- •Орієнтовний перелік питань програми навчальної дисципліни, що виносяться на семестровий екзамен
- •Методи регулювання в земельному праві.
- •Принципи земельного права: загально-правові та спеціально-правові принципи.
- •Співвідношення земельного права із суміжними галузями права.
- •Система сучасного земельного права.
- •Виникнення та існування земельного права на сучасній території України.
- •Впровадження реформаторських заходів на українських землях т їх вплив на перетворення земельних відносин.
- •Розвиток земельного законодавства і права в Україні після 1917 року.
- •Сучасний період розвитку земельного законодавства і права в Україні.
- •Поняття і класифікація джерел земельного права.
- •Конституційні основи земельного права і їх значення для розвитку земельного законодавства.
- •Міжнародні конвенції, багатосторонні міждержавні угоди і двосторонні договори як джерела земельного права.
- •Закони України як основні джерела земельного права.
- •Підзаконні нормативно-правові акти як джерела земельного права.
- •Нормативні акти місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування.
- •Поняття та види земельних правовідносин.
- •Суб'єкти, об'єкти та зміст земельних правовідносин.
- •Підстави виникнення, зміни та припинення земельних правовідносин.
- •Поняття та основні ознаки права земельної власності.
- •Земля як об'єкт права власності на землю.
- •Суб'єкти права власності на землю.
- •Право приватної власності на землю.
- •Право комунальної власності на землю.
- •Право державної власності на землю.
- •Право власності на землю іноземних громадян, іноземних юридичних осіб та іноземних держав.
- •Право спільної часткової та спільної сумісної власності на земельну ділянку та особливості їх здійснення.
- •Зміст права власності на землю.
- •Основні права й обов'язки власників земельних ділянок та межі їх належного здійснення.
- •Поняття, особливості та принципи права землекористування.
- •Право постійного землекористування.
- •Право орендного землекористування. Умови та порядок укладення договору оренди земельної ділянки.
- •Права та обов'язки землекористувачів та межі їх належного здійснення.
- •Земельні сервітути, їх юридична природа та засади правового регулювання.
- •Правовий режим земельних сервітутів
- •Поняття і зміст добросусідства в земельному праві.
- •Поняття і види обмежень прав на землю у публічно-правових та приватноправових інтересах.
- •Правовий режим зон, що підлягають спеціальній охороні як вид обмеження прав на землю.
- •Основні підстави й умови набуття прав на землю громадянами та юридичними особами. (Розділ 4, глава 19 зку).
- •Особливості набуття прав на землю територіальними громадами і державою за чинними земельно-правовими нормами.
- •Умови і порядок придбання та передачі земельних ділянок громадянам.
- •Умови і порядок передачі земельних ділянок юридичним особам у постійне користування та в оренду.
- •Виникнення, посвідчення і реєстрація прав на земельні ділянки та їх юридичне значення.
- •З моменту державної реєстрації
- •Землі державної чи комунальної власності
- •Інші умови
- •З моменту державної реєстрації
- •Землі державної чи комунальної власності
- •Інші умови
- •Поняття та особливості цивільно-правового обігу земельних ділянок.
- •Купівля-продаж земельних ділянок
- •Договір міни земельної ділянки
- •Дарування земельної ділянки
- •Спадкування земельної частки (паю) або земельної ділянки
- •Правове регулювання договору купівлі-продажу земель ділянки.
- •Умови та порядок продажу земельних ділянок на конкурент засадах.
- •Правове регулювання договорів міни та дарування земель ділянок.
- •Правове регулювання застави земельних ділянок.
- •Загальна характеристика гарантій прав на землю.
- •Правове забезпечення відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.
- •Умови та порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.
- •Причини виникнення, основні види та правові засади вирішення земельних спорів.
- •Органи, що вирішують земельні спори, порядок їх розгляду та вирішення.
- •Система органів управління у галузі використання та охорони земельних ресурсів. (п. 62 -64 одна відповідь).
- •Повноваження органів загального державного управління в галузі використання та охорони земельних ресурсів.
