - значущість кожного партнера як особистості; - безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ. Людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка її приймає (реципієнт), у діловому спілкуванні постійно міняються місцями, завдяки чому у людей, що спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень, а й змісту слів. Ефективне ділове спілкування - це не стільки обмін значеннями, скільки обмін думками. Більше того, це пошук спільного рішення.

Особливості розвитку жестів та міміки у групі

Рухи і жестикуляція - природні елементи поводження оратора перед публікою і, як вже було зазначено, додатковий засіб впливу на аудиторію.Вигляд оратора, який тривалий час нерухомо стоїть за трибуною, стомлює аудиторію, слухачі починають рухатись на місцях, їх увага послаблюється. Тому досвідчений оратор декілька разів змінює позу, особливо під час тривалої доповіді чи промови. Однак не слід впадати в іншу крайність: якщо оратор увесь час змінює позу, складається враження, що він не може знайти собі місця. Діапазон рухів оратора, що виступає за трибуною, звичайно обмежений її розмірами. Виступ без трибуни, коли публіка бачить оратора, вимагає від нього кращих рухливих навичок. Слід надавати перевагу рухам вперед і назад, а не рухам убік. Крок уперед в потрібний момент посилює значимість того чи іншого місця в промові, допомагає зосередити на ньому увагу аудиторії. Роблячи крок назад, оратор ніби дає можливість аудиторії "відпочити", а потім переключає її увагу на інше місце в промові. Жести і міміка виникають ніби самі по собі, виходячи із змісту промови, її емоційного накалу. Вони нерозривно пов'язані з рухом думок і почуттів оратора. В ораторському мистецтві разом з вказівними і описовими жестами використовуються жести емоційні (стиснутий кулак, витягнута рука, рухи руками і головою). Хоча жест під час мовлення — явище невимушене, молодому оратору можуть допомогти наступні рекомендації.Жестикулювати треба лише при наявності внутрішньої потреби. Жест, що не співпадає з ритмом мовлення і настроєм оратора і аудиторії, може зіпсувати враження від гарного виступу. Однак, якщо під час виступу виникла необхідність зробити жест, цього імпульсу не слід гасити. Не кожна фраза потребує підкреслення жестом. Рухливість і надмірна жестикуляція можуть лише викликати втому і роздратувати присутніх.

Від жестів, які сприяють успіху промови, слід відрізняти жести бездумні. Подібно до того, як декотрі люди перенасичують свою мову зайвими словами типу " так би мовити","значить", "ну", і т.п., зустрічаються оратори зі стійкою звичкою до якогось жесту-паразиту. Деякі увесь час трясуть головою, інші пригладжують волосся, крутять ґудзик, почісують потилицю і т.п. Такі жести, як правило, лише відволікають від сприйняття виступу. Оратор, який має нахил до подібних жестів, повинен їх позбавитись. Міміка оратора — чудовий стимулятор емоцій аудиторії. Вона здатна передати цілу гаму почуттів: радість і сум, сумнів та іронію, рішучість і презирство. Оратору-початківцю не зайве вивчити свої мімічні можливості, проголошуючи промову перед дзеркалом під час тренування. Звичайно, вираз обличчя повинен завжди відповідати характеру промови. Більш ніж дивно виглядав би оратор з посмішкою на обличчі під час виступу з серйозної тематики. Не менш негативно впливає на слухачів і вираз нудьги чи байдужості на обличчі оратора. Не полюбляє аудиторія і занадто суворих ораторів. Обличчя і вся постать оратора повинні виражати доброзичливе і дружнє відношення до слухачів.Отже, жести і міміка, як елементи кінетичної системи спілкування, впливають на зоровий канал сприйняття, акцентують увагу аудиторії на змісті інформації, що надходить по слуховому каналу, підвищують її емоційність і сприяють її кращому засвоєнню. Однак всі попередньо розглянуті елементи поведінки оратора виконують допоміжні функції. Про що розкажуть нам класичні пози: - Наполеонівська поза (руки складені на грудях) - захисна позиція чи негативний стан. - Дотик розкритими долонями до грудей - жест чесності та відкритості.

- Закладання рук за спину з захопленням зап'ястя - свідоцтво незадоволеності, спроби взяти себе в руки. - Підняті руки з розкритими долонями, спрямованими в бік співрозмовника, говорять про прямоті, відвертості людини. - Якщо ж долоні дивляться вниз, а руки роблять погойдуються руху вгору-вниз - жест говорить про прагнення заспокоїти, зупинити людину або групу людей. - Стислі в кулаки пальці, жовна на вилицях - свідоцтва ворожості. - Підпирання долонею щоки - демонстрація нудьги. - Погладжування підборіддя свідчить про роздуми, бажання прийняти рішення. - Постукування пальцями - про нетерпіння. - Рух руки впоперек тіла до іншої руці, гарячковий дотик пальцями до годинника, обручки, до гудзика на рукаві - про прагнення замаскувати невпевненість, нервозність.