61. Новітня Українська філософія.

Екзистенціально-романтична філософська хвиля початку XX ст. Українська класична філософія XVIII—XIX ст. як специфічний філософський феномен виявляє у своїх характеристиках певну парадоксальність, яка стає помітною в другій половині XIX ст. Йдеться про досить високий загальнокультурний рівень класичної української думки не тільки на «загальноімперському», а й європейському рівні. Водночас XIX ст. було чи не найтяжчим за всю колоніальну добу нашої історії. Отже, виникає питання, чи не вияв це того зазначеного Ж. П. Сартром екзистенціального парадокса, коли найбільшою мірою свобода притаманна людям у ситуаціях обмеження та скутості (Сартр славить свободу «в'язня, скутого кайданами», оскільки саме ця скутість і стимулює зростання у в'язня найпристраснішого бажання свободи, визволення).Змушена обставинами національного гніту одягати машкару російськомовності, українська світоглядно-філософська думка, як вже говорилося, зберігає свій виразно національний дух (про це свідчить і роздратованість цією обставиною Бєлінського та Чернишевського). Більше того, як докласична доба, так і особливо класична створили в Києві настільки стійку україноментальну культурну атмосферу, що нею визначалися істотні риси російськомовної! київської екзистенціально-філософської школи початку XX ст; до якої входили М. Бердяєв, Л. Шестов, Василь і Зеньковський (1881—1962) та ін. До речі, останній, будучи міністром сповідань в уряді Гетьмана П. Скоропадського, виступав за автокефалію української церкви.

62. Місце онтології у структурі філософського знання.

Онтоло́гія — це вчення про буття, розділ філософії, у якому з'ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого. Поняття «онтологія» не має однозначного тлумачення у філософії.Сутність онтології. Онтологія — це вчення про буття, розділ філософії у якому з'ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого. Поняття «онтологія» не має однозначного тлумачення у філософії. І це не випадково. Воно складне, змістовне, багатогранне.

63. Історичні долі світу

Тут шось придумати.

64. Моделі світу.

Великий світ — це світ речей. Всесвіт. Великий світ нескінченний і безмежний, він складається з безконечної кількості світів. Слідом за античними мислителями Сковорода вказує, що субстрат тілесного світу утворюють чотири елементи — вогонь, повітря, вода і земля.

65. Реальність буття і небуття.

З одного боку, Буття - поняття, що означає реальність, існуючу об'єктивно, зовні і незалежно від свідомості людини. У іншому трактуванні - це реальність, що лежить за межами можливості людського досвіду, і тому не залежна ні від людини і його свідомості, ні від людства. Два основні трактування буття виходять з того, чи являється буття тим, що існує, усе існуюче, або буття - сам принцип існування, що стоїть спочатку усього існуючого, дозволяючого усьому і чому або бути ("є" - ця мовна зв'язка була абсолютизована, зведена в принцип), але при цьому буття зовні, по ту сторону, за межами яких-небудь речей.Буття (суще, існуюче), в першому випадку, є усе, що є - це і матеріальні речі, і усі процеси (фізичні, хімічні, геологічні і тому подібне), і їх властивості, зв'язки і стосунки. Казки, міфи і плоди уяви - усе це теж існує як різновид духовної реальності, як частина буття. Антитезою (протилежністю) буття є небуття (ніщо). Буття і ніщо не можуть існувати один без одного. Небуття мислиться як відносне поняття, в абсолютному сенсі небуття немає (Не можна помислити небуття, "небуття ні" вважали ще в період зародження філософії, Парменид). Перехід в небуття мислиться як руйнування цього виду буття і перехід його в іншу форму буття (напр., смерть). З іншого боку, з Платона бере початок традиція, що зараховує небуття до ключових категорій онтології (вчення про буття), наряду, напр., з абсолютом, буттям, богом, яка відкидає принцип ні "з чого нічого не виникає" (особливо розвинена ця традиція була в християнській філософії, яка роздумувала над одним з основних християнських догматів, - творінням світу богом ні з чого).