- •Повноваження органів спеціального державного управління в галузі використання та охорони земельних ресурсів.
- •Повноваження органів виконавчої влади особливої компетенції в галузі використання та охорони земельних ресурсів.
- •Умови та порядок встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень.
- •Планування використання і охорони земельних ресурсів: загальнодержавні та регіональні програми використання і охорони земель.
- •Правові засади районування земель.
- •Правові засади зонування земель.
- •Поняття і зміст землеустрою.
- •Види землеустрою, система землевпорядних органів та їх функцій. Землевпорядний процес.
- •Державний земельний кадастр та значення його ведення.
- •Складові частини державного земельного кадастру.
- •Державний контроль за використанням і охороною земель.
- •Державні органи із здійснення контролю за використанням і охороною земель та їх основні функції.
- •Самоврядний та громадський контроль за використанням і охороною земель.
- •Моніторинг земельних ресурсів та його значення.
- •Поняття і зміст правової охорони земельних ресурсів.
- •Особливості правової охорони земель при здійсненні господарської діяльності.
- •Правова охорона ґрунтів: стандартизація та нормування в галузі охорони ґрунтів; відтворення родючості ґрунтів та рекультивація порушених земель.
- •Правовий режим екологічно уражених земель.
- •Правові вимоги щодо консервації деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених земель.
- •Правова характеристика змісту економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.
- •Правові засади проведення оцінки земель.
- •Правові засади плати за землю: вплив плати за землю на раціональне використання та ефективну охорону земельних ресурсів.
- •Пільги щодо плати за землю та умови і порядок їх застосування.
- •Умови та призначення відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
- •Поняття юридичної відповідальності за земельні правопорушення.
- •Склад земельного правопорушення як підстави юридичної відповідальності.
- •Кримінальна та адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства.
- •Особливості застосування цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства.
- •Можливості застосування дисциплінарної та матеріальної відповідальності за правопорушення у земельних відносинах.
- •Визначення та застосування спеціального виду юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства.
- •Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення.
- •Землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання.
- •Суб'єктний склад власників та користувачів земель сільськогосподарського призначення.
- •Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення.
- •Права та обов'язки сільськогосподарських землекористувачів.
- •Поняття та склад земель житлової та громадської забудови.
- •Правове регулювання використання земель житлової та громадської забудови: умови і порядок надання та вилучення земель у містах та інших населених пунктах.
- •Правові вимоги щодо використання земельних ділянок для індивідуального житлового, господарського і гаражного будівництва.
- •Використання земельних ділянок для кооперативного житлового і гаражного будівництва.
- •Особливості використання земельних ділянок державного та комунального житлового фонду.
- •Поняття і склад земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.
- •Правовий режим земель природно-заповідного фонду.
- •Правовий режим земель водно-болотних угідь міжнародного значення.
- •Правовий режим земельних ділянок та природних об'єктів, що мають особливу наукову цінність.
- •Особливості надання земель оздоровчого призначення.
- •Умови і порядок використання земель оздоровчого призначення.
- •Правовий режим округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони земель оздоровчого призначення.
- •Поняття і склад земель рекреаційного призначення.
- •Правовий режим земель рекреаційного призначення.
- •Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів.
- •Поняття і склад земель історико-культурного призначення.
- •Правовий режим земель історико-культурного призначення.
- •Спеціальні правові режими земель історико-культурного призначення.
- •Правовий режим охоронних зон пам'яток культури.
- •Поняття і характеристика правового режиму земель лісогосподарського призначення.
- •Умови і порядок надання земель лісогосподарського призначення та зміна їх цільового призначення.
- •Правове регулювання використання земель лісогосподарського призначення.
- •Особливості загального і спеціального використання лісових ресурсів на землях лісогосподарського призначення.
- •Поняття, склад та характеристика правового режиму земель водного фонду.
- •Правове регулювання використання земель водного фонду.
- •Особливості правового режиму прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів.
