119. Спеціальні правові режими земель історико-культурного при­значення.

Окремі види земель історико-культурного призначення мають спеціальний правовий режим, що випливає зі специфіки, встановленої законодавством України. Особливі правові приписи законодавство України містить щодо правового режиму земель, на яких розташовані пам’ятки культури, історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, охоронювані археологічні території, історичні ареали населених пунктів та їх охоронні зони.

Спеціальний правовий режим земель, на яких розташовані пам’ятки культури. Правовий режим пам’яток установлений законодавством України для всіх нерухомих об'єктів культурної спадщини, що не є заповідниками, історичними ареалами населених пунктів, особливо охоронюваними археологічними територіями чи їх охоронними зонами. На об'єкт культурної спадщини поширюється правовий режим пам’ятки з моменту його реєстрації у Державному реєстрі нерухомих пам’яток України згідно зі ст. 13 Закону "Про охорону культурної спадщини". При реєстрації пам’ятки, щодо неї встановлюється правовий режим пам’ятки національного чи місцевого значення.

Реєстрація об'єктів культурного надбання передбачена і ст. 14 Основ законодавства України про культуру. Відповідно до Положення про державний реєстр національного культурного надбання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 466 від 12 серпня 1992 року, цей реєстр ведеться щодо всіх об'єктів культурного надбання, що мають особливу цінність: як нерухомих (пам’ятки), так і рухомих (бібліотечних, музейних, архівних фондів). Однак спеціальний порядок охорони зазначених об'єктів установлюється відповідним законодавством про об'єкти культурної спадщини, музейну, бібліотечну й архівну справу. Аналіз законодавства України показує, що до Державного реєстру національного культурного надбання включаються не всі об'єкти культурної спадщини, а тільки ті, що мають виняткову загальнонаціональну цінність. Занесення об'єктів культурної спадщини до зазначеного реєстру здійснює Міністерство культури і туризму, Міністерство регіонального розвитку та будівництва України. Зі змісту законодавства України випливає, що не може бути занесений до цього реєстру об'єкт культурної спадщини, не занесений попередньо до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Занесення пам’яток до Державного реєстру нерухомих пам’яток України здійснюється Кабінетом Міністрів України щодо пам’яток національного значення і Міністерством культури і туризму України – щодо пам’яток місцевого значення. Після реєстрації власникам пам’яток видаються свідоцтва згідно з Порядком видачі свідоцтва про реєстрацію об’єкта культурної спадщини як пам’ятки, затвердженим Міністерства культури і туризму України № 900 від 5 грудня 2005 року.

Спеціальний правовий режим земель історико-культурних заповідників. Правовий режим історико-культурних заповідників установлений ст. 33 Закону "Про охорону культурної спадщини". Ансамблі і комплекси пам’яток, що мають виняткову антропологічну, археологічну, естетичну, етнографічну, історичну, наукову чи художню цінність, можуть бути оголошені Кабінетом Міністрів України державними історико-культурними заповідниками чи музеями-заповідниками. Законодавство встановлює такі види історико-культурних заповідників: власне історико-культурні, історико-архітектурні, архітектурно-історичні, історико-меморіальні, історико-археологічні, історико-етноґрафічні.

Незважаючи на те, що історико-культурні заповідники створюються за рішенням Кабінету Міністрів України, це не означає, що вони відносяться до об'єктів культурної спадщини національного значення. Пам’ятки історико-культурних заповідників, занесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, можуть бути як національного, так і місцевого значення. Окремим історико-культурним заповідникам, що мають національне значення, може бути надано статус національних відповідно до указу Президента України "Про національні заклади культури" № 587/94 від 11 жовтня 1994 року. Такі заповідники перебувають, як правило, в управлінні Міністерства культури і туризму України. Цим указом статус національних одержали, зокрема, заповідники "Софія Київська", „Херсонес Таврійський”, „Давній Галич”, „Хортиця”.

