80. Правова охорона ґрунтів: стандартизація та нормування в галузі охорони ґрунтів; відтворення родючості ґрунтів та рекультивація порушених земель.

Охорона ґрунтів є однією з глобальних проблем сучасності, з якою безпосередньо пов'язано забезпечення продовольством населення нашої планети, кількість якого постійно зростає. Тому збереження і відтворення родючості ґрунтів, раціоналізація й екологізація аграрного землекористування — це в першу чергу розв'язання продовольчої, економічної, екологічної проблем і, в цілому, забезпечення національної безпеки. Під впливом наукових розробок, які довели, що земля і ґрунти — різні об'єкти, у ст. 168 ЗК встановив особливий режим охорони ґрунтів. Тим самим ґрунти визнано самостійним об'єктом правових відносин, зокрема охоронних. У зв'язку з цим ЗК має дати юридичне визначення їх поняття.

Однак наукове визначення терміна "ґрунти" дає Закон "Про охорону земель". Ґрунт — це природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй власти­вості — родючості. Родючість ґрунту — здатність ґрунту задо­вольняти потреби рослин в елементах живлення, воді, повітрі і теплі в достатніх кількостях для їх нормального розвитку, які в сукупності є основним показником якості ґрунту. Ґрунти, завдяки вмісту в них гумусу — органічної складової частини ґрунту, яка утворюється в процесі біохімічного розкладу рос­линних і тваринних решток та формує його родючість. Згідно зі ст. 53 Закону "Про охорону земель" вивезення ґрунтової маси за межі території України, крім зразків для проведення наукових досліджень, забороняється. Ґрунтова маса — це знятий родючий шар ґрунту.

Ґрунти є особливим об'єктом не лише аграрних, але й еко­логічних відносин. Тому в ст. 1 Закону "Про охорону земель" закріплено визначення охорони ґрунтів. Охорона ґрунтів — система правових, організаційних, технологічних та інших за­ходів, спрямованих на збереження і відтворення родючості та цілісності ґрунтів, їх захист від деградації, ведення сільсько­господарського виробництва з дотриманням ґрунтозахисних технологій та забезпеченням екологічної безпеки довкілля.

На відміну від землі ґрунт є рухомим об'єктом, він може бути вилучений з земної поверхні і перенесений до іншого місця. Виснаження ґрунту означає втрату родючості в результаті зміни кількості поживних речовин і руйнування ґрунтової струк­тури. Згідно зі ст. 168 ЗК власники земельних ділянок і земле­користувачі не мають права здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель. Однак, при здійсненні діяльності, пов'язаної з порушенням поверхневого, шару ґрунту з дозволу зазначених органів, власники земельних ділянок і землекористувачі по­винні здійснювати зняття, складування, зберігання поверхне­вого шару ґрунту та нанесення його на ділянку, з якого він був знятий (рекультивація), чи на іншу земельну ділянку для під­вищення її продуктивності та інших якостей.

Закон "Про охорону земель" встановлює основні вимоги до охорони родючості ґрунтів. Власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов'язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється.

З метою здійснення контролю за динамікою родючості ґрунтів систематично проводиться їх агрохімічне обстеження, видаються агрохімічні паспорти, в яких фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів і рівні їх забруднення. Дані агрохімічної паспортизації земель використо­вуються в процесі регулювання земельних відносин при: пере­дачі у власність або наданні в користування, в тому числі в оренду, земельної ділянки; зміні власника земельної ділянки або землекористувача; проведенні грошової оцінки земель; визначенні розмірів плати за землю; здійсненні контролю за станом родючості ґрунтів. Форму агрохімічного паспорта та порядок його ведення встановлює центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики.

Використання з метою удобрення ґрунтів осадів стічних вод, що накопичуються на водоочисних спорудах, здійснюється з дозволу органу виконавчої влади з питань екології і природних ресурсів за погодженням з органами виконавчої влади з питань аграрної політики та охорони здоров'я. Застосування осадів стічних вод не допускається на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого і рекреаційного призначення, землях водного фонду та інших територіях, що підлягають особливій охороні, і на земельних ділянках, які використовуються для випасання худоби, вирощування овочів та фруктів, а також на земельних ділянках, де вміст будь-якої з токсичних речовин перевищує гранично допустиму концентра­цію. Ввезення на митну територію України осадів стічних вод забороняється.

