- •Філософія, її предмет і роль у сіспільстві.
- •Світогляд і його історичні типи: міф, релігія, філософія.
- •Німецька класична філософія, загальна характеристика.
- •Формування основ матеріалістичної соціальної філософії.
- •Особливості розвитку ідеалістичної філософії.
- •Культурно-історичні передумови виникнення філософії.
- •Проблеми філософії екзистенціалізму.
- •Проблема людини в екзистенціалізмі.
- •Соціально-історичні та культурні передумови виникнення філософії.
- •Зародження філософської думки в Стародавній Індії.
- •Зародження філософської думки в Стародавньому Китаї.
- •Досократівський період античної філософії.
- •Зародження філософської думки в Стародавній Індії. (див.Пит.10)
- •Становлення філософської думки в Стародавньому Китаї. (див.Пит.11)
- •Особливості західно- та східноєвропейської релігії філософії.
- •Філософсько-гуманістична думка українського Ренесансу (16-17 ст.)
- •Особливості філософської парадигми доби Нового часу.
- •Середньовічна філософія, її особливості.
- •Основні риси філософської епохи Відродження.
- •Філософія Просвітництва і Києво-Могилянська академія.
- •Філософські ідеї в культурі Київської Русі.
- •Місце німецької класичної філософії в історії філософської думки.
- •Вчення Гегеля як найбільше досягнення німецької класичної філософії.
- •Антропологічна філософія.
- •Неотомізм – сучасна релігійна філософія.
- •Позитивізм та його види.
- •Емпіризм і гносеологія ф.Бекона, т.Гоббса.
- •Дуалізм і раціоналізм р.Декарта, пантеїзм б.Спінози.
- •Філософські ідеї в культурі Київської русі.
- •Києво-Могилянська академія – центр філософської думки та освіти.
- •Природа філософського знання.
- •Глобальні проблеми сучасності.
- •Філософське розуміння людини.
- •Природа як предмет філософського аналізу.
- •Проблеми людського буття в психоаналізі.
- •Категорія буття її смисл і специфіка.
- •Зміст основних форм буття.
- •Матерія як субстанція. Рівні структурної організації матерії.
- •Основні поняття, що характеризують діалектику як теорію розвитку.
- •Поняття і структура свідомості. Функції свідомості.
- •Поняття категорії. Особливості категорій діалектики, їх різновиди.
- •Альтернативи діалектики.
- •Пізнання як соціально-опосередковане відношення людини до світу.
- •Проблема істини в філософії та науці.
- •Суспільство як соціальна система.
- •Соціальна сфера суспільного життя.
- •Діалектика національного та загальнолюдського в сучасному світі.
- •Поняття духовного життя суспільства, його структура: духовне виробництво, духовна
- •Філософська спадщина г.Сковороди
- •Наука як система знань, пізнавальна діяльність, вид дух. Виробництва і соц. Інститут.
- •Соціальна сфера суспільного життя. (див. П. 50)
- •Основні методи наукового пізнання.
- •«Філософія життя» як філософський напрямок (кін 19 поч. 20 ст.)
- •Філософія постмодернізму.
- •Антропологічні орієнттації філософської герменевтики прагматизму та інструменталізму.
- •Релігійні філософські напрями.
- •Новітня Українська філософія.
- •Місце онтології у структурі філософського знання.
- •Історичні долі світу
- •Моделі світу.
- •Реальність буття і небуття.
- •Просторові-часові рівні буття.
- •Рух і розвиток.
- •Системність буття.
- •Свідомість і несвідоме в мисленні.
- •Поняття суб’єкта суспільного розвитку.
- •Парадокси та безвихідь особистої свободи.
- •Проблемне поле філософії.
- •Предметні рівні, дисципліни і методи філософії
- •Філософія як герменевтична діяльність.
- •Методології і стилі мислення.
- •Джерела філософської концепції розвитку.
- •Класична теорія розвитку.
- •Становлення сучасної філософської концепції розвитку.
- •Проблема гуманізації економічної освіти.
- •Економічна діяльність і мораль.
- •«Глобальний еволюціоназм» та його відображення у концепціях ноосфери, синергетики, соціобіології, корвенгенції.
- •Діалектика форм духовного освоєння світу.
- •Продуктивна сила суспільної свідомості.
- •Духовна культура та ідеологія.
- •Основні сфери, методи соціального прогнозування.
- •Індивід, індивідуальність, особистість.
- •Проблема субстанції. Дуалізм і монізм.
