- •Орієнтовний перелік питань програми навчальної дисципліни, що виносяться на семестровий екзамен
- •Методи регулювання в земельному праві.
- •Принципи земельного права: загально-правові та спеціально-правові принципи.
- •Співвідношення земельного права із суміжними галузями права.
- •Система сучасного земельного права.
- •Виникнення та існування земельного права на сучасній території України.
- •Впровадження реформаторських заходів на українських землях т їх вплив на перетворення земельних відносин.
- •Розвиток земельного законодавства і права в Україні після 1917 року.
- •Сучасний період розвитку земельного законодавства і права в Україні.
- •Поняття і класифікація джерел земельного права.
- •Конституційні основи земельного права і їх значення для розвитку земельного законодавства.
- •Міжнародні конвенції, багатосторонні міждержавні угоди і двосторонні договори як джерела земельного права.
- •Закони України як основні джерела земельного права.
- •Підзаконні нормативно-правові акти як джерела земельного права.
- •Нормативні акти місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування.
- •Поняття та види земельних правовідносин.
- •Суб'єкти, об'єкти та зміст земельних правовідносин.
- •Підстави виникнення, зміни та припинення земельних правовідносин.
- •Поняття та основні ознаки права земельної власності.
- •Земля як об'єкт права власності на землю.
- •Суб'єкти права власності на землю.
- •Право приватної власності на землю.
- •Право комунальної власності на землю.
- •Право державної власності на землю.
- •Право власності на землю іноземних громадян, іноземних юридичних осіб та іноземних держав.
- •Право спільної часткової та спільної сумісної власності на земельну ділянку та особливості їх здійснення.
- •Зміст права власності на землю.
- •Основні права й обов'язки власників земельних ділянок та межі їх належного здійснення.
- •Поняття, особливості та принципи права землекористування.
- •Право постійного землекористування.
- •Право орендного землекористування. Умови та порядок укладення договору оренди земельної ділянки.
- •Права та обов'язки землекористувачів та межі їх належного здійснення.
- •Земельні сервітути, їх юридична природа та засади правового регулювання.
- •Правовий режим земельних сервітутів
- •Поняття і зміст добросусідства в земельному праві.
- •Поняття і види обмежень прав на землю у публічно-правових та приватноправових інтересах.
- •Правовий режим зон, що підлягають спеціальній охороні як вид обмеження прав на землю.
- •Основні підстави й умови набуття прав на землю громадянами та юридичними особами. (Розділ 4, глава 19 зку).
- •Особливості набуття прав на землю територіальними громадами і державою за чинними земельно-правовими нормами.
- •Умови і порядок придбання та передачі земельних ділянок громадянам.
- •Умови і порядок передачі земельних ділянок юридичним особам у постійне користування та в оренду.
- •Виникнення, посвідчення і реєстрація прав на земельні ділянки та їх юридичне значення.
- •З моменту державної реєстрації
- •Землі державної чи комунальної власності
- •Інші умови
- •З моменту державної реєстрації
- •Землі державної чи комунальної власності
- •Інші умови
- •Поняття та особливості цивільно-правового обігу земельних ділянок.
- •Купівля-продаж земельних ділянок
- •Договір міни земельної ділянки
- •Дарування земельної ділянки
- •Спадкування земельної частки (паю) або земельної ділянки
- •Правове регулювання договору купівлі-продажу земель ділянки.
- •Умови та порядок продажу земельних ділянок на конкурент засадах.
- •Правове регулювання договорів міни та дарування земель ділянок.
- •Правове регулювання застави земельних ділянок.
- •Загальна характеристика гарантій прав на землю.
- •Правове забезпечення відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.
- •Умови та порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.
- •Причини виникнення, основні види та правові засади вирішення земельних спорів.
- •Органи, що вирішують земельні спори, порядок їх розгляду та вирішення.
- •Система органів управління у галузі використання та охорони земельних ресурсів. (п. 62 -64 одна відповідь).
- •Повноваження органів загального державного управління в галузі використання та охорони земельних ресурсів.
- •Повноваження органів спеціального державного управління в галузі використання та охорони земельних ресурсів.
- •Повноваження органів виконавчої влади особливої компетенції в галузі використання та охорони земельних ресурсів.
- •Умови та порядок встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень.
- •Планування використання і охорони земельних ресурсів: загальнодержавні та регіональні програми використання і охорони земель.