- •Правовий режим територій і зон санітарної охорони водних об'єктів.
- •Загальна характеристика правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
- •Правовий режим земель промислових підприємств: порядок надання та вилучення земель, умови використання промислових земельних ділянок.
- •Правовий режим земель транспорту: правова регламентація транспортного землекористування в залежності від видів транспорту.
- •Особливості використання та охорони земель, наданих морському та річковому транспорту.
- •Правовий режим земель енергетичної системи та електрозв'язку.
- •Правовий режим земель, наданих для потреб забезпечення оборони країни та іншого призначення.
Правовий режим земель рекреаційного призначення.
Виділяють загальний і спеціальний правовий режим земель рекреаційного значення.
Загальний правовий режим рекреаційного призначення — це правовий режим, загальний для всіх земель зазначеної категорії, незалежно від того, які рекреаційні ресурси на них розташовані. Спеціальні правові режими — це правові режими окремих видів земель рекреаційного призначення, які відзначаються специфікою правового регулювання.
Загальний правовий режим земель рекреаційного призначення не обов’язково передбачає постійне використання їх для рекреаційних цілей.
Землі рекреаційного призначення можуть використовуватися як для довгострокового, для короткострокового відпочинку населення. Короткостроковий відпочинок організовується, як правило, на землях, не маючи спеціального створених умов для довгострокового відпочинку. Це легкодоступні окультурені природні рекреаційні ресурси: зелені зони, парки і лісопарки, живописні ландшафти і т.д. На землях призначених для довгострокового відпочинку, як правило, розміщуються різноманітні соціально-культурні, туристичні, спортивно0оздоровчі і інші рекреаційні заклади, в яких забезпечені умови для довготривалого відпочинку відпочиваючих. По характеру використання земель рекреаційного призначення можуть бути моноваріантними (тільки для одного виду рекреаційної діяльності), поліваріантними (можуть почергово використовуватися для декількох видів рекреаційної діяльності), і комплексними (можуть одночасно використовуватися для декількох видів рекреаційної діяльності).
Особливістю правового режиму земель рекреаційного призначення є те, що він у багатьох випадках визначається локальними землевпорядними і проектними актами, а тому має певну специфіку при встановленні для кожної конкретної земельної ділянки. Цей режим багато в чому визначається ініціаторами створення рекреаційних зон чи об'єктів рекреації у проектах організації останніх. За необхідності власники земель рекреаційного призначення можуть доручати землевпорядним організаціям розроблення проектів внутрішньогосподарського устрою земельних ділянок. Згідно з ч. 1 ст. 186 ЗК такі проекти підлягають затвердженню власниками земель рекреаційного призначення і державній землевпорядній експертизі. Проекти внутрішньогосподарського устрою земельних ділянок рекреаційного призначення можуть передбачати їх функціональне зонування з виділенням зон особливої охорони, пізнавальних зон, зон короткострокового відпочинку, обслуговування відвідувачів, господарського призначення та інших зон, передбачених проектами землеустрою.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 ЗК землі рекреаційного призначення можуть знаходитись у державній, комунальній та приватній власності. Це істотна новела законодавства, якщо врахувати, що ст. 4 ЗК 1992 р. забороняла передачу цих земель у приватну власність. Оскільки приватні власники можуть створювати будинки відпочинку, туристичні комплекси, ігрові центри, розважальні й інші рекреаційні об'єкти, законодавче закріплення їх права на приватну власність на землі рекреаційного призначення є цілком виправданим. Проте треба мати на увазі, що згідно з п. "а" ч. 3 ст. 83 ЗК землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари тощо) не можуть передаватися з комунальної у приватну власність, що означає заборону приватизації цих земель. Однак вони можуть знаходитись у приватній власності у тому разі, коли відповідні рекреаційні об'єкти створюються на землях приватної власності без їх вилучення (викупу). Суб'єкти права власності повинні володіти, користуватися і розпоряджатися землями рекреаційного призначення з додержанням встановленого законодавством і землевпорядною документацією їх правового режиму.
