24.Фомування не класичної філософії в Захдній Європі на межі……

Екзистенціалізм виник на початку XX ст. в Німеччині, Франції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. У джерел цієї філософії був С.Керкегор /1813-1855рр/, а серед російських філософів - М.О.Бердяєв /1884-1948 рр./ Основною категорією екзистенціалізму є категорія існування, або екзистенція, що ототожнюється з суб’єктивними переживаннями людини, оголошується первинною щодо буття, а буття суспільства в цілому заперечується. Дійсність - це внутрішній світ. Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціональна в людському Я, внаслідок чого людина є конкретною і неповторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу. Жити як всі - значить, втрачати свою індивідуальність, свободу. Звідси пафос конформізму, заклик до бунту у деяких екзистенціалістів /Сартр, Камю/. Крайній індивідуалізм неминуче призводить до розчарування, до асоціальності. Екзистенціалісти не визначають ніяких загальних принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним. Неотомістична концепція буття дуалістична: абсолютне, над-природне буття і буття, створене богом. Абсолютне буття - бог. Він створив усе із нічого. Розум людини, на думку неотомістів, неспро-можний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують його існування. Віра і розум знаходяться в гармонійних відносинах, вони не суперечать одне одному, вони доповнюють одне одну. Вони не антиподи, це два джерела одного потоку, два шляхи, що ведуть до однієї цілі /бога/. Розум людини обмежений, йому не все підвладне, є істини, яких не осягнеш розумом. Знання, що здобуті і за допомогою розуму, повинні бути постійно під контролем віри. Віра розширює можливості розуму, виступаючи при цьому єдиним критерієм істинності. Раціональне знання - це форма віри, і в цьому плані філософія мусить бути прислужницею релігії. Ірраціоналізм - філософське вчення, яке відстоює обмеженість раціонального пізнання, протиставляючи йому інтуїцію, віру, інстинкт, волю як основні види пізнання. Це вчення спрямоване проти раціоналізму. Борючись з раціоналізмом, Якобі протиставляє йому віру, Шеллінг - одкровення, Шопенгауер- волю, К’еркегор - екзистенцію тощо.Особливої шкоди ірраціоналізм завдає суспільствознавству, твердячи, що суспільство через свою складність, неорганізованість, непізнаване. Замість принципу детермінізму в пізнанні суспільства вони вводять принцип індетермінізму, тобто безпричинності.

25.Розвиток Філософської думки в Украіні у …..

У цей період в Україні поширюються єретичні вчення та вільнодумст-во: богомильство, реформаторський рух, апокрифічна літературадуалістичного та есхатологічного змісту. У 50-70 рр. ХІV ст. бомільство вилилось у так звану єресь“стригольників” (“стригунів”), проповідниками якої були дяк Микита тацирульник Карпо. Отологічні погляди “стригольників” мали дуалістичнийхарактер, оскільки вони вознавали два початки світу: 1) Бог - творецьневидимого духовного світу, неба та добра; 2) Диявол - творець видимогоземного тілесного світу, людини і зла на землі. Керуючись цимиосновоположеннями “стригольники” заперечували офіційну церкву, розглядаючи її як знаряддя диявола, не визнавали церковних обрядів, іконтощо, догми про безсмертя душі та потойбічне райське життя. У ХV ст. стає помітним культурно-літературне життя. Здійснюютьсянові редакції “Києво-Печерського Патерика”, зростає кількість перекладнихтворів, з'являється “ожидовільске” єретичне вчення. “Ожидовіли”, як і“стригольники” відкидали церковну обрядність, моління іконам і мощам, невизнавали чернецтво, святу Трійцю, стверджували, що Ісус Христос ще ненародився, а той, хто видавав себе за нього - просто людина, а не Бог. “Ожидовіли” відстоювали віротерпимість та свободу релігійних поглядів іуявлень. Церква двічі (в 1490 - 1504 р.) прокляла цю секту, розгромила її тастратила багатьох її прихильників. Онтологічні та гносеологічні питання “ожидовілами” розглядалися восновному з позицій арістотелізму, який намагається подолати, але безуспіху, моністичні уявлення про першооснови та рушійні сили розвиткувсього існуючого. Стосовно морально-етичних проблем ожидовіли значної45уваги надають поняттям справедливості, простоти, міри, поміркованості, засуджують скупість, заздрість тощо. Таким чином, українське Передвідродження як культурно-історичнийпроцес характеризується критичним ставленням до ортодоксальнихдогматів християнства зверненням до реального життя людини, безмежнихсил її розуму, пізнавати запони природи і премудрість Творця