- •Правові засади районування земель.
- •Правові засади зонування земель.
- •Поняття і зміст землеустрою.
- •Види землеустрою, система землевпорядних органів та їх функцій. Землевпорядний процес.
- •Державний земельний кадастр та значення його ведення.
- •Складові частини державного земельного кадастру.
- •Державний контроль за використанням і охороною земель.
- •Державні органи із здійснення контролю за використанням і охороною земель та їх основні функції.
- •Самоврядний та громадський контроль за використанням і охороною земель.
- •Моніторинг земельних ресурсів та його значення.
- •Поняття і зміст правової охорони земельних ресурсів.
- •Особливості правової охорони земель при здійсненні господарської діяльності.
- •Правова охорона ґрунтів: стандартизація та нормування в галузі охорони ґрунтів; відтворення родючості ґрунтів та рекультивація порушених земель.
- •Правовий режим екологічно уражених земель.
- •Правові вимоги щодо консервації деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених земель.
- •Правова характеристика змісту економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.
- •Правові засади проведення оцінки земель.
- •Правові засади плати за землю: вплив плати за землю на раціональне використання та ефективну охорону земельних ресурсів.
- •Пільги щодо плати за землю та умови і порядок їх застосування.
- •Умови та призначення відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
- •Поняття юридичної відповідальності за земельні правопорушення.
- •Склад земельного правопорушення як підстави юридичної відповідальності.
- •Кримінальна та адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства.
- •Особливості застосування цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства.
- •Можливості застосування дисциплінарної та матеріальної відповідальності за правопорушення у земельних відносинах.
- •Визначення та застосування спеціального виду юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства.
- •Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення.
- •Землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання.
- •Суб'єктний склад власників та користувачів земель сільськогосподарського призначення.
- •Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення.
- •Права та обов'язки сільськогосподарських землекористувачів.
- •Поняття та склад земель житлової та громадської забудови.
- •Правове регулювання використання земель житлової та громадської забудови: умови і порядок надання та вилучення земель у містах та інших населених пунктах.
- •Правові вимоги щодо використання земельних ділянок для індивідуального житлового, господарського і гаражного будівництва.
- •Використання земельних ділянок для кооперативного житлового і гаражного будівництва.
- •Особливості використання земельних ділянок державного та комунального житлового фонду.
- •Поняття і склад земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.
- •Правовий режим земель природно-заповідного фонду.
- •Правовий режим земель водно-болотних угідь міжнародного значення.
- •Правовий режим земельних ділянок та природних об'єктів, що мають особливу наукову цінність.
- •Особливості надання земель оздоровчого призначення.
- •Умови і порядок використання земель оздоровчого призначення.
- •Правовий режим округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони земель оздоровчого призначення.
- •Поняття і склад земель рекреаційного призначення.
- •Правовий режим земель рекреаційного призначення.
- •Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів.
- •Поняття і склад земель історико-культурного призначення.
- •Правовий режим земель історико-культурного призначення.
- •Спеціальні правові режими земель історико-культурного призначення.
- •Правовий режим охоронних зон пам'яток культури.
- •Поняття і характеристика правового режиму земель лісогосподарського призначення.
- •Умови і порядок надання земель лісогосподарського призначення та зміна їх цільового призначення.
- •Правове регулювання використання земель лісогосподарського призначення.
- •Особливості загального і спеціального використання лісових ресурсів на землях лісогосподарського призначення.
- •Поняття, склад та характеристика правового режиму земель водного фонду.
- •Правове регулювання використання земель водного фонду.
- •Особливості правового режиму прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів.
- •Правовий режим територій і зон санітарної охорони водних об'єктів.
- •Загальна характеристика правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
- •Правовий режим земель промислових підприємств: порядок надання та вилучення земель, умови використання промислових земельних ділянок.
- •Правовий режим земель транспорту: правова регламентація транспортного землекористування в залежності від видів транспорту.
- •Особливості використання та охорони земель, наданих морському та річковому транспорту.
- •Правовий режим земель енергетичної системи та електрозв'язку.
- •Правовий режим земель, наданих для потреб забезпечення оборони країни та іншого призначення.
Права та обов'язки сільськогосподарських землекористувачів.
