Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КП Реферат.docx
Скачиваний:
34
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
37.84 Кб
Скачать

Міністерство освіти і науки України

Кам’янець-Подільський національний університет

імені Івана Огієнка

Кафедра

Реферат на тему: «Форми державного правління та режиму. Форми державного правління та режиму України»

Підготувала: студентка

педагогічного факультету

DО1-В13 групи

Попіль Юлія Сергіївна

Перевірив:

Глушковецький Анатолій Батькович

Кам’янець-Подільський 2015

Зміст:

Вступ

  1. Поняття форми правління.

  2. Основні форми правління.

    1. Монархічна форма правління.

    2. Республіканська форма правління.

  3. Значення політичного режиму.

  4. Види форм державного режиму.

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Для характеристики сутності держави особливого значення мають філософські категорії зміст і форма. Зміст виражається в основних напрямках діяльності держави за рішенням стоять перед ним на тому чи іншому етапі суспільного розвитку завдань, тобто в його функціях.А форма являє собою зовнішній вираз змісту.

В даний час форму держави розглядають як єдність трьох основних елементів - форми правління,форми державного устроюта політичного режиму.

Під формою правління розуміється організаціяверховної державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємини з населенням.

Політичний (державноправовий) режим - це сукупністьприйомів, способів і методів, за допомогою яких здійснюєтьсядержавна влада.

  1. Поняття форми правління.

Під формою правління будь-якої держави розуміється структура і повноваження вищих органів державної влади, порядок їх формування і характер взаємовідносин між ними, ступінь і форми участі громадян у формуванні вищих органів влади, ступінь впливу населення на прийняття державних рішень, тривалість повноважень і характер змінюваності вищих органів влади, способи легітимізації державної влади. Тобто дану категорію можна розглядати як своєрідний спосіб життя сучасної держави, який показує хто і як править у державі та в чиїх інтересах здійснюється влада.

Форма державного правління - це елемент форми держави, який характеризує спосіб формування і організації вищих органів державної влади, їх взаємовідносини між собою та з населенням.

Іноді для визначення форми державного правління використовують і інші терміни: "політична система" (Андорра), "система правління" (Іран), "політична форма" (Іспанія), "принцип правління" (Монако). У той же час у конституціях деяких держав зазначений термін зовсім відсутній (Китай, Нідерланди, Франція, Фінляндія). Незважаючи на це, майже завжди в конституції вказується яка форма державного правління функціонує в тій чи іншій країні, іноді навіть уточнюються її різновиди. Наприклад, у п. 2 ч. 1 Конституції Королівства Данія 1953 р. встановлено, що "формою правління держави є конституційна монархія", а в ч. 1 ст. 2 Конституції Республіки Казахстан 1995 р. проголошено, що "Республіка Казахстан є унітарною державою з президентською формою правління". [4, с. 472]

Форма державного правління має обиратися з урахуванням історичних, культурних, політичних, соціонаціональних та інших особливостей тієї чи іншої країни. І тому модель організації вищих органів державної влади, яка ефективно функціонує в одній країні і в одних умовах, може виявитися непридатною для іншої країни з іншими умовами.

Визначальною ознакою форми державного правління є правовий статус глави держави. Залежно від правового статусу глави держави та порядку заміщення цієї посади розрізнюють дві основні форми державного правління - монархію і республіку.

2. Основні форми правління.

    1. Монархічна форма правління

Монархія (від грец. Monarchia - єдиновладдя, единодержавие) - форма правління, при якій верховнадержавнавлада повністю або частково зосереджена в руках одноосібного глави держави - ​​монарха (царя, короля, імператора,фараона, шаха), і в більшості випадків є довічною і передається у спадщину.

Монархії в свою чергу поділяються на абсолютні (необмежені) і дуалістичні, або конституційні (обмежені).

Абсолютна монархія характеризується низкою відмінних рис.

По-перше, верховна влада повністю належить одноосібного глави держави (монарха). Вона нічим не обмежена і не розподілена між іншими суб'єктами. Монарх особисто здійснює законодавчу, виконавчу і судову владу.

