29

ЗМІСТ

1.1. Сутність поняття геоморфологічні особливості 5

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. На сьогоднішній день важливим є знання про геоморфологічний рельєф певної території.Досліджуючи рельєф земної поверхні ми дізнаємося про сукупність нерівностей поверхні суходолу, різноманітних за обрисами, розмірами, походженням, будовою, віком та історією розвитку, а також сукупність форм земної поверхні, які перебувають на різних стадіях розвитку, у складному поєднанні одна з одною й у взаємозв'язку з навколишнім середовищем.

При рішенні проблем збалансованого природокористування слід враховувати сучасні природні процеси на териториї України та ії регіонах. Зокрема важливе значення серед природних процесів мають сучасні геоморфологічні процеси. Тому актуальним є дослідження та вивчення геоморфологічних процесів певної території адже вони формують її рельєф.

Мета дослідження визначення геоморфологічних особливостей утворення Подільських Товтр.

Виходячи з поставленої мети нам необхідно було виконати наступні завдання:

• ознайомитися з літературними джерелами, у яких розглядаються особливості формування різних форм рельєфу;

• проаналізувати формування органогенних споруд верхнього баденію;

• проаналізувати формування органогенних споруд нижнього сармату;

• визначити сучасні геоморфологічні особливості Подільських Товтр.

Об’єктом дослідження є формування верхньобаденських та нижньосарматських органогенних споруд.

Предметом дослідження є функціональна, територіальна й організаційна структура формування рельєфу Подільських Товтр.

Методи дослідження –картографічний, літературний, історичний, системного підходу, аналіз, синтез, діалектичний, морфологічний.

Структура і обсяг курсової роботи –робота викладена на – 29 сторінках машинописного тексту та складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Розділ 1 теоретико-методологічні основи вивчення геоморфологічних особливостей

1.1. Сутність поняття геоморфологічні особливості

Поняття «рельєф» у геоморфології означає сукупність нерівностей земної поверхні, які утворені і розвиваються під впливом екзо– та ендогенних чинників. Основними властивостями рельєфу є морфологія, генезис, вік та динаміка. Слід розрізняти поняття «чинники рельєфоутворення», тобто рушійні сили певних процесів, та, власне, «процеси рельєфоутворення». Так, тектонічні рухи як чинник зумовлюють процеси денудації або акумуляції, а як рельєфоутворювальний процес можуть безпосередньо змінювати земну поверхню. Процес утворення форм рельєфу відбувається під безпосередньою дією геоморфологічних процесів – те, що відбувається на поверхні або в глибині Землі, а також факторів. Фактори рельєфоутворення виступають ареною, на тлі якої протікають геоморфологічні процеси. Фактори активної участі у виникненні рельєфу не беруть, але корегують процеси й зумовлюють їх особливості та відповідні результати за різної природної обстановки. Процеси рельєфоутворення. В залежності від місця локалізації джерела енергії, яка діє на земну поверхню, геоморфологічні процеси поділяються на 2 типи: 1) ендогенні; 2) екзогенні. Головна теза формування рельєфу – форми рельєфу виникають в результаті взаємодії як ендогенних, так і екзогенних процесів.

Ендогенні процеси. Джерелом ендогенних процесів є внутрішня енергія Землі. Ендогенні процеси формують найбільші форми рельєфу: планетарні, мега- та макроформи. Їх поява зобов’язана особливостям структури земної кори і її змінам внаслідок тектонічних або вулканічних процесів. До головних ендогенних геоморфологічних процесів відносяться:

• вулканізм (лава виливається на земну поверхню) та інтрузивний магматизм (застигає лава в пластах земної кори – батоліти, штоки, неки, лаколіти, дайки);

• землетруси земної кори (як результат вивільнення енергії в активно тектонічних районах);

• утворення геологічних структур внаслідок процесів горотворення;

• метаморфізація осадових гірських порід;

• деформації земної кори – вертикальні та горизонтальні зміщення блоків земної кори (епейрогенічні на платформах і плитах, рухи літосферних плит), утворення тектонічних розломів й порушення вихідної будови кори уздовж них (виникнення горстів, грабенів, зрушень та ін.);

• неотектонічні рухи земної кори (упродовж неогену та четвертинного періоду кайнозойської ери за останні 20–25 млн. р.);

Екзогенні процеси. Джерело енергії екзогенних процесів – зовнішнє відносно земної поверхні. Головне джерело – енергія Сонця, яка трансформується на поверхні Землі в енергію рухливої води, повітря, твердого матеріалу літосфери. Допоміжною енергією завжди виступає гравітаційна енергія Землі. До екзогенних геоморфологічних процесів відносяться:

• вивітрювання гірських порід – фізичне, хімічне, біологічне;

• дія води – під час руху та розчинення мінералів і карстових порід; характерна для всієї поверхні контакту між гідросферою та літосферою – в Світовому океані, озері, льодовиках, ріках і т.д;

• дія вітру – еоловий процес;

• переміщення мас гірських порід – зсуви, обвали, осипання тощо, які об’єднуються часто в групу схилових процесів;

• дія живих організмів – коралів в океанах (формуються коралові рифи з островами), термітів в тропіках (формуються пагорбовий мікрорельєф);

• антропогенна діяльність;

• космічні процеси – дія припливних сил Місяця та Сонця, випадіння пилу, падіння метеоритів тощо.