Землі сільськогосподарського призначення надаються як громадянам, так і юридичним особам. Громадянам земельні ділянки сільськогосподарського призначення надаються для задоволення в основному потреб їх родин у продуктах харчування, а також для відпочинку, дозвілля, ведення особистого селянського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби. Для досягнення зазначених цілей громадяни можуть об’єднуватися у садівницькі чи городницькі некомерційні об'єднання у формі товариства або споживчого кооперативу.
Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельні ділянки надаються сільськогосподарським підприємствам (юридичним особам): фермерським господарствам, приватним (приватно-орендним) підприємствам, сільськогосподарським виробничим кооперативам, господарським товарним, державним сільськогосподарським підприємствам, суб'єкти ведуть товарне виробництво з метою реалізації продукції та одержання прибутку.
Для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства землі сільськогосподарського призначення надаються сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам. Сільськогосподарське виробництво ведуть не тільки сільськогосподарські підприємства та організації, а й деякі несільськогосподарські підприємства, яким також надаються відломиш землі. Насамперед це ті промислові підприємства, які мають підсобні сільські господарства, що вирощують продукцію В основному для працівників цих підприємств. Такі підсобні господарства можуть бути складовою частиною підприємства, організації без прав юридичної особи або самостійним суб’єктом (юридичною особою). В останньому випадку земельні ділянки надаються цим господарствам з урахуванням їх організаційно-правових форм. Для ведення підсобного сільського господарства землі сільськогосподарського призначення надаються й релігійним організаціям та об'єднанням. Отже, зазначені землі можуть надаватися юридичним особам для яких ведення сільського господарства не є основним видом діяльності.
Основні площі земель сільськогосподарського призначення займають підприємства та організації, які безпосередньо ведуть сільськогосподарське виробництво, — сільськогосподарські виробники. Згідно зі ст. 1 Закону України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію" сільськогосподарський товаровиробник — фізична або юридична особа незалежно від форми власності та господарювання, в якої валовий доход, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі іі на умовах оренди, за попередній звітний (податковий) рік перевищує 75% загальної суми валового доходу. Це обмеження не поширюється на осіб, які ведуть особисте селянське господарство.
У сільському господарстві найбільшого поширення набули: сільськогосподарські кооперативи, господарські товариства, приватні (приватно-орендні) підприємства, державні сільськогосподарські підприємства. Порядок створення, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів сільськогосподарського виробництва окремих організаційно-правових форм визначається законодавством України. Підприємець має право вибору організаційно-правової форми свого підприємства.
Виходячи з особливостей тих функцій, які виконують суб'єкти сільськогосподарського виробництва, останні можуть бути поділені на такі групи:
1) засновані на різних формах власності сільськогосподарські формування, головним предметом діяльності яких є виробництво товарної маси продуктів харчування і сировини;
2) підприємці, чия діяльність заснована на різних формах власності й організаційно-правових формах господарювання, правосуб'єктність та статутна діяльність яких спрямована на забезпечення сучасної виробничо-господарської діяльності аграрних підприємств-товаровиробників;
3) установи, чия правосуб'єктність та статутна діяльність передбачають надання різноманітних фінансово-кредитних, страхових, комерційних, посередницьких та інших послуг, спрямованих на забезпечення підприємницької діяльності аграрних товаровиробників.
Більшість суб'єктів, які використовують землі сільськогосподарського призначення, були створені внаслідок паювання земель і реструктуризації колективних сільськогосподарських підприємств. Це відбувалося шляхом надання кожному члену колективного сільськогосподарського підприємства сертифіката, що засвідчував його право на земельну частку (пай) з визначенням розміру останньої в умовних (кадастрових) гектарах, а також у вартісному вираженні. При цьому земельні ділянки на місцевості не виділялися, а існували у документальному вираженні до того моменту, поки у встановленому законом порядку не було здійснене таке виділення відповідно до земельних сертифікатів з видачею державних актів на право приватної власності на землю.
Зміст правового режиму земель сільськогосподарського призначення, які знаходяться у власності громадян, визначають залежно від характеру сільськогосподарського виробництва. Так, згідно зі ст. 22 ЗК громадянам землі сільськогосподарського призначення передаються у власність, зокрема, для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Правовий режим земель особистих селянських господарств регулюється ст. 33 ЗК. Відповідно до неї громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Правовий режим земель, призначених для ведення садівництва, спрямований насамперед на задоволення потреб громадян такому їх використанні. Ці землі можуть використовуватися для закладки багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будівель, господарських споруд тощо.