До земель рекреаційного призначення належать різні за характером і організаційно-правовою формою землі. Рекреаційні зони можуть мати свого землекористувача чи входити до складу інших видів землекористувань, наприклад земель лісового фонду (ліси населених пунктів), природно-заповідного фонду статус останньої з наведених категорій земель вимагає спеціальної уваги, оскільки землі окремих категорій природно-заповідного фонду мають, так би мовити, «подвійне громадянство»: вони є одночасно землями природно-заповідного фонду і землями рекреаційного призначення. Саме тут найчастіше облаштовуються навчально-туристичні та екологічні стежки марковані траси. Це стосується:
- біосферних заповідників, до зон антропогенних ландшафтів яких, поряд із територіями традиційного землекористування, лісокористування, водокористування, місць поселений, належать і рекреаційні зони;
- національних природних парків, у межах яких відхиляється зона регульованої рекреації (тут організовується короткостроковий відпочинок та оздоровлення населений) огляд особливо мальовничих і пам'ятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристичних маршрутів і екологічних стежок; одночасно тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об'єктів заповідної зони) і зони стаціонарної рекреації (призначена для розміщення готелі її, мотелів, кемпінгів, інших об'єктів обслуговування відвідувач і її парку);
- регіональних ландшафтних парків, що є одночасно природоохоронними і рекреаційними установами, одним з основних завдань яких є створення умов для ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах із додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів;
- дендрологічних парків, що створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різних видів дерев і чагарників та їх композицій для використання, у тому числі в рекреаційних цілях;
- зоологічних парків, у межах яких виділяється рекреаційна зона, призначена для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку;
- парків — пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, що є і природоохоронними, і рекреаційними установами.
Якщо правові режими земель природно-заповідного фонду і земель рекреаційного призначення у певних випадках можуть «накладатися», то конфлікт режимів земель рекреаційного і оздоровчого призначення виключається, оскільки землі рекреаційного призначення завжди розташовані поза межами земель оздоровчого призначення. Тобто належність природної території до курорту чи лікувально-оздоровчої зони виключає її належність до рекреаційної зони. Однак остання може бути продовженням земель оздоровчого призначення, перебуваючи поза їх межами. В усіх випадках охоронний режим земель оздоровчого призначення більш жорсткий, містить більше обмежень господарської діяльності і забезпечений більш суворим контролем, ніж режим земель рекреаційного призначення.
Рекреаційне призначення мають здебільшого зелені зони і пелені насадження міст та інших населених пунктів.
За межами міст та інших населених пунктів до складу земель рекреаційного призначення належать землі, зайняті лісопарками та іншими зеленими насадженнями, що виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцем відпочинку населення.
Земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, також входять до складу земель рекреаційного призначення. При цьому межі рекреаційних зон, функціональне зонування та планувальна організація їх територій мають відповідати чинним містобудівним і гігієнічним нормативам та вимогам до планування і забудови зон відпочинку ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», розділ 5, а також Санітарних правил і норм «Планування та забудова населених місць», розділ 6. Погодження вибору земельної ділянки під будівництво закладів відпочинку і туризму та відповідної проектної документації покладається на державну санітарно-епідеміологічну службу України. Ділянки земель рекреаційного призначення можуть виділятися у складі земель лісогосподарського призначення. Користування такими ділянками регулюється Лісовим кодексом України. Воно може здійснюватися на засадах як загального, так і спеціального природокористування. Згідно зі ст. 74 Лісового кодексу України використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт здійснюється з урахуванням вимог щодо збереження лісового середовища і природних ландшафтів із додержанням правил архітектурного планування приміських зон і санітарних вимог. У лісах, що використовуються для відпочинку, лісокористувачі повинні здійснювати роботи щодо їх благоустрою.
Новелою ст.51 ЗК України є віднесення до земель рекреаційного призначення земельних ділянок, наданих для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
Спеціальні правові режими земель рекреаційного призначення.
