66. Просторові-часові рівні буття.

Простір - категорія, що характеризує співіснування обєктів, їх розташування відносно один одного, подія.Час - категорія, що виражає тривалість процесів, що протікають, послідовність зміни станів у ході зміни і розвитку систем.Визначення хоча б в самому першому наближенні масштабів у просторі і ритміки зміни в часі природних і соціальних систем як процедура подання фундаментальних параметрів буття є необхідною умовою не тільки процесу осягнення світу людиною, а й усвідомлення ним самого себе.В історії філософії і науки сформувалося дві концепції простору і часу субстанціональні і реляційна.Згідно субстанціональної концепції простір і час існує незалежно від природи, від обєктів. Таке розуміння простору і часу сформувалося в класичній механіці Ньютона. Реляційна концепція простору і часу стверджує, що всі просторові і часові характеристики є відносинами, природа яких визначається характером взаємодії обєктів. Значний внесок у розробку цієї концепції внесла загальна і спеціальна теорія відносності А. Ейнштейна 199. В її рамках було доведено зміна просторових характеристик обєктів залежно від маси (викривлення простору поблизу обєктів, що володіють величезними масами) і залежність часових характеристик від швидкості переміщення обєктів (прискорення часу при русі зі швидкостями близькими до швидкості світла).

67. Рух і розвиток.

Рух — спосіб існування матерії, який полягає в безперервній зміні всього сущого і виявляється в безпосередній єдності перервності й неперервності простору і часу. Процес розвитку, внаслідок якого відбувається зміна якості предмета, явища, перехід від одного якісного стану до іншого, вищого.-Розвиток процесу мислення в людини.

Розвиток не можна вважати простим синонімом зміни або прирівнювати його до прогресу. Розвиток - процес більш складний, ніж зміна або сукупність змін. Сформулювати поняття розвитку можна на основі аналізу різних типів універсальних зв'язків, виражених у законах і категоріях діалектики. Розвиток - це особливий тип зміни.Встановлення факту які кояться в предметі змін ще не свідчить про їх характер, тенденції. Зміни можуть носити кількісний характер. Розвиток ж передбачає народження нового, зміни якісні. Але й не всякі якісні зміни рівнозначні розвитку (просте руйнування предмета або циклічні процеси з повторенням однотипних фаз або просто оборотні зміни типу "вода - пар - вода...").Поняття розвитку виділяє із загальної маси змін такі, які пов'язані з оновленням системи, з її внутрішнім структурним і функціональним зміною, перетворенням в щось нове, інше. Розвиток - процес тривалих, що накопичуються, необоротних, поступальних змін складних системних об'єктів у досить великі інтервали часу (наприклад, еволюція літосфери, екосистем, історичний розвиток людських спільнот, знарядь і навичок праці, НТП і т. д.).

68. Системність буття.

Людина завжди намагався зрозуміти пристрій світобудови і виявити ті зв'язки, які існують у світі. З чого світ складається? Що тримає його в такому стані? Чи є світ випадковим, хаотичним набором властивостей і явищ або є певним впорядковане ціле.У філософії були розвинені два основних напрями вирішення цих питань. Одне з них було пов'язано з положенням, що будь-який предмет, об'єкт або явище представляють собою суму складових його частин, тобто що сума частин і становить якість цілого предмета. Прихильники іншого виходили з того, що будь-який об'єкт має деякі внутрішні невід'ємні якості, які залишаються в ньому навіть при відділенні частин. Таким чином, вирішуючи проблему можливості існування об'єкта (від самого простого, до найскладнішого, включаючи світ в цілому, буття в цілому), філософія оперувала поняттями "частина" і "ціле".Дані поняття немислимі один без одного. Ціле завжди складається з деяких частин, а частина завжди є одиницею якогось цілого. Причому якщо властивість цілого легко звести до суми властивостей частин, то наявність деякого внутрішнього характеру цілісності як такої менш наочно і представити його складніше. У певному сенсі останнє було загадкою для розуму, тому що при цьому мислилося якесь властивість, якого не було в частинах, а значить, воно з'являлося як би нізвідки.

69. Свідомість, логіка і дійсність.

Термін "логіка" має два значення. По-перше, він позначає природну здатність людей до розумової діяльності, здатність міркувати, мислити, робити висновки, узагальнення, аналізувати і робити численні логічні операції. Ця здатність розвивається в процесі становлення людини як особистості у відповідних умовах суспільного життя. Здатність до розумової діяльності формується з раннього віку паралельно із засвоєнням рідної мови і вихованням. Всі люди в тій чи іншій мірі вміють міркувати, так само, як вони вміють користуватися природною мовою. Механізми, керуючі розумової діяльністю, закріплюються і фіксуються на рівні несвідомих структур. Але дія цих структур не призводить однозначно до абсолютно правильного мислення, так само як стихійне користування правилами природної мови не забезпечує літературно грамотного його вживання. Свідо́мість — це вища форма відображення дійсності, властива лише людям і пов'язана з їх психікою, абстрактним мисленням, світоглядом, самосвідомістю, самоконтролем своєї поведінки і діяльності та передбачування результатів останньої. Свідомість людини — складне і багатогранне явище. З погляду психології свідомість можна розглядати як форму психіки. Стосовно буття свідомість демонструє свою пізнавальну функцію, що полягає в побудові певного образу світу, який несе в собі ступінь освоєння людиною буття. Ді́йсність (похідне від слова "дія") - здійснена реальність у всій своїй сукупності - реальність не тільки речей, але і втілених ідей, цілей, ідеалів, суспільних інститутів, загальноприйнятого знання. На відміну від реальності, дійсність включає в собі також все ідеальне, яке прийняло втілений, матеріальний характер у вигляді різних продуктів людської діяльності - світу техніки, загальноприйнятого знання, моралі, держави, права. Поняття "дійсності" протилежне не поняттям "ілюзія", "фантазія", які також можуть бути здійснені, а поняттю "можливість". Все можливе може стати дійсним.