3.Значення політичного режиму

В науковому обігу категорія «політичний режим» з'явилася порівняно недавно - в 60-і рр.. нинішнього сторіччя. В даний час в політології дана категорія використовується в трьох значеннях.

У першому значенні політичний режим повністю ототожнюється з формою держави, є її синонімом і з цієї точки зору включає в себе форму правління і форму державного устрою.

У другому значенні політичний режим розглядається не тільки і не стільки як державне поняття, скільки як явище багато в чому зумовлює особливості функціонування політичної системи суспільства в цілому.

У третьому значенні політичний режим використовується для характеристики різних способів, прийомів і методів здійснення державної влади в суспільстві. Це вузьке значення даної категорії, в якому вона використовується, насамперед, в юриспруденції в якості особливого третього елемента, що характеризує форму держави, поряд з формою правління і формою державного устрою. [5, с.324-330]

Особливість даної форми держави полягає в тому, що вона має певну самостійність і напряму не залежить від інших форм. Так, у державах з монархічною (крім абсолютної монархії) і республіканською формою правління може існувати один і той же політичний режим. Більш того, в цілому ряді сучасних обмежених монархій існує значно більш демократичний режим, ніж в окремих сучасних республіках. Ще меншою мірою політичний режим детермінований тією або іншою формою державного устрою.

Можна з упевненістю стверджувати, що ні в одній державі світу не існує і не існувало абсолютно ідентичних політичних режимів. Кожен з них має свої особливості, свою специфіку, що обумовлюються впливом величезної кількості соціально-економічних, суспільно-політичних, класових, релігійних, моральних та інших чинників. Слід звернути увагу і на те, що відносна стабільність зазначених чинників призводить до відносної стабільності політичного режиму конкретної держави в конкретний історичний період часу. І навпаки, їх зміни призводять до тих чи інших модифікацій даної форми держави.

4. Види форм державного режиму.

Існує безліч класифікацій державного режиму. За ха­рактером органів, що визначають політику держави, роз­різняють цивільні та військові режими. Залежно від вза­ємин між державою і церквою розрізняють світські та теократичні режими.

Але найбільш поширеною є класи­фікація, заснована на рівні захисту прав і свобод громадян та ступеня допуску населення до управління державою. За цими ознаками розрізняють:

1) демократичний режим, для якого характерні: реальність політичних прав і свобод громадян; політичний та ідеологічний плюралізм; формування органів влади шляхом вільних загальних виборів; розподіл влади; діяльність і влади, і опозиції в строго конституційних рамках;

2) авторитарний режим. Його характерними ознаками є: обмеження об'єму політичних прав і свобод; обмежений політичний та ідеологічний плюралізм (наприклад, дозволяється існування тільки двох партій); фактична, а деколи і формальна відсутність розподілу влади; недемократичний характер виборів (відсутність реальної можливості вибору). Відмінною рисою авторитаризму є сильна виконавча влада, як правило, заснована на особі лідера. Авторитарний режим може бути заснований на праві, моральних засадах, але його не можна все ж таки віднести до режимів, де населення бере участь в управлінні, а влада здійснюється найбільш ефективним способом. Яскравий приклад тому — режим Наполеона за часів Першої імперії у Франції;

3) тоталітарний режим. Його характерні риси: прин­ципова відмова від ідеї прав людини і громадянина; пріоритет партії або держави в системі соціальних цінностей; однопартійна політична система і заборона на існування опозиції; наявність загальнообов'язкової державної ідео­логії; формальність і декоративний характер виборів; прин­ципова відмова від розподілу влади; вождізм, точніше, сакралізація (обожнювання) лідера, який підноситься як наймудріший, непогрішимий, найсправедливіший, якийневпинно думає про благо народу. При тоталітаризмі вста­новлюється повний (тотальний) контроль над усіма сфера­ми життя суспільства. Держава прагне буквально «злити» суспільство з собою, повністю його одержавити. Приклада­ми тоталітарного режиму є нацистська Німеччина, фашист­ська Італія, сталінський Радянський Союз, маоїстський Китай.

Іноді в окремі групи виділяють деспотичний і ліберальний режими, хоча ці типи режимів мають швидше історичний, ніж актуальний характер.

