86. Основні сфери, методи соціального прогнозування.

Парадоксально, але факт: сьогодні, коли дедалі більше дізнаємося про наше минуле, таємним залишається наше майбутнє. Але ж людина хоче знати правду не тільки про вчорашній, а й про сьогоднішній і завтрашній день. Насправді ж виходить так, що ми все більше дізнаємося про нашу історію, "справи давно минулих днів", а майбутнє під забороною. В результаті основна увага громадськості виявилась немовби повернутою у вчорашній день.Сьогодні, коли руйнуються старі міфи і легенди, все з більшою тривогою постає питання, що чекає нас там, за горизонтом? І знову повторюється стара історія: люди не одержують відповіді ні від офіційних осіб, ні від засобів масової інформації. Спроби філософів, соціологів, економістів, психологів у сімдесятих роках осмислити наше майбутнє не мали офіційної підтримки. Зазирнути за горизонт десятиріч декому здається зайвою і непотрібною справою. Тому, мабуть, нас і закликали жити в ім'я майбутніх поколінь.Але ж важливо, чим і як живе й житиме людина сьогодні, завтра. Не можна уявити майбутнє людства поза людиною: майбутнє не приходить іззовні, обминувши прагнення, плани, бажання, інтереси і потреби особистості. Майбутнє людства треба розглядати як результат його діяльності, а не як таке, що прийде само, і людина адаптується до нього.

87. Індивід, індивідуальність, особистість.

Поняття «особистість» широко використовується як у різних суспільних науках, так і в повсякденному житті. Коли характеризують якусь людину, то говорять про неї або як про особистість, або як про індивіда, або як про індивідуальність. У психології ці поняття розрізняються. Вихіднім є поняття «людина». Людина - це насамперед біологічна істота, яка наділена на відміну від інших тварин свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина - істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили і підкорили собі її природну індивідуальність. Конкретну людину з усіма її характерними ознаками позначають поняттям «індивід».Поняття «особистість» більш вузьке ніж поняття «людина». Коли ми говоримо про особистість, ми виходимо з суспільної сутності і соціальних функцій індивіда. Особистість - системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин.

88. Проблема субстанції. Дуалізм і монізм.

Монізм — теорія, згідно з якою різні типи буття або субстанції, що здаються різними, врешті зводяться до єдиного джерела. Для розуму, що не рефлектує, у світі існує практично нескінченне число типів субстанції: камінь, дерево, скло, сіль, цукор здаються глибоко та очевидно різними речовинами.

Дуалізм — доктрина, яка твердить, що фізичні предмети є незалежними у своєму існуванні і природі від розумового акту пізнання і знання. Дуалізм теж вважає, що існує різниця між "ментальними" (розумовими) та "реальними" предметами і подіями, так що останні існують незалежно від того чи вони є пізнаними чи непізнаними спостерігачем.

Обгрунтування методології наукового пізнання філософи Нового часу шукають у загальнофілософських (метафізичних) засадахосмислення буття. На цій основі розробляється ще одна важлива проблема, фундаментальна категорія філософії Нового часу — субстанція як сутність буття. Якщо Б.Паскаль, обґрунтовуючи засадні принципи своєї методології пізнання, звертається до світоглядного осмислення людського буття, то переважна більшість його сучасників ці принципи шукають у сутності буття взагалі, зафіксованій у категорії субстан-ції. Субстанція — це істинне, суттєве, самодостатнє, самопричинне буття, яке породжує всю багатоманітність світу. Субстанцію як Єдине, яка розумілась в епоху Відродження орга-нічною і гармонійною єдністю духовного і природного, філософи Нового часу намагаються переосмислити та конкретизувати через призму нових досягнень наукового пізнання.