Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Земельное экзамен ответы.rtf
Скачиваний:
4
Добавлен:
30.07.2019
Размер:
3.86 Mб
Скачать
  1. Правовий режим земель рекреаційного призначення.

Виділяють загальний і спеціальний правовий режим земель рекреаційного значення.

Загальний правовий режим рекреаційного призначення — це правовий режим, загальний для всіх земель зазначе­ної категорії, незалежно від того, які рекреаційні ресурси на них роз­ташовані. Спеціальні правові режими — це правові режими окремих видів земель рекреаційного призначення, які відзначаються специфікою правового регулювання.

Загальний правовий режим земель рекреаційного призначення не обов’язково передбачає постійне використання їх для рекреаційних цілей.

Землі рекреаційного призначення можуть використовуватися як для довгострокового, для короткострокового відпочинку населення. Короткостроковий відпочинок організовується, як правило, на землях, не маючи спеціального створених умов для довгострокового відпочинку. Це легкодоступні окультурені природні рекреаційні ресурси: зелені зони, парки і лісопарки, живописні ландшафти і т.д. На землях призначених для довгострокового відпочинку, як правило, розміщуються різноманітні соціально-культурні, туристичні, спортивно0оздоровчі і інші рекреаційні заклади, в яких забезпечені умови для довготривалого відпочинку відпочиваючих. По характеру використання земель рекреаційного призначення можуть бути моноваріантними (тільки для одного виду рекреаційної діяльності), поліваріантними (можуть почергово використовуватися для декількох видів рекреаційної діяльності), і комплексними (можуть одночасно використовуватися для декількох видів рекреаційної діяльності).

Особливістю правового режиму земель рекреаційного призна­чення є те, що він у багатьох випадках визначається локальними землевпорядними і проектними актами, а тому має певну спе­цифіку при встановленні для кожної конкретної земельної ділян­ки. Цей режим багато в чому визначається ініціаторами створення рекреаційних зон чи об'єктів рекреації у проектах організації ос­танніх. За необхідності власники земель рекреаційного призначен­ня можуть доручати землевпорядним організаціям розроблення проектів внутрішньогосподарського устрою земельних ділянок. Згідно з ч. 1 ст. 186 ЗК такі проекти підлягають затвердженню влас­никами земель рекреаційного призначення і державній землевпо­рядній експертизі. Проекти внутрішньогосподарського устрою зе­мельних ділянок рекреаційного призначення можуть передбачати їх функціональне зонування з виділенням зон особливої охорони, пізнавальних зон, зон короткострокового відпочинку, обслуговування відвідувачів, господарського призначення та інших зон, пе­редбачених проектами землеустрою.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 ЗК землі рекреаційного призначення можуть знаходитись у державній, комунальній та приватній влас­ності. Це істотна новела законодавства, якщо врахувати, що ст. 4 ЗК 1992 р. забороняла передачу цих земель у приватну власність. Оскільки приватні власники можуть створювати будинки відпо­чинку, туристичні комплекси, ігрові центри, розважальні й інші ре­креаційні об'єкти, законодавче закріплення їх права на приватну власність на землі рекреаційного призначення є цілком виправда­ним. Проте треба мати на увазі, що згідно з п. "а" ч. 3 ст. 83 ЗК землі загального користування населених пунктів (майдани, ву­лиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари тощо) не можуть передаватися з комунальної у приватну власність, що означає заборону приватизації цих земель. Однак вони можуть знаходитись у приватній власності у тому разі, коли відповідні ре­креаційні об'єкти створюються на землях приватної власності без їх вилучення (викупу). Суб'єкти права власності повинні володіти, користуватися і розпоряджатися землями рекреаційного призна­чення з додержанням встановленого законодавством і землевпо­рядною документацією їх правового режиму.