По-друге, верховна влада передається у спадок. Це загальне правило. Винятки можливі в двох випадках: вбивствомонарха і відсутність спадкоємців. Причому першийвипадокбуде виключенням тоді, коли монархом стане не спадкоємець. Цікаво, що в історії були періоди, коли виключення ставали майже правилом. Так, у Візантії зі ста дев'яти царювали імператорів сімдесят чотири були вбиті і в усіх сімдесяти чотирьох випадках престол переходив до царевбивці не в спадщину, а по праву захоплення. І при коронації імператора Цхі-місхія патріарх Полуевкт проголосив навіть новий догмат: таїнство помазання на царство змиває всі гріхи, в тому числі і гріх царевбивства[4,с 224]. У разі відсутності спадкоємців монарх обирається тією чи іншою частиною населення, а потім знову вступає в дію спадковий порядок передачі влади.

По-третє, влада монарха є довічною. Порушується це правило в тих випадках, коли монарх добровільно відрікається від престолу, або його скидають.

По-четверте, повністю відсутня юридична відповідальність монарха як глави держави. Безвідповідальність монарха поширюється не тільки на політичну його діяльність, але і на його дії, що мають кримінальний характер, наприклад, вбивство в запальності, нанесення особистої образи. Відомий російський юрист Н.М. Коркунов розглядав цю ознаку в якості основного при розподілі форми правління на монархії і республіки. «Саме в цьому відмінність відповідальності і безвідповідальності полягає відмінність президента республіки і монарха, а не в обсязі або характері їх функцій. Президент Північно-Американських Сполучених Штатів користується більшою владою, ніж англійська королева, але президент відповідальний перед конгресом і тому не монарх; англійська королева, навпаки, безвідповідальна і тому, незважаючи на всю обмеженість своєї влади, залишається все ж монархині».

З усіх вищеназваних особливостей абсолютної монархії в дуалістичній монархії в чистому вигляді зберігається спадкоємний порядок передачі влади і довічне володіння нею. Всі інші ознаки зазнають більш-менш суттєві зміни. Однак головна відмінність полягає в тому, що влада монарха обмежена будь яким представницьким органом. Саме тому вона і називається дуалістичною. Так, в станово-представницької монархії влада монарха обмежувалась Земським Собором в Росії (середина XVI ст. - Кінець XVII ст.), Генеральними штатами у Франції (1302-1789). При цьому ступінь обмеження був невисоким. Вони скликалися монархом головним чином для отримання згоди на рішення тих чи інших питань, наприклад, збір податків. В дуалістичній монархії - монарх зосереджує у своїх руках виконавчу владу, формує уряд, відповідальний тільки перед ним, а законодавча влада юридично належить парламенту, підлеглому монарху (Німеччина, 1871-1918). Тут, як бачимо, ступінь обмеження значно більше. П.А. Сорокін до цієї форми монархії відносив Російську імперію після 1906 р. Разом з тим, дуалістична монархія все ж таки залишає за монархом величезну владу. Обмеження повноважень монарха стосується майже виключно законодавчої роботи. У розподілі управління він, як і в абсолютній монархії, необмежений. Влада короля, як і раніше вважається «даній від Бога» і незалежною від народу. У нас по «Основним законам» 1906 р. цар, як і раніше називався «самодержавним». Особа його вважалася священною і недоторканою.

Парламентська (конституційна) монархія передбачає максимальне обмеження влади монарха. Відома приказка: «Король царює, але не управляє» цілком застосовна до парламентської монархії. Специфіка даної різновиду монархічної форми правління багато в чому збігається з відмітними особливостями парламентської республіки, які будуть розглянуті нижче.

Сьогодні у світі налічується 28 монархій, а формально більш 40, тому що в ряді країн Співдружності, очолюваного Великобританією, - Канаді, Новій Зеландії, Барбадосі та інших - главою держави формально-юридично вважається королева Великобританії [5, с.268-275]

Велика частина країн з такою формою правління – парламентські (конституційні) монархії, де влада правителя обмежена як писаним законом, так і активно діючими законодавчими та виконавчими органами. До них відносяться Великобританія, Бельгія, Данія, Швеція, Норвегія, Японія та ін. До недавнього часу абсолютної монархією була Саудівська Аравія. У 1992 р. там прийнята Конституція і з цього моменту більш правильно її розглядати в якості дуалістичної монархії. З певними застереженнями до абсолютної монархії сьогодні можна віднести Оман, хоча і там, в 1996 р. була прийнята Конституція.