8Натурурофілософія досократики

Досократики. Родоначальником ранньогрецької філософії був Фалес /близько 624-547 р. до н.е./ - представник мілетської школи, його небезпідставно вважають першим астрономом. Він вирахував дні сонцестояння та рівнодення, визначив довжину року у 365 діб, прогнозував погоду за зірками, завбачив сонячне затемнення 28 вересня 565 р. до н. е. Фалес відомий також як математик, що довів ряд важливих геометричних теорем. З точки зору Фалеса вода - основа і першопочаток всього сущого. Вода - джерело життя, але було б помилкою ототожнювати воду Фалеса з сукупністю тієї фізичної реальності, природ води, котра тече у річках, наповнює моря та озера. Вода для Фалеса - це не фізична речовина, а початок буття. Вода - це символ життя, його філософська метафора. Тут слід зазначити, що метафоричність філософських понять становить їх характерну рису. Згідно з поглядами Анаксімандра /бл. 670-546 р. до н.е./ в основі всього сущого не може лежати якась певна субстанція. Ідея "апейрона" /в перекладі з грецької мови "невизначене", "безмежне"/ не є відходом від конкретно-речових уявлень про перворечовину світу, Ця ідея є конкретно-чуттєвим уявленням про первісний стан буття. Безмежне, невизначене» неоформлене "дещо" утворює першооснову космосу. З точки зору Анаксімандра процес утворення Всесвіту проходить три основні етапи: - на першому із "безмежного" виділяється "світовий першопочаток", своєрідний ембріон Космосу- на другому відбувається розподіл протилежності початків - вологого і сухого, холодного та гарячого;- на третьому етапі в процесі боротьби цих початків буття утворюються чотири основні стихії. Це - вогонь /як поєднання гарячого і сухого початків/, повітря /як поєднання вологого і теплого/, вода /вологого і холодного/, земля /холодного і сухого/. В свою чергу із цих основних стихій виникає усе розмаїття конкретних речей.Анаксимен /бл. 585-525 рр. до н.е./. Першопочатком усього сущого, з Його точки зору, вважається повітря. Завдяки повітрю виникає і існує світ. Через те, що повітря має здатність "згущатись" і "розріджуватись", утворюється вітер, хмари, земля, вогонь. У філософських поглядах Анаксимена є важлива теза про єдність мікро - і макрокосмосу. "Згідно з тим, як душа наша є повітрям і утримує нас від розпаду, так і космос обгортається диханням повітря"Геракліта /бл. 544-483 р. до н.е./, який вбачав першооснову світу у вогні. "Світ єдиний з усього, що ІСН./Є - твердив Геракліт, - не створений ніким із богів і ніким із людей. Він був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає". В цьому пасажі виражається не тільки світоглядна позиція, але й діалектики розвитку космосу через єдність протилежностей спалахування і закономірного згасання.

9 Антична філософія,її загальні характеристики(Сократ,Демокрит,Платон)

Сократ-Используя метод диалектических споров, Сократ пытался восстановить через свою философию авторитет знания, поколебленный софистами. Софисты пренебрегали истиной, а Сократ сделал её своей возлюбленной. Несмотря на то, что его взгляды во многом не разделяли другие представители софизма, все же Сократа можно считать основоположником философии софизма, так как именно его представления наиболее полно отражали суть данного учения. В вопросах этики Сократ развивал принципы рационализма, утверждая, что добродетель проистекает из знания, и человек, знающий, что такое добро, не станет поступать дурно. Ведь добро есть тоже знание, поэтому культура интеллекта может сделать людей добрым.Демокрит-Материализм Демокрита, что характерно практически для всех ученых той поры, является созерцательным и метафизическим. Главным достижением философии Демокрита считается развитие им учения Левкиппа об «атоме» — неделимой частице вещества, обладающей истинным бытием, не разрушающейся и не возникающ. Он описал мир как систему атомов в пустоте, отвергая бесконечную делимость материи, постулируя не только бесконечность числа атомов во Вселенной, но и бесконечность их форм . Атомы, согласно этой теории, движутся в пустом пространстве (Великой Пустоте, как говорил Демокрит) хаотично, сталкиваются и вследствие соответствия форм, размеров, положений и порядков либо сцепляются, либо разлетаются. Образовавшиеся соединения держатся вместе и таким образом производят возникновение сложных тел. Само же движение — свойство, естественно присущее атомам. Тела — это комбинации атомов. Плато́н- древнегреческий философ, ученикСократа, учитель Аристотеля. Принято считать, что Платон является одним из основателей идеалистического направления в мировой философии. Во многих сочинениях философа проводится мысль о том, что бытием в подлинном смысле слова можно назвать только абсолютные сущности, сохраняющие своё бытие безотносительно пространства и времени. Такие абсолютные сущности называются в сочинениях Платона идеями, или эйдосами.В философии Платона легко обнаружить признаки дуализма. Платон часто противопоставляет душу и тело как две разнородные сущности. Тело — разложимо и смертно, а душа — вечна. Согласно учению, изложенному в диалоге «Государство», в отличие от тела, которое можно погубить, душе ничто не может помешать существовать вечно. В философии Платона легко обнаружить признаки дуализма. Платон часто противопоставляет душу и тело как две разнородные сущности. Тело — разложимо и смертно, а душа — вечна. Согласно учению, изложенному в диалоге «Государство», в отличие от тела, которое можно погубить, душе ничто не может помешать существовать.Аристотель-древнегреческий философ. Ученик Платона. С 343 до воспитатель Александра Македонского Аристотель был первым мыслителем, создавшим всестороннюю систему философии, охватившую все сферы человеческого развития — социологию, философию, политику, логику, физику. Его взгляды на онтологию имели серьёзное влияние на последующее развитие человеческой мысли. Метафизическое учение Аристотеля было принято Фомой Аквинским и развитосхоластическим методом. В «Метафизике» Аристотель развивает учение о причинах и первоначалах всего сущего. Причины эти таковы: Материя, Форма, Действующая, или производящая причина, Цель, или конечная причина Аристотель считал, что душа, обладающая целостностью, есть не что иное, как неотделимый от тела его организующий принцип, источник и способ регуляции организма, его объективно наблюдаемого поведения.