У ст. 166 ЗК встановлено, що рекультивація порушених земель — це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану і продуктивності порушених земель. Рекуль­тивації в обов'язковому порядку підлягають усі землі, що зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід, і гідрологічному режимі внаслідок прове­дення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт.

Рекультивація земельних ділянок здійснюється шляхом по­шарового нанесення на малопродуктивні земельні ділянки або ділянки без ґрунтового покриву знятої ґрунтової маси, а в разі потреби — і материнської породи в порядку, який забезпечує найбільшу продуктивність рекультивованих земель. Роботи із зняття, складування, збереження та нанесення ґрунтової маси на порушені земельні ділянки здійснюються за рахунок фізич­них та юридичних осіб, з ініціативи або вини яких порушено ґрунтовий покрив, а роботи з нанесення знятої ґрунтової маси на малопродуктивні землі здійснюються за бажанням власників або землекористувачів, у тому числі орендарів, цих земельних ділянок за їх рахунок.

Комплекс робіт з рекультивації містить у собі: вивчення земельної ділянки, уточнення проектних рішень, прийнятих у техніко-економічному обґрунтуванні заходів для охорони до­вкілля і черговості рекультивації. Рекультивація провадиться у 2 етапи: технічний і біологічний. Технічний етап рекультивації включає проведення робіт з землювання, заходи для організа­ції порушеної території (засипання прогинів, Провалів, мульд осідання тощо), а за необхідності проведення меліоративних робіт. Біологічний етап рекультивації включає внесення добрив, вапнування, гіпсування, розробку креслень, виположування схилів кар'єрів, вирощування багаторічних трав'яних культур, проведення меліоративних робіт."

Від рекультивації земель варто відрізняти їх меліорацію, здійснювану відповідно до Закону "Про меліорацію земель". Рекультивація становить відновлення порушених господарською діяльністю ґрунтів зі здійсненням землювання, а меліорація земель — це комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хіміч­них, агротехнічних, агро лісотехнічних та інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, тепло­вого, повітряного та поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалан­сованої раціональної структури угідь. Тобто, меліорація — поліпшення земель, а не їх порушення з наступним віднов­ленням.

Гідротехнічна меліорація передбачає заходи щодо поліпшен­ня ґрунтів з несприятливим водним режимом (зрошувальні, осушувальні, протипаводкові тощо).

Культуртехнічна меліорація передбачає заходи для упоряд­кування поверхні землі (викорчовування дерев, розчищення від каменів, вирівнювання поверхні тощо) та підготовку її до використання для сільськогосподарських потреб.

Хімічна меліорація охоплює заходи для поліпшення фізичних властивостей і хімічного складу ґрунтів (вапнування, гіпсування і збагачення ґрунтів фосфором).

Агротехнічна меліорація передбачає заходи, спрямовані на поліпшення потужності і агрофізичних властивостей кореневміс­ного шару ґрунтів (плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушення, аераційний дренаж, піскування, гайнування, щілю­вання тощо).

Агролісотехнічна меліорація передбачає заходи для поліп­шення ґрунтівшляхом використання корисних властивостей захисних лісонасаджень.

Меліорація земель здійснюється згідно з проектами, затвер­дженими в установленому законодавством порядку.

Підприємства, установи та організації при проведенні меліо­рації земель зобов'язані здійснювати заходи, спрямовані на запобігання підтопленню, заболоченню, засоленню, забруд­ненню ґрунтів, вітровій і водній ерозії меліорованих земель, їх деградації, погіршенню стану водних об'єктів. Порядок здій­снення будівництва, експлуатації та забезпечення екологічної безпеки при проведенні меліорації земель встановлюється Законом "Про меліорацію земель".