До земель рекреаційного призначення належать різні за ха­рактером і організаційно-правовою формою землі. Рекреаційні зони можуть мати свого землекористувача чи входити до скла­ду інших видів землекористувань, наприклад земель лісового фонду (ліси населених пунктів), природно-заповідного фонду статус останньої з наведених категорій земель вимагає спеціальної уваги, оскільки землі окремих категорій природно-заповідного фонду мають, так би мовити, «подвійне громадянство»: вони є одночасно землями природно-заповідного фонду і землями рекреаційного призначення. Саме тут найчастіше облаштовуються навчально-туристичні та екологічні стежки марковані траси. Це стосується:

- біосферних заповідників, до зон антропогенних ландшафтів яких, поряд із територіями традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселений, належать і рекреаційні зони;

- національних природних парків, у межах яких відхиляється зона регульованої рекреації (тут організовується короткостроковий відпочинок та оздоровлення населений) огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні доз­воляється влаштування та відповідне обладнання туристичних маршрутів і екологічних стежок; одночасно тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони) і зони стаціонарної рекреації (призначена для розміщення готелі її, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувач і її парку);

- регіональних ландшафтних парків, що є одночасно природоохоронними і рекреаційними установами, одним з основних завдань яких є створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умо­вах із додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів;

- дендрологічних парків, що створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різних видів дерев і чагарників та їх композицій для використання, у тому числі в рекреаційних цілях;

- зоологічних парків, у межах яких виділяється рекреаційна зона, призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку;

- парків — пам'яток садово-паркового мистецтва загально­державного значення, що є і природоохоронними, і рекреацій­ними установами.

Якщо правові режими земель природно-заповідного фонду і земель рекреаційного призначення у певних випадках можуть «накладатися», то конфлікт режимів земель рекреаційного і оздоровчого призначення виключається, оскільки землі рекре­аційного призначення завжди розташовані поза межами земель оздоровчого призначення. Тобто належність природної тери­торії до курорту чи лікувально-оздоровчої зони виключає її належність до рекреаційної зони. Однак остання може бути продовженням земель оздоровчого призначення, перебуваючи поза їх межами. В усіх випадках охоронний режим земель оздо­ровчого призначення більш жорсткий, містить більше обме­жень господарської діяльності і забезпечений більш суворим контролем, ніж режим земель рекреаційного призначення.

Рекреаційне призначення мають здебільшого зелені зони і пелені насадження міст та інших населених пунктів.

За межами міст та інших населених пунктів до складу земель рекреаційного призначення належать землі, зайняті лісопарка­ми та іншими зеленими насадженнями, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення.

Земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристич­но-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, також входять до складу земель рекре­аційного призначення. При цьому межі рекреаційних зон, функціональне зонування та планувальна організація їх тери­торій мають відповідати чинним містобудівним і гігієнічним нормативам та вимогам до планування і забудови зон відпочин­ку ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова місь­ких і сільських поселень», розділ 5, а також Санітарних правил і норм «Планування та забудова населених місць», розділ 6. Погодження вибору земельної ділянки під будівництво закладів відпочинку і туризму та відповідної проектної доку­ментації покладається на державну санітарно-епідеміологічну службу України. Ділянки земель рекреаційного призначення можуть виділятися у складі земель лісогосподарського призна­чення. Користування такими ділянками регулюється Лісовим кодексом України. Воно може здійснюватися на засадах як за­гального, так і спеціального природокористування. Згідно зі ст. 74 Лісового кодексу України використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт здійснюється з урахуванням вимог щодо збереження лісового середовища і природних ландшафтів із додержанням правил архітектурного планування приміських зон і санітарних вимог. У лісах, що використовуються для відпочинку, лісокористувачі повинні здійснювати роботи щодо їх благоустрою.

Новелою ст.51 ЗК України є віднесення до земель рекре­аційного призначення земельних ділянок, наданих для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

  1. Спеціальні правові режими земель рекреаційного призначення.

