2.2 Республіканська форма правління
Три правильні форми правління: монархію, аристократію і демократію - можна об'єднати в одну і назвати її республікою.
Республіка (лат. respublica, від res - справа і publicus - суспільна справа) - форма правління, при якій вищі органи державної влади обираються населенням, або спеціальними колегіями вибірників.
На відміну від монархії республіці властиві такі особливості.
По-перше, джерелом влади є народ (виборчий корпус), який у процесі прямих або непрямих виборів делегує свої владні повноваження представницького органу. Перші республіки виникли в Стародавній Греції і Стародавньому Римі. Так, в Афінській демократичній республіці у виборах вищого органу державної влади (Народних зборів) брали участь усі повноправні громадяни Афін. В аристократичних республіках правом приймати участь в обранні (формуванні) вищих органів держави користувалися не всі громадяни, а лише представники військово-земельної знаті. Історії відомий цілий ряд цензів, тобто умов для одержання і проведення виборчого права (віковий, громадянства, грамотності, майновий, освітній, статевий, расовий, мовний та ін.) Наявність їх у законодавстві тієї чи іншої держави призводило до обмеження права брати участь в обранні вищих органів державної влади. В даний час в переважній більшості держав існують лише віковий ценз та ценз громадянства.
По-друге, вищі органи державної влади здійснюють владу від імені та в інтересах народу або відповідної соціальної групи.
По-третє, в республіці законодавчо обмежується термін повноважень вищих органів державної влади, як правило, він дорівнює 4-5 років.
По-четверте, обов'язкова наявність законодавчих, виконавчих і судових органів державної влади.
Республіки можна класифікувати по різних підставах. Зокрема, Н.М. Коркунов і Г.Ф. Шершеневич у залежності від ступеня безпосередньої участі народу у здійсненні функцій державного владарювання виділяли чисті, або безпосередні, республіки і республіки представницькі. Безпосередньою республікою називається така форма правління, де народу належить право безпосередньої участі у здійсненні законодавчої функції. У представницьких ж республіках безпосереднє здійснення всіх функцій владарювання надано уповноваженим від народу установам, а самому народу безпосередньо належить лише право обрання своїх представників.[5, с. 277-284]
Сьогодні всі республіки прийнято поділяти на три різновиди: президентські, парламентські (парламентарні) і змішані. При цьому перші два види називають класичними або традиційними.
Класична президентська республіка характеризується такими відмітними ознаками: президент обирається населенням всієї країни або виборщики; є одночасно главою держави і уряду; має досить широкі повноваження в економічній, політичній і військовій сферах; самостійно формує уряд; уряд несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом; президент не може розпустити парламент, відносини між президентом і парламентом будуються на основі системи стримувань і противаг. Зокрема, парламент затверджує представлений президентом бюджет.
Сьогодні до числа класичних президентських республік, і то не без застережень, можна віднести США, Сирію.
Класична парламентська республіка характеризується наступними ознаками: верховна влада належить парламенту, який обирається всім населенням держави; уряд формується партіями, що володіють більшістю в парламенті, очолює уряд прем'єр-міністр, що є, як правило, лідером партії, яка перемогла на парламентських виборах; уряд несе відповідальність перед парламентом, який може відправити його у відставку; допускається існування посади президента, який обирається парламентом, або спеціальною колегією вибірників, що складається з членів парламенту. При цьому реальними повноваженнями президент у парламентській республіці не володіє.
В даний час класичними парламентськими (парламентарними) республіками є Італія, Австрія.
«Чистих», традиційних форм залишається все менше, а форми правління у знову виникають державах (наприклад, при розпаді СРСР, Югославії, Чехословаччини), як правило, з'єднують різні риси. З'являються змішані і «гібридні» форми правління, що характеризуються втратою жорсткості існуючих класифікацій за юридичними ознаками: з'єднуються риси республіки і монархії (наприклад, в Малайзії), абсолютної і конституційної монархії (Кувейт), президентської та парламентської республіки (Колумбія по Конституції 1991 р.) «Чисті» форми правління поряд з достоїнствами мають недоліки, властиві формі як такої. Наприклад, президентська республіка має тенденцію до президентського авторитаризму. Про це виразно свідчить поява суперпрезидентських республік у ряді держав Латинської Америки, в Росії, а також президентсько-моністичних республік в окремих державах Африки. Парламентарної ж республіці іманентно властива нестабільність уряду, часті урядові кризи і відставки. Так, за півсотні повоєнних років в парламентській республіці Італії змінилися більше півсотні кабінетів міністрів, причому середня тривалість їх існування була менше року. Включення елементів президентської республіки до парламентської, а парламентської - у президентську, застосування інших методів допомагає подолати недоліки «чистих» форм. У результаті залишається все менше «чистих» президентських чи парламентських республік, виникають напівпрезидентські, полупарламенентскі республіки [1, с.176-178]
Найбільш характерною рисою напівпарламентської республіки є обмеження вотуму недовіри. У Німеччині, наприклад, передбачено «конструктивний вотум недовіри» (за недовіру канцлеру (прем'єр-міністру) повинно проголосувати значна кількість членів парламенту).
Найбільш характерною рисою напівпрезидентської республіки є встановлення відповідальності перед парламентом окремих міністрів, але не голови уряду, яким фактично, а часто і юридично залишається президент. Ця тенденція знайшла своє вираження в конституційному праві ряду країн Латинської Америки - Венесуелі, Колумбії, Перу, Уругваї та ін.