Законодавство висуває особливі вимоги до охорони ґрунтів. Зокрема, заслуговують окремого розгляду законодавчі вимоги до хімізації ґрунтів, меліорації земель, складування відходів. Таким чином, можна говорити про наявність самостійного правового інституту — правової охорони ґрунтів. Він має широ­кий комплексний зміст.

Нормативною основою правового регулювання хімізації ґрунтів є закони "Про захист рослин", "Про пестициди й агро­хімікати", "Про забезпечення санітарного й епідемічного благо­получчя населення". Найбільш часто забруднювачами ґрунтів є застосовувані при веденні сільського господарства засоби захис­ту рослин — пестициди, а також добрива — агрохімікати. Під пестицидами Закон "Про пестициди й агрохімікати" розуміє отруйні речовини, призначені для знищення шкідливих ор­ганізмів. Агрохімікати, на відміну від пестицидів, становлять мінеральні чи органічні добрива, застосовувані для підвищення врожайності і поліпшення родючості ґрунтів. Використовувані в Україні пестициди й агрохімікати в обов'язковому порядку підлягають державним випробуванням, реєстрації й сертифікації. Перелік пестицидів й агрохімікатів, дозволених для викорис­тання в Україні, регламенти їх використання ведуться Мін­природи. Законодавство встановлює також вимоги до технічних засобів застосування пестицидів і агрохімікатів.

П равові вимоги щодо охорони земель від забруднення і засмічення відходами містяться у законах України "Про від­ходи", від 30 червня 1995 р. "Про поводження з радіоактивними відходами" і нормативних актах, прийнятих на їх основі. Визна­чення поняття забруднення ґрунтів надає Закон "Про охорону земель".

Ґрунти України — еталонно найцінніші у світі, де домінують чорноземи різних типів. У ст. 150 ЗК наводиться їх юридична градація, з віднесенням до "особливо цінних земель" і встанов­ленням спеціального порядку їх вилучення. До особливо цінних ґрунтів відносяться: різні види чорноземів, буроземи, дерново-підзолисті суглинкові ґрунти, землі природно-заповідного фонду й історико-культурного призначення, а також деякі інші види ґрунтів. За даними Державного земельного кадастру особливо цінні ґрунти України займають площу понад 12 млн га чи 37,6% від площі земель сільськогосподарського призначення.

Моніторинг земель і ґрунтів проводиться з метою своєчасного виявлення зміни стану земель та властивостей ґрунтів, оцінки здійснення заходів щодо охорони земель, збереження та від­творення родючості фунтів, попередження впливу негативних процесів і ліквідації наслідків цього впливу. Залежно від цілей спостережень та охоплення територій моніторинг земель може бути національним, регіональним і локальним.

Для ведення моніторингу земель на національному рівні рішенням центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів і центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів на всій території України створюється мережа дослідних земельних ділянок та ділянок з еталонними ґрунтами з метою проведення на них необхідних спостережень, вимірювань та обстежень екологічного стану земель, зміни показників корисних властивостей ґрунтів під впливом господарської та інших видів діяльності.

Ведення моніторингу земель здійснюють уповноважені ор­гани виконавчої влади з питань земельних ресурсів за участю уповноважених органів виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, з питань аграрної політики. Одержана інформація надсилається органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування для розроблення науково обґрун­тованих рекомендацій і своєчасного прийняття рішень щодо поліпшення охорони земель, запобігання негативним змінам їх стану та додержання вимог екологічної безпеки.

З метою своєчасного виявлення змін стану земель, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів ведеться моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призна­чення. Моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення включає: агрохімічне обстеження ґрунтів; кон­троль змін якісного стану ґрунтів; агрохімічну паспортизацію земельних ділянок.

Агрохімічна паспортизація орних земель здійснюється через кожні 5 років, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень — через кожні 5—10 років. Суцільне ґрунтове обстеження прово­диться через кожні 20 років. Моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення здійснюється уповнова­женим органом виконавчої влади з питань аграрної політики. Порядок проведення моніторингу земель встановлює Кабінет Міністрів України.