Окремі види земель рекреаційного призначення мають спеціальний правовий режим, оскільки регулюються поряд із загальними нормами законодавства про землі рекреаційного призначення також і спеціальними нормами законодавства про ці види рекреаційних зон. Специфічні правові режими земель рекреаційного призначення встановлені для зелених зон і зелених насаджень населених пунктів, туристсько-оздоровчих об'єктів, дачних ділянок, земель вільних економічних зон туристсько-рекреаційного типу, земель, призначених для туристичної діяльності, земель, на яких розташовані об'єкти для проведення спортивних заходів, земель, на яких розташовані музеї, не віднесені до пам’яток культурної спадщини.

Спеціальний правовий режим зелених зон навколо населених пунктів. Згідно з частиною другою ст. 59 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища", правовий режим приміських і зелених зон визначають сільські, селищні, міські ради при розробці генеральних планів відповідних населених пунктів за погодженням з відповідними радами, на території яких створюються зелені і приміські зони. Проекти планування приміських і зелених зон підлягають обов'язковій державній екологічній експертизі. Зелена зона визначається ГОСТ 17.5.3.01-78 Охорона природи. Землі. Склад і розмір зелених зон міст як території за межами міста, зайняті лісами і лісопарками, що виконують захисні і санітарно-гігієнічні функції та є місцем відпочинку населення. Під приміською зоною звичайно мається на увазі територія, що служить резервом для подальшого розвитку міста, виконує переважно господарські функції.

Важливим документом, що визначає правовий режим зелених зон, є Порядок поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 733 від 16 травня 2007 року. У ньому зазначаються нормативи утворення зелених зон навколо населених пунктів. Правовий режим використання земель зелених зон навколо населених пунктів регулюється також нормативно-технічними документами, що носять рекомендаційний характер.

Зелені зони поділяються на лісопаркову і лісогосподарську частини. До лісопаркової частини лісів зелених зон відносяться лісові ділянки з естетично цінними ландшафтами, призначені для масового відпочинку населення. Лісогосподарська частина передбачає режим господарства, спрямований на забезпечення захисних і регулюючих функцій лісу, розвиток лісогосподарського виробництва і створення резерву для розширення лісопаркової частини.

Відповідно до частини другої ст. 74 Лісового кодексу, у лісах, що використовуються для відпочинку, лісокористувачі повинні здійснювати роботи щодо їх упорядкування. Пункт 49 Санітарних правил у лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 555 від 27 липня 1995 року, передбачає особливий режим санітарної охорони зелених зон. Правила відтворення лісів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 303 від 1 березня 2007 року, передбачають цільове вирощування лісів на території зелених зон. Санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення зелених зон населених пунктів визначені у Державних санітарних правилах планування і забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України № 173 від 19 січня 1996 року. Зелені зони підлягають окремому обліку у державному лісовому і земельному кадастрах.

Проблемою утворення зелених зон є те, що вони розміщені за межами населених пунктів, але обслуговують інтереси населених пунктів. Тобто, зацікавленим в утворенні і опорядженні зеленої зони є орган місцевого самоврядування, але земельні ділянки, на яких розміщується зелена зона, не перебувають у його власності, тому необхідно розглядати це питання спільно з власниками відповідних земельних ділянок, які не є зацікавленими в утворенні зелених зон. Крім того, утворення зелених зон належить до компетенції Державного комітету лісового господарства України, а не місцевих рад, які є зацікавленими у цьому.