Спеціальний правовий режим земель історико-культурних заповідників встановлюється положеннями про кожен із таких заповідників. Положення затверджується, як правило, обласними державними адміністраціями за погодженням з Міністерством культури і туризму та Міністерством регіонального розвитку та будівництва України. Крім того, для земель історико-культурних заповідників затверджуються генеральні плани розвитку. Типове положення про державний історико-культурний заповідник затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 24 липня 2003 року. Постановами Кабінету Міністрів України утворено історико-культурні заповідники „Межибіж”, „Буша”, „Трипільська культура”, „Стародавній Володимир”, „Хотинська фортеця”, „Гетьманська столиця”, „Батьківщина Тараса Шевченка”, „Самички”, „Трахтемирів”, „Тустань”, „Нагуєвичі” тощо.

Спеціальний правовий режим земель, на яких розташовані музеї-заповідники і музеї. Правовий режим музеїв розглянутий у главі "Правовий режим земель рекреаційного призначення" цього підручника. Тут ми лишень зачепимо специфіку правового режиму земель музеїв-заповідників. Відповідно до ст. 6 Закону "Про музеї і музейну справу" від 29 червня 1995 року, на основі ансамблів, комплексів пам’яток і окремих пам’яток природи, історії, культури і територій, що становлять особливу історичну, наукову і культурну цінність, можуть створюватися музеї-заповідники, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Музеї, що містять об'єкти культурної спадщини, розташовуються на землях історико-культурного призначення. Унікальні пам’ятки Музейного фонду України підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання. Музеї-заповідники утворюються в такому ж порядку, що й історико-культурні заповідники, з урахуванням тієї особливості, що на них поширюється ще й музейне законодавство. Прикладом музею-заповідника може бути Державний музей-заповідник "Битва за Київ у 1943 році".

Спеціальний правовий режим охоронюваних археологічних територій. Правовий режим охоронюваних археологічних територій установлений ст. 31 Закону "Про охорону культурної спадщини". Топоґрафічно визначені території чи водні об'єкти, у яких наявні об'єкти культурної спадщини чи можлива їх наявність, можуть оголошуватися рішенням Міністерства культури і туризму України охоронюваними археологічними територіями на обмежений чи необмежений термін за поданням Державної служби з питань національної культурної спадщини. Правовий режим кожної охоронюваної археологічної території визначається Державною службою з питань національної культурної спадщини. На охоронюваних археологічних територіях забороняється провадження містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, грабарських робіт без дозволу територіального органу охорони культурної спадщини.

Провадження археологічних розкопок на всіх землях історико-культурного призначення здійснюється з дозволу Державної служби з питань національної культурної спадщини. Такі дозволи, згідно зі ст. 10 Закону „Про охорону археологічної спадщини”, видаються за умови дотримання виконавцем вимог з охорони культурної спадщини і за наявності в нього необхідного кваліфікаційного документа (відкритого листа), виданого Інститутом археології Національної академії наук України. Порядок видачі дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам’ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також досліджень решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою на території України затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 316 від 13 березня 2002 року. До початку робіт виконавець повинен зареєструвати дозвіл Державної служби з питань національної культурної спадщини у місцевому органі охорони культурної спадщини. Дозвіл є чинним протягом одного року. Форми дозволу затверджені наказом Мінкультури України № 329 від 24 травня 2005 року.

Виконавець робіт зобов'язаний привести землі, порушені при провадженні робіт, в упорядкований стан. Власники землі і землекористувачі зобов'язані не перешкоджати проведенню археологічних розкопок на землях історико-культурного призначення особами, що мають дозвіл Державної служби з питань національної культурної спадщини. Одначе, власники зазначених земель, землекористувачі мають право на відшкодування збитків, заподіяних такими роботами. Відшкодування здійснюється організатором робіт.