- •Поняття руху та його основні форми. Рух і розвиток. (див. П.67)
- •Закони діалектики.
- •Поняття і субстанція соціального.
- •Елементи суспільного життя.
Досократівський період античної філософії.
Добутку досократівських філософів збереглися тільки у фрагментах і лише винятково завдяки цитуванню і критиці більш пізніх античних авторів. З цих фрагментів дуже складно виводити цільні філософські погляди. Такі цитати маються, наприклад, у роботі Диогена Лаертського «Про життя, навчання і виречення знаменитих філософів», а також працях Платона , Плутарха, Секста Імпірика, Климента Олександрійського. Однак сучасна наука бере під сумнів точність деяких цитат. Зокрема, Платон «цитує» дуже вільно і часто додає думкам інших авторів (Кратила, Парменіда) таке значення, що щонайменше не збігається з тим, що пишуть інші автори.Також як і в попередній міфології, майже у всіх грецьких авторів можна знайти тенденції звертання до природи, космосу. Однак підхід міфології і перших філософів до даної проблематики відрізняється докорінно. Відповідно до Гегеля, філософія у власному змісті слова виникає разом у постановкою питання про сутність, що не тільки сформульований, але і вирішений поза рамками методології і термінології міфологічного мислення. Виникнення філософії зв'язане з визначеним рівнем абстрактного (раціонального мислення), що здатно відбити дійсність іншим способом, чим за допомогою чи алегорії міфологічної персоніфікації. Отож у джерел власне грецької філософії коштує прагнення раціональне відповісти на питання, що є основним принципом світу (чи космосу) і які чи принципи сили визначають його розвиток.
Антична філософія \ Сократ. Платон. Арістотель\
Новий період давньогрецької філософії почався з Сократа (5 століття до н. е.). Він відмовився від дослідження космології, але, з іншого боку, відкинув релятивізм софістів і переніс дослідження у моральну область, прагнучи знайти загальне і безумовне знання не в чомусь зовнішньому, а в собі самому. Самопізнання є початок мудрості і справжньої людської діяльності, теоретичної та практичної. Викриваючи уявне знання, Сократ відшукував універсальний початок розумного пізнання. Він стверджував моральну гідність людини як вільно-розумної істоти, що повинна здійснювати вищу правду.
Вчення Платона є синтезом досократівського напрямку давньогрецької філософії (піфагорійці, Геракліт, Парменід), який прагнув осмислити мінливий і множинний світ явищ як всеосяжну єдність буття, і вчення Сократа про довершений розум. Підставою істинного знання у Платона є цілокупність ідей, яка в своїй єдності (як ідея блага) виступає як вище буття, справжнє буття. Ця цілокупність ідей втілюється у вигляді множинного чуттєвого світу, зв'язуючись з іншим початком — відносним небуттям. Небуття — умова реалізації світу ідей у світі явищ, але останній, народжений і тому несе в собі небуття, вже не є справжнім. Істинність, як і саме існування, він отримує лише завдяки причетності ідеям. Людське пізнання пояснюється причетністю цій сущій істині душі людини, яка, будучи безсмертною, хоча і схильною до кругообігу, спочатку споріднена вищому буттю. Саме пізнання правди Платон розуміє як спогад того, що душа споглядала до народження. Етичне вчення Платона містить в собі, з одного боку, споглядальний аскетизм, з іншого — прагнення до вдосконалення людського суспільства (реформа звичаїв, виховання; утопія держави, в якій панують філософи). В останній період життя Платона його філософія все більше зближується із піфагорейською містичною математикою. Цей характер успадкувала після його смерті Платонівська академія в особі його найближчих наступників — Спевсіппа, Ксенократа та інших.Аристотель, учень Платона, заснував у 335 до н. е. самостійну школу — Лікей. Приєднуючись до Платона у прийнятті ідеальних загальних засад, мислимих у нашому розумі, Аристотель, однак, не протиставляє їх дійсності. Як дійсні причини і початки речей ідеї суть живі «енергії», якими має визначатися всякий рух, розвиток, сама реальність. Не існує насправді абстрактної матерії (абсолютно безформною потенції), немає і чистих ідей — вони здійснюються в реальних речах. Природа — природна градація одиничних речей, або «субстанцій», за межами якої перебуває як її верхня межа божественний розум, нерухомий першорушій світу, а як нижня — невизначена речовина, здатна прийняти будь-яку форму. Це вчення про буття Аристотель поклав в основу синтезу, що охоплює величезне коло знань про природу і суспільство.