Окремі види земель рекреаційного призначення мають спеціальний правовий режим, оскільки регулюються поряд із загальними нормами законодавства про землі рекреаційного призначення також і спеціальними нормами законодавства про ці види рекреаційних зон. Специфічні правові режими земель рекреаційного призначення встановлені для зелених зон і зелених насаджень населених пунктів, туристсько-оздоровчих об'єктів, дачних ділянок, земель вільних економічних зон туристсько-рекреаційного типу, земель, призначених для туристичної діяльності, земель, на яких розташовані об'єкти для проведення спортивних заходів, земель, на яких розташовані музеї, не віднесені до пам’яток культурної спадщини.
Спеціальний правовий режим зелених зон навколо населених пунктів. Згідно з частиною другою ст. 59 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища", правовий режим приміських і зелених зон визначають сільські, селищні, міські ради при розробці генеральних планів відповідних населених пунктів за погодженням з відповідними радами, на території яких створюються зелені і приміські зони. Проекти планування приміських і зелених зон підлягають обов'язковій державній екологічній експертизі. Зелена зона визначається ГОСТ 17.5.3.01-78 Охорона природи. Землі. Склад і розмір зелених зон міст як території за межами міста, зайняті лісами і лісопарками, що виконують захисні і санітарно-гігієнічні функції та є місцем відпочинку населення. Під приміською зоною звичайно мається на увазі територія, що служить резервом для подальшого розвитку міста, виконує переважно господарські функції.
Важливим документом, що визначає правовий режим зелених зон, є Порядок поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 733 від 16 травня 2007 року. У ньому зазначаються нормативи утворення зелених зон навколо населених пунктів. Правовий режим використання земель зелених зон навколо населених пунктів регулюється також нормативно-технічними документами, що носять рекомендаційний характер.
Зелені зони поділяються на лісопаркову і лісогосподарську частини. До лісопаркової частини лісів зелених зон відносяться лісові ділянки з естетично цінними ландшафтами, призначені для масового відпочинку населення. Лісогосподарська частина передбачає режим господарства, спрямований на забезпечення захисних і регулюючих функцій лісу, розвиток лісогосподарського виробництва і створення резерву для розширення лісопаркової частини.
Відповідно до частини другої ст. 74 Лісового кодексу, у лісах, що використовуються для відпочинку, лісокористувачі повинні здійснювати роботи щодо їх упорядкування. Пункт 49 Санітарних правил у лісах України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 555 від 27 липня 1995 року, передбачає особливий режим санітарної охорони зелених зон. Правила відтворення лісів, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 303 від 1 березня 2007 року, передбачають цільове вирощування лісів на території зелених зон. Санітарно-гігієнічні вимоги до розміщення зелених зон населених пунктів визначені у Державних санітарних правилах планування і забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров’я України № 173 від 19 січня 1996 року. Зелені зони підлягають окремому обліку у державному лісовому і земельному кадастрах.
Проблемою утворення зелених зон є те, що вони розміщені за межами населених пунктів, але обслуговують інтереси населених пунктів. Тобто, зацікавленим в утворенні і опорядженні зеленої зони є орган місцевого самоврядування, але земельні ділянки, на яких розміщується зелена зона, не перебувають у його власності, тому необхідно розглядати це питання спільно з власниками відповідних земельних ділянок, які не є зацікавленими в утворенні зелених зон. Крім того, утворення зелених зон належить до компетенції Державного комітету лісового господарства України, а не місцевих рад, які є зацікавленими у цьому.