Спеціальний правовий режим земель, зайнятих рекреаційно-оздоровчими об'єктами. Щодо створення будинків відпочинку, пансіонатів, туристичних баз, туристичних притулків, баз відпочинку й інших рекреаційно-оздоровчих об'єктів, діють Державні санітарні правила розміщення, облаштування й експлуатації оздоровчих закладів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України № 172 від 19 червня 1996 року. Межі зон відпочинку, функціональне зонування території таких об'єктів повинні відповідати вимогам містобудівних і гігієнічних нормативів. На території зон відпочинку зазначеними санітарними правилами забороняється будівництво нових, розширення і реконструкція діючих виробничих та інших об'єктів, не пов'язаних з безпосереднім обслуговуванням відпочиваючих і населення. Наявні у межах зон відпочинку промислові підприємства й інші об'єкти, що справляють шкідливий вплив на довкілля, перешкоджають використанню земель рекреаційного призначення, підлягають виносу за межі зон відпочинку або перепрофілюванню. Вибір території для зон відпочинку здійснюється на підставі техніко-економічних обґрунтувань, комплексної оцінки природних рекреаційних ресурсів, з урахуванням нормативів екологічної безпеки вмісту шкідливих речовин у ґрунтах і ґрунтових водах. Самі рекреаційні об'єкти повинні плануватися і створюватися таким чином, щоб їхня діяльність не впливала негативно на природні рекреаційні ресурси. Санітарні правила передбачають такі функціональні зони рекреаційно-оздоровчих об'єктів: спальна, господарсько-службова, зона відпочинку, ігрова зона. Особливості правового режиму земельних ділянок дитячих таборів та баз відпочинку визначаються ДСанПіН 5.5.5.23-99 „Улаштування, утримання і організація режиму діяльності дитячих оздоровчих закладів”, затвердженими постановою Головного Державного санітарного лікаря України № 23 від 26 квітня 1999 року.

Спеціальний правовий режим земель дачних ділянок. Визначення цільового призначення земель як для дачного будівництва здійснюється за клопотанням зацікавлених осіб, яким відводяться відповідні земельні ділянки рекреаційного призначення. Норма безкоштовної приватизації земельних ділянок для дачного будівництва складає 0,1 га згідно зі ст. 121 Земельного кодексу. Земельні ділянки для дачного будівництва надаються в загальному порядку, встановленому розділом 4 Земельного кодексу. Забудова дачних ділянок здійснюється відповідно до містобудівних вимог. Варто мати на увазі, що Порядок користування землями водного фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 502 від 13 травня 1996 року, забороняє будівництво дач на землях водного фонду.

Спеціальний правовий режим земель, використовуваних для туризму. Він визначений законодавством про туризм, зокрема – Законом України "Про туризм" у редакції від 18 листопада 2003 року. Під туризмом у Законі мається на увазі тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання для оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілей без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування. Права й обов'язки суб'єктів туристичної діяльності у зв'язку з використанням земель рекреаційного призначення визначені Законом "Про туризм". Особи, що надають туристичні послуги, зобов’язані забезпечувати належне облаштування трас походів, прогулянок, екскурсій тощо на землях рекреаційного призначення, здійснювати заходи щодо охорони земель рекреаційного призначення від забруднення та засмічення внаслідок туристичної діяльності. В обов'язки туристів входить дотримання правового режиму земель рекреаційного призначення, зокрема, виконання вимог щодо запобігання їх забрудненню та засміченню. Правовий режим земель рекреаційного призначення, використовуваних для туристичної діяльності, передбачає комплекс заходів для забезпечення безпеки туристів.

Спеціальний правовий режим використання земель, на яких здійснюється спортивна діяльність. Встановлений законодавством України про фізичну культуру і спорт. Ст. 1 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" від 24 грудня 1993 року визначає фізичну культуру як складову частину загальної культури суспільства, спрямовану на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини для гармонійного формування її особистості. Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою цариною виявлення й уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічній, інтелектуальній та іншій підготовці шляхом змагальної діяльності. Ст. 40 зазначеного Закону встановлює, що земельні ділянки, на яких розташовані фізкультурно-оздоровчі і спортивні споруди, належать до земель рекреаційного призначення.