В реальних умовах на місцевості екзогенні геоморфологічні процеси вкладаються в 3 стадії: денудація – загальна назва процесу руйнації гірських порід і мінералів, є початком екзогенного рельєфоутворення; денудація буває – водною ерозією дна та берегів водотоків, морської або озерною абразією берегів; дефляція – видування та розвіювання вітром дрібнозему; коразія – обточування, шліфування, висвердлювання твердих гірських порід вітром; екзарація – руйнація гірських порід льодовиком; корозія – розчинення гірських порід водою; суфозія – винесення твердого дрібнозему підземними водами; антропогенна денудація – видобування гірських мас відкритим або підземних способами; в ідеальній моделі розвитку рельєфу кінцем процесу денудації є вирівнення земної поверхні – її пенепленізація; денудація веде до зрізання рельєфу й його гіпсометричне пониження; – переміщення твердої гірської маси водою (в тому числі й твердою), вітром або сама собою, під впливом сили тяжіння Землі; акумуляція – процес накопичення знесеного твердого матеріалу, його відкладання в западинах, що веде до загального підняття території.

Основними формами рельєфу є рівнини та гори. Рівнини – це ділянки поверхні, що характеризуються незначними коливаннями висот та малим ухилом. Коливання висот у їхніх межах не перевищує 200 м, а ухили менше 5 м. Рівнини розташовані на платформах, які мають у своїй будові два поверхи. Нижній – кристалічний фундамент, верхній поверх – осадовий чохол. За висотою над рівнем моря виділяють три основних типи рівнин: низовини, височини й плоскогір’я. Поверхня височин піднесена на висоту від 200 м до 500 м над рівнем моря. Якщо рівнина досягає абсолютної висоти 500 м та більше, її називають плоскогір’ям.

Гори – це великі ділянки земної поверхні, високо підняті над рівнем моря, які характеризуються різким коливанням висот. У горах чергуються стрімко підняті гірські хребти з глибокими міжгірськими улоговинами. Рельєф гір формується в результаті активної дії внутрішніх процесів, з наступним ускладненням його зовнішніми процесами. За висотою над рівнем моря гори бувають низькі, середні та високі. Низькими вважають гори, висота яких не перевищує 1000 м. Вони, як правило мають порослі лісом достатньо пологі схили. Висота середніх гір коливається в межах від 1000 м до 2000 м над рівнем моря. Їхні вершини рідко вкриті снігом, а схили також достатньо пологі. Вершини високих гір сягають висоти понад 2000 м. Їх схили стрімкі, а вершини гострі, безлісі, протягом року вкриті снігом та льодом.

1.2. Понятійно-термінологічна система

При написанні даної курсової роботи слід використовувати такі терміни та поняття: Товтровий кряж, плато, Товтри, Медобори, бічні товтри, бар’єрний риф,викопна органогенна побудова, органогенно-детритові вапняки.

Товтри – це яскраво виражений орографічний елемент у сучасному рельєфі Подільської височини. Вони простягаються з північного заходу на південний схід уздовж лінії Підкамінь (Львівська обл.) – Гаї Розтоцькі – Збараж – Скалат – Красне – Личківці (Тернопільська обл.) – Іванківці – Вишнівчик – Кам’янець-Подільський (Хмельницька обл.) – Ліпкани (Молдова) – Штефанешти (Румунія) майже на 250 км. За походженням це викопні органогенні споруди, які сформувались у мілководних прибережних водах міоценового Паратетису, що існував на території України 13-18 млн років тому.

Бічні товтри – це рифові споруди нижнього сармату, які в сучасному рельєфі виявляються у вигляді відокремлених скелястих, часто конусоподібних пагорбів чи груп пагорбів, які, зазвичай, розташовані на північний захід від Головного пасма Подільських Товтр.

Плато – це структурна рiвнина, вкрита лесовидними суглинками.

Товтровий кряж – денудацiйна височина з "вiдкопними" формами рельєфу.

Медобори – сильно розчленовані, скелясті вапнякові пасма. Частина єдиного у світі гірського кряжу Товтри, що з'явився не внаслідок тектонічних процесів, а утворений живими організмами – кораловими поліпами. Унікальне геологічне утворення з неповторними ландшафтами. За багатство медоносних рослин народ назвав Товтри (у межах України) Медоборами.

Бар'єрний риф – гряда, складена вапняними скелетами відмерлих коралів і покрита зростаючими коралами.

Мінеральні ресурси – це сукупність запасів корисних копалин мінерального походження.

Осадонакопичення – процес взаємодії поверхневих геосфер Землі – атмосфери, гідросфери і літосфери за участю різних організмів (біосфери), який веде до утворення осадів на поверхні суші, в ріках, озерах, морях, океанах.

Риф – пасмо підводних чи невисоких надводних скель на мілководді, що утворюються під час розмиву дна, берегів або внаслідок нагромадження решток колоніальних коралів, молюсків тощо.

Викопна органогенна побудова – викопна гряда, складена скелетами відмерлих мінералів.

Органогенно-детритові вапняки – органічний мул і залишки організмів в осадових гірських породах.