Спеціальний правовий режим земель, зайнятих рекреаційно-оздоровчими об'єктами. Щодо створення будинків відпочинку, пансіонатів, туристичних баз, туристичних притулків, баз відпочинку й інших рекреаційно-оздоровчих об'єктів, діють Державні санітарні правила розміщення, облаштування й експлуатації оздоровчих закладів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України № 172 від 19 червня 1996 року. Межі зон відпочинку, функціональне зонування території таких об'єктів повинні відповідати вимогам містобудівних і гігієнічних нормативів. На території зон відпочинку зазначеними санітарними правилами забороняється будівництво нових, розширення і реконструкція діючих виробничих та інших об'єктів, не пов'язаних з безпосереднім обслуговуванням відпочиваючих і населення. Наявні у межах зон відпочинку промислові підприємства й інші об'єкти, що справляють шкідливий вплив на довкілля, перешкоджають використанню земель рекреаційного призначення, підлягають виносу за межі зон відпочинку або перепрофілюванню. Вибір території для зон відпочинку здійснюється на підставі техніко-економічних обґрунтувань, комплексної оцінки природних рекреаційних ресурсів, з урахуванням нормативів екологічної безпеки вмісту шкідливих речовин у ґрунтах і ґрунтових водах. Самі рекреаційні об'єкти повинні плануватися і створюватися таким чином, щоб їхня діяльність не впливала негативно на природні рекреаційні ресурси. Санітарні правила передбачають такі функціональні зони рекреаційно-оздоровчих об'єктів: спальна, господарсько-службова, зона відпочинку, ігрова зона. Особливості правового режиму земельних ділянок дитячих таборів та баз відпочинку визначаються ДСанПіН 5.5.5.23-99 „Улаштування, утримання і організація режиму діяльності дитячих оздоровчих закладів”, затвердженими постановою Головного Державного санітарного лікаря України № 23 від 26 квітня 1999 року.
Спеціальний правовий режим земель дачних ділянок. Визначення цільового призначення земель як для дачного будівництва здійснюється за клопотанням зацікавлених осіб, яким відводяться відповідні земельні ділянки рекреаційного призначення. Норма безкоштовної приватизації земельних ділянок для дачного будівництва складає 0,1 га згідно зі ст. 121 Земельного кодексу. Земельні ділянки для дачного будівництва надаються в загальному порядку, встановленому розділом 4 Земельного кодексу. Забудова дачних ділянок здійснюється відповідно до містобудівних вимог. Варто мати на увазі, що Порядок користування землями водного фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 502 від 13 травня 1996 року, забороняє будівництво дач на землях водного фонду.
Спеціальний правовий режим земель, використовуваних для туризму. Він визначений законодавством про туризм, зокрема – Законом України "Про туризм" у редакції від 18 листопада 2003 року. Під туризмом у Законі мається на увазі тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання для оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілей без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування. Права й обов'язки суб'єктів туристичної діяльності у зв'язку з використанням земель рекреаційного призначення визначені Законом "Про туризм". Особи, що надають туристичні послуги, зобов’язані забезпечувати належне облаштування трас походів, прогулянок, екскурсій тощо на землях рекреаційного призначення, здійснювати заходи щодо охорони земель рекреаційного призначення від забруднення та засмічення внаслідок туристичної діяльності. В обов'язки туристів входить дотримання правового режиму земель рекреаційного призначення, зокрема, виконання вимог щодо запобігання їх забрудненню та засміченню. Правовий режим земель рекреаційного призначення, використовуваних для туристичної діяльності, передбачає комплекс заходів для забезпечення безпеки туристів.
Спеціальний правовий режим використання земель, на яких здійснюється спортивна діяльність. Встановлений законодавством України про фізичну культуру і спорт. Ст. 1 Закону України "Про фізичну культуру і спорт" від 24 грудня 1993 року визначає фізичну культуру як складову частину загальної культури суспільства, спрямовану на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини для гармонійного формування її особистості. Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою цариною виявлення й уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічній, інтелектуальній та іншій підготовці шляхом змагальної діяльності. Ст. 40 зазначеного Закону встановлює, що земельні ділянки, на яких розташовані фізкультурно-оздоровчі і спортивні споруди, належать до земель рекреаційного призначення.