Землі рекреаційного призначення, що використовуються для спортивної діяльності, повинні мати належну матеріально-технічну базу, що включає необхідний спортивний реманент і споруди. Нормативи мінімальної забезпеченості основними фізкультурно-оздоровчими і спортивними спорудами земель рекреаційного призначення визначаються Міністерством регіонального розвитку та будівництва України (Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України) й Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту (Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України). Будівництво у житлових районах спортивних споруд здійснюється за рахунок коштів, спрямованих на житлове будівництво і коштів організацій – забудовників житла. Будівництво спортивних споруд на землях рекреаційного призначення у сільській місцевості здійснюється за спеціальними нормативами за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів. Ст. 29 Закону забороняється перепрофілювання і ліквідація фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд на землях рекреаційного призначення без будівництва рівноцінних споруд. Органи виконавчий влади і місцевого самоврядування здійснюють контроль за використанням спортивних об'єктів на землях рекреаційного призначення.

Ст. 37 Закону встановлює, що власники фізкультурно-оздоровчих і спортивних об'єктів на землях рекреаційного призначення зобов'язані забезпечувати їх безпечний для людей і природних рекреаційних ресурсів стан. Адміністрація фізкультурно-оздоровчих споруд і організатори спортивних заходів несуть відповідальність за організацію спортивних заходів на землях рекреаційного призначення, обладнання земель рекреаційного призначення відповідно до чинних санітарних, екологічних, містобудівних та інших вимог. Такі вимоги, зокрема, затверджені Кабінетом Міністрів України. Експлуатація небезпечного для людей і рекреаційних ресурсів спортивного устаткування на землях рекреаційного призначення забороняється. Спортивне устаткування, обладнання і спорядження, а також спортивні споруди повинні відповідати чинним стандартам міжнародних чи національної спортивної федерацій, затвердженими відповідними міжнародними організаціями або Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики.

Таким чином, можна зробити висновок, що спеціальний правовий режим земель рекреаційного призначення, використовуваних для спортивної діяльності, крім вимог до організації необхідної рекреаційної інфраструктури і забезпечення охорони рекреаційних ресурсів, передбачає також вимоги до забезпечення безпечного використання спортивних споруд на цих землях.

Спеціальний правовий режим земель, на яких розташовані музеї. Визначається спеціальним законодавством про музеї і музейну справу. Відповідно до Закону "Про музеї та музейну справу" від 29 червня 1995 року, музеї – це культурно-освітні і науково-дослідні установи, призначені для вивчення, збереження і використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до національної і світової історико-культурної спадщини. За своїм профілем музеї поділяються на: історичні, археологічні, краєзнавчі, літературні, етнографічні, мистецтвознавчі, технічні, галузеві тощо. Музеї, що містять об'єкти культурної спадщини, розташовуються на землях історико-культурного призначення. Інші музеї розташовуються на землях рекреаційного призначення (крім музеїв на землях природно-заповідного й іншого природоохоронного призначення, музеїв, розташованих на території підприємств, установ, організацій, у квартирах громадян).

Згідно ст. 11 Закону "Про музеї та музейну справу", на територіях музеїв забороняється діяльність, що суперечить їх функціональному призначенню, а також така, що може негативно вплинути на збереження музейних зібрань, а також інша діяльність не сумісна з діяльністю музею. На землях рекреаційного призначення, на яких розташовані музеї, повинна бути створена необхідна для їхнього функціонування інфраструктура, а також забезпечений доступ до музейних експонатів різних категорій громадян (включаючи дітей, інвалідів, літніх громадян).

Правовий режим земель музеїв може передбачати функціональне зонування з виділенням таких зон:

-        заповідна – для збереження особливо цінних музейних експонатів;

-        експозиційна – для сталого демонстрування музейних експонатів, які використовуються для культурно-пізнавальних цілей;

-        наукова – для проведення науково-дослідних робіт;

-        рекреаційна – для відпочинку й обслуговування відвідувачів;

-        господарська – для розміщення допоміжних господарських об’єктів.

Усі цінні експонати музеїв України, не залежно від форм власності, у яких вони перебувають, складають музейний фонд України. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що правовий режим земель музеїв передбачає охорону й організацію вільного доступу відвідувачів до музейних експонатів.