Для ліберального режиму характерні: визнання автономії (незалежності) людини від держави, захист природ­них прав людини, причому пріоритет надається особистим правам перед соціальними, конституційне обмеження втру­чання держави до сфери економічних відносин, розподіл державної влади, верховенство закону.

У сучасній державній практиці ліберальний режим збі­гається з демократичним. Відмінність між ними полягає перш за все в рівні забезпеченості соціальних прав трудя­щих. Ліберальний режим, як правило, покладає це завдан­ня не на державу, а на установи громадянського суспільства (наприклад, доброчинні організації, недержавні пенсійні фонди і тощо).

Для деспотичного режиму характерні: ніким і нічим не обмежена влада правителя над усіма членами суспільства, його цілковите свавілля, крайня централізація влади і безправність підданих. Класичні деспотії — стародавні (Вави­лон, Ассирія, Єгипет) і середньовічні (Османська імперія, імперія Великих Моголів) держави [3,с.145-149].

5. Особливості елементів форми української держави.

На сучасному етапі розвитку України питання про форму держави набуває особливого значення, адже воно стосується найважливіших аспектів організації та діяльності молодої суверенної держави. Тому правильне розуміння відповідних теоретичних положень, що виходять з аналізу світового досвіду державно-правового будівництва, застосування їх до конкретних умов і національних традицій може суттєво сприяти створенню життєздатної форми Української держави, яка забезпечить прогресивний розвиток і розквіт усього суспільства.

В Україні відбуваються процеси становлення і розвитку демократичного державно-правового режиму, основи якого знайшли своє закріплення в Конституції України 1996 р.

Відповідно до ст. 1 Конституції Україна проголошується суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. [2, с. 3]

Конституція характеризує Україну як демократичну державу, яка за формою правління є республікою (ст. 5). Про демократичний характер нашої держави свідчить те, що законодавчий орган, Президент України, місцеві ради обираються громадянами України на принципах періодичних, конкурентних, вільних виборів.

Україна має змішану форму правління. У результаті внесення змін і доповнень до Конституції України законом від 8 грудня 2004 р. Україна є парламентсько-президентською республікою.

Частина 2 ст. 2 Конституції закріплює положення про те, що за своїм державним устроєм Україна є унітарною державою. Автономна Республіка Крим має статус адміністративно-територіальної одиниці, є невід'ємною складовою частиною України. Унітарна форма державного устрою для України є найбільш виправданою, оскільки відповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним та культурним реаліям. [3, с.158-161]

Висновок

Розглянуті три сторони форми держави (форма правління, форма державного устрою, політичний режим) хоч і різні, але всі ж відносяться до одного явища, вони володіють єдністю, органічно пов'язані між собою, взаємообумовлені в своїх ознаках. Залежно від конкретно історичних умов розвитку класова боротьба може розгортатися навколо тієї чи іншої сторони форми організації державної влади. Так, наприклад, історії відомі випадки напруженої боротьби за республіку, проти монархії, тобто за зміну форми правління. У післявоєнні роки така боротьба розгорталася в Греції, Бельгії, Іспанії, у ряді країн Арабського Сходу. У певних випадках на перший план внутрішньополітичного розвитку може висуватися форма державного устрою. Таким чином, узяті в єдності три організації державної влади утворюють форму держави. У процесі розвитку держави мається діалектична взаємозалежність усіх сторін прояву його змісту і всіх граней пристрою й організації цього змісту. Однак і в різних конкретних умовах головне значення для характеристики форми даної держави може переходити від однієї сторони його організації до іншої. У ході історичного розвитку держави зміст її міняється швидше, ніж форма, яка, незважаючи на її активну службову роль, є більш консервативною стороною явища. Існує об'єктивна суперечність між новим змістом і старою формою держави. Це протиріччя вирішується в кінцевому рахунку на користь утримання держави: форма зазнає змін відповідно до потреб нового змісту влади.

З наукової точки зору неможливо таке положення, при якому форма держави залишалася б незмінною, незважаючи на зміну змісту цієї держави. Форма держави обслуговує цілком визначений зміст і припиняється з ліквідацією даного змісту. У процесі історичного розвитку державності відбувається постійний процес скидання старої форми, процес її постійного оновлення, що диктуються об'єктивними законами розвитку політичної боротьби в суспільстві і зміни класового змісту державної влади.