Землі рекреаційного призначення, що використовуються для спортивної діяльності, повинні мати належну матеріально-технічну базу, що включає необхідний спортивний реманент і споруди. Нормативи мінімальної забезпеченості основними фізкультурно-оздоровчими і спортивними спорудами земель рекреаційного призначення визначаються Міністерством регіонального розвитку та будівництва України (Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України) й Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту (Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України). Будівництво у житлових районах спортивних споруд здійснюється за рахунок коштів, спрямованих на житлове будівництво і коштів організацій – забудовників житла. Будівництво спортивних споруд на землях рекреаційного призначення у сільській місцевості здійснюється за спеціальними нормативами за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів. Ст. 29 Закону забороняється перепрофілювання і ліквідація фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд на землях рекреаційного призначення без будівництва рівноцінних споруд. Органи виконавчий влади і місцевого самоврядування здійснюють контроль за використанням спортивних об'єктів на землях рекреаційного призначення.
Ст. 37 Закону встановлює, що власники фізкультурно-оздоровчих і спортивних об'єктів на землях рекреаційного призначення зобов'язані забезпечувати їх безпечний для людей і природних рекреаційних ресурсів стан. Адміністрація фізкультурно-оздоровчих споруд і організатори спортивних заходів несуть відповідальність за організацію спортивних заходів на землях рекреаційного призначення, обладнання земель рекреаційного призначення відповідно до чинних санітарних, екологічних, містобудівних та інших вимог. Такі вимоги, зокрема, затверджені Кабінетом Міністрів України. Експлуатація небезпечного для людей і рекреаційних ресурсів спортивного устаткування на землях рекреаційного призначення забороняється. Спортивне устаткування, обладнання і спорядження, а також спортивні споруди повинні відповідати чинним стандартам міжнародних чи національної спортивної федерацій, затвердженими відповідними міжнародними організаціями або Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Таким чином, можна зробити висновок, що спеціальний правовий режим земель рекреаційного призначення, використовуваних для спортивної діяльності, крім вимог до організації необхідної рекреаційної інфраструктури і забезпечення охорони рекреаційних ресурсів, передбачає також вимоги до забезпечення безпечного використання спортивних споруд на цих землях.
Спеціальний правовий режим земель, на яких розташовані музеї. Визначається спеціальним законодавством про музеї і музейну справу. Відповідно до Закону "Про музеї та музейну справу" від 29 червня 1995 року, музеї – це культурно-освітні і науково-дослідні установи, призначені для вивчення, збереження і використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до національної і світової історико-культурної спадщини. За своїм профілем музеї поділяються на: історичні, археологічні, краєзнавчі, літературні, етнографічні, мистецтвознавчі, технічні, галузеві тощо. Музеї, що містять об'єкти культурної спадщини, розташовуються на землях історико-культурного призначення. Інші музеї розташовуються на землях рекреаційного призначення (крім музеїв на землях природно-заповідного й іншого природоохоронного призначення, музеїв, розташованих на території підприємств, установ, організацій, у квартирах громадян).
Згідно ст. 11 Закону "Про музеї та музейну справу", на територіях музеїв забороняється діяльність, що суперечить їх функціональному призначенню, а також така, що може негативно вплинути на збереження музейних зібрань, а також інша діяльність не сумісна з діяльністю музею. На землях рекреаційного призначення, на яких розташовані музеї, повинна бути створена необхідна для їхнього функціонування інфраструктура, а також забезпечений доступ до музейних експонатів різних категорій громадян (включаючи дітей, інвалідів, літніх громадян).
Правовий режим земель музеїв може передбачати функціональне зонування з виділенням таких зон:
- заповідна – для збереження особливо цінних музейних експонатів;
- експозиційна – для сталого демонстрування музейних експонатів, які використовуються для культурно-пізнавальних цілей;
- наукова – для проведення науково-дослідних робіт;
- рекреаційна – для відпочинку й обслуговування відвідувачів;
- господарська – для розміщення допоміжних господарських об’єктів.
Усі цінні експонати музеїв України, не залежно від форм власності, у яких вони перебувають, складають музейний фонд України. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що правовий режим земель музеїв передбачає охорону й організацію вільного доступу відвідувачів до музейних експонатів.