74. Предметні рівні, дисципліни і методи філософії

Метод ґрунтується на знанні, він, зрештою, і є знанням, трансформованим у певні правила дії. Оскільки філософія є найбільш загальним знанням, то своїми методами вона намагається з'ясувати спосіб, яким набувається це знання, розкрити механізм його формування. Йдеться саме про методи, а не про один метод філософування, оскільки різна інтерпретація (тлумачення) вихідних принципів, найзагальніших понять передбачає різні методи. І в цьому теж виявляється схожість філософії та мистецтва. Філософи, як і митці, мають різне бачення загального і формують різні методи його осягнення.

Онтологія (грец. ontos — єство і logos — слово, вчення) — вчення про першооснови буття, сфери буття і категорії. Філософська антропологія — вчення про сутність людини, про співвідношення в людині природи та культури. Гносеологія (грец. gnosis — пізнання і logos — слово, вчення) — теорія пізнання, одна з головних філософських дисциплін, яка досліджує закономірності процесу пізнання.

75. Філософія як герменевтична діяльність.

Герменевтика (від грец. ερμηνεύειν — тлумачити) — у первісному значенні — напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів. У давньогрецькій філології та філософії — з тлумаченням Біблії, екзегезою; у протестантських теологів — з інтерпретацією священних текстів у їх полеміці з католицькими богословами.Герменевтика є допоміжною дисципліною тих гуманітарних (і насамперед історичних) наук, які займаються писемними пам'ятками (історії літератури, історії філософії, історії релігієзнавства, мовознавства та ін.). У XX ст. набуває ширшого значення як метод, теорія чи філософія будь-якої інтерпретації.

76. Методології і стилі мислення.

На кожному етапі розвитку наукових досліджень діє система усталених принципів мислення /парадигм/ та певний стиль мислення, який треба враховувати. Для часів дії класичного періоду в стилі мислення були характерні наочність, механістичний підхід, метафізичне поняття істини /істина як вічна, і виступає вона у двох формах - "так" або "ні"/, раціоналізм - віра в пізнання істини за допомогою розуму, голий детермінізм, ігнорування випадковостей і т.ін. У сучасний період у стилі мислення допускається діалектичний підхід, сумісність перервного й неперервного, визнається принцип доповнюваності, багатозначність логічних термінів, альтернативний вибір тощо. Для сучасного стиля мислення характерна подальша математизація наукового пізнання, зростання евристичної ролі принципів симетрії, принципів інваріантності /незмінності в групі перетворень/, комп'ютеризації простоти /що найбільш просто, то й найбільш економно/, посилення аналізу дискретних станів об'єктів, ієрархії рівнів їхньої будови, застосування методів моделювання, конструктивно-технологічних та системно-структурних підходів, перехід від вивчення наявної форми речей до відкриття можливих станів їх, від механістичного однолінійного розуміння причинно-наслідкових відношень до ймовірнісно-гіпотетичного опису дійсності /за законами нелінійної механіки/, від однофакторних до багатофакторних функціональних зв'язків. Стиль мислення певної епохи виражається не тільки через вище зазначені методи, формули, алгоритми, але й через таке поняття, як парадигма /від грецького слова, що означає - приклад, взірець для слово змінювання, за допомогою якого можна отримувати новий вислів /. Цей термін активно використав американський історик і філософ Томас Кун, який написав книгу "Структура наукових революцій" /М., 1975/. В ній він розглядає науку на певному етапі як вираз наперед усталеної парадигми, а революція в науці розглядається як розпад діючої парадигми і перехід до іншої. Першими парадигмами в історії філософії були: "Світ - це єдине", "Світ - це множинне", "Людина - є міра усіх речей" /Перменій/. На новому етапі - "Знання - сила" /Ф.Бекон/, "Існувати - значить мислити" /Р,Декарт/, "Існувати - значить бунтувати" /А.Камю/ та ін. Деякі з них перейшли в діючі гасла, стали девізом для сучасників, афоризмами. Наприклад, такий афоризм приписується Ф.Достоєвському "Красота переборе світ" /відносно зла /. Тому ми можемо стверджувати, що парадигми віку мають велике моральне й мобілізуюче значення в творчій діяльності і можна порівняти з поняттям національного менталітету, зокрема з менталітетом української нації. У радянський період діяли свої види парадигм типу: "Партія - наш рульовий", "Комунізм - наше найближче світле майбутнє", "Економіка мусить бути економною" тощо. Зараз ми будуємо самостійну, незалежну, демократично-правову державу Україну на базі ринкових відносин, тому основною парадигмою в діяльності повинно стати створення надійних і постійно діючих ринково -економічних відносин на базі різноманіття й рівноправності усіх форм власності, свободи виробника, його творчої ініціативи, на базі взаємного парт перства, справедливості і взаємовигоди, на соціальної базі "середнього класу".