Якщо під час провадження будь-яких грабарських робіт виявлено знахідку археологічного чи історичного характеру, виконавець робіт зобов'язаний призупинити їх ведення і протягом доби сповістити відповідний орган охорони культурної спадщини й орган місцевого самоврядування про виявлену знахідку. Такий же обов'язок покладається відповідно до ч. 2 ст. 59 Кодексу України про надра і на осіб, що ведуть роботи у надрах. Грабарські роботи можуть бути відновлені тільки після археологічного дослідження території з дозволу місцевого органу охорони культурної спадщини. Правовий режим охоронюваної археологічної території припиняється після закінчення терміну, на який його було встановлено чи за рішенням Міністерства культури і туризму України.

Спеціальний правовий режим історичних ареалів населених пунктів. Встановлений ч. 2 ст. 32 Закону "Про охорону культурної спадщини". Для захисту традиційного характеру середовища населених пунктів, вони заносяться до Списку історичних населених місць України. Цей список затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Державної служби з питань національної культурної спадщини згідно з Порядком визнання населеного місця історичним, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 909 від 3 липня 2006 року. Межі і режими використання історичних ареалів населених пунктів, обмеження господарської діяльності на їх території визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку. Такі межі і правові режими встановлюються відповідною науково-проектною документацією, затверджуваною Державною службою з питань національної культурної спадщини або вповноваженим нею місцевим органом охорони культурної спадщини.

Історичний ареал охоплює історично сформовану частину населеного пункту, що зберегла стародавній вигляд, планування і характер забудови. Він є спеціально виділеною у населеному пункті територією історико-культурного значення з затвердженими межами, яка повинна фіксуватися у всіх містобудівних і землевпорядних документах. В одному населеному пункті може бути кілька історичних ареалів. Варто мати на увазі, що до земель історико-культурного призначення відноситься не вся територія історичного ареалу, а тільки та, на якій розташовані пам’ятки культури і їх охоронні зони, заповідники й охоронювані археологічні території.

Режим використання історичних ареалів визначається їхнім історико-культурним потенціалом (кількістю і видами об'єктів культурної спадщини, загальною містобудівною структурою). Відповідальними за визначення меж і режимів використання історичних ареалів населених пунктів є Міністерство культури і туризму, Міністерство регіонального розвитку та будівництва і уповноважені ними органи охорони культурної спадщини. Межі історичних ареалів населених пунктів і засади правового режиму використання їх земель встановлюються в історико-культурних опорних планах цих населених пунктів. Такі плани розробляються спеціалізованими установами за вказівкою органів Міністерства регіонального розвитку та будівництва й органів охорони культурної спадщини, на підставі спеціальних наукових досліджень. Вони підлягають погодженню з органами місцевого самоврядування, Міністерства культури і туризму й затверджуються Міністерством регіонального розвитку та будівництва. Для кожного історичного ареалу органами Міністерства регіонального розвитку та будівництва й органами охорони культурної спадщини розробляються правила охорони і використання, що регламентують правовий режим використання його земель і обмеження, пов'язані з забезпеченням його охорони.

Правовий режим історичних ареалів населених пунктів визначається органами місцевого самоврядування також у генеральних планах населених пунктів і у планах земельно-господарського устрою населеного пункту. Історичні ареали розглядаються законодавством нашої країни як специфічний об'єкт містобудівного проектування. Місцеві правила забудови історичних населених пунктів підлягають узгодженню з Міністерством культури і туризму й Міністерством регіонального розвитку та будівництва.

На землях історичних ареалів населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць, забороняється провадження містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, грабарських робіт без дозволу територіального органу охорони культурної спадщини. Розробці проектної документації на будівництво і реконструкцію будинків і споруд на землях історичних ареалів повинна передувати розробка історико-містобудівного обґрунтування. Результати досліджень, проведених при розробці таких обґрунтувань, відображуються в історико-архітектурному опорному плані. Щодо окремих історичних населених пунктів приймаються програми забезпечення їхньої охорони.