Громадянин — член садівницького товариства може приватизувати земельну ділянку без згоди на це інших його членів. Однак розмір земельної ділянки для ведення садівництва, яка може приватизуватися безоплатно, не повинен перевищувати 0,12 га (ст. 121 ЗК). Громадяни — власники садових ділянок можуть вільно розпоряджатися ними, якщо вони не вилучені і не обмежені в обігу. Громадяни мають право одержувати (придбавати) сільськогосподарські землі у власність не тільки для задоволення власних потреб, але й для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Займатися виробництвом товарної сільськогосподарської продукції можна шляхом ведення особистого селянського або фермерського господарства. Селянське господарство не має статусу юридичної особи. А виробництво товарної сільськогосподарської продукції розглядається як підприємницька діяльність. Тому громадянин — власник земельної ділянки, який має намір займатися товарним сільськогосподарським виробництвом, повинен зареєструватися як підприємець.
На відміну від особистого селянського фермерське господарство є юридичною особою. Так, відповідно ст. 31 ЗК до складу його земель входять земельні ділянки, які належать на праві власності цьому господарству як юридичній особі, а також громадянам — членам фермерського господарства на праві приватної власності. Фермерське господарство може орендувати земельні ділянки. У літературі зазначається, що у власності громадянина-фермера можуть бути лише сільськогосподарські угіддя, на яких немає виробничих будівель чи споруд, оскільки такі будівлі та споруди разом з ділянкою, на якій вони знаходяться, складають єдиний об'єкт нерухомості й повинні знаходитись на балансі фермерського господарства як юридичної особи'.
Ще однією особливістю правового режиму земельних ділянок, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, є те, що звернення стягнення на них допускається лише у тих випадках, коли у власників таких ділянок відсутнє інше майно, на яке може бути звернене стягнення (ч. 2 ст. 139 ЗК). Набуваючи право власності на земельну ділянку, громадянин водночас набуває комплекс земельних прав та обов'язків, що утворює зміст цього права.
Правомочності власників земельних ділянок зафіксовані у ст. 90 ЗК. Відповідно до зазначеної статті вони мають право: продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Зі змісту цих правомочносте випливає, що більшість з них мають безпосереднє відношення до власників земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Як відомо, право власності на майно, у тому числі і на землю, передбачає наявність у його суб'єкта 3 груп правомочносте й, а саме: правомочносте й володіння, користування і розпорядження майном (землею). Аналіз правомочносте й власників земельних ділянок, закріплених у ст. 90 ЗК, дає підстави стверджувати , що практично усі вони належать до правомочності володіння та користування і за змістом частково збігаються з колом правомочносте й, наданих землекористувачам (ст. 95 ЗК). І лише правомочність, передбачена п. "а" ч. 1. ст. 90 ЗК, належить до правомочності, пов'язаної з розпорядженням земельними ділянками, тобто відповідно до неї власники останніх мають право продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину. Однак на сьогоднішній день не кожною з наданих законом правомочносте й власник земельної ділянки сільськогосподарського призначення може скористатися у зв'язку з наявністю псиних обмежень, встановлених Перехідними положеннями ЗК.
Правомочності власників земельних ділянок не підлягають тлумаченню. Проте це не стосується обов'язків, зафіксованих у ст. 91 ЗК. Згідно з нею власники земельних ділянок зобов'язані: забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержувати вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. Законом також можуть бути встановлені інші обов'язки власників земельних ділянок.
Специфіка використання сільськогосподарських угідь полягає у втручанні їх користувачів у механізм еко - зв'язків земель з іншими природними об'єктами, у перетворенні екосистем шляхом зміни режиму їх функціонування. Це обумовлено тим, що зазначені угіддя поділяються на біоценози (природні угіддя) — не піддані окультуренню пасовища, сіножаті, луки тощо і агроценози (землі, окультурені людською працею) — рілля, багаторічні насадження, окультурені (меліоровані) пасовища, сіножаті та інші сільськогосподарські угіддя. Оранка природних угідь перетворює їх на сільськогосподарські угіддя, які виконують свою природну функцію лише під впливом людської праці.
З урахуванням специфіки земель сільськогосподарського призначення закон зобов'язує громадян-власників, землекористувачів та інших осіб під час їх використання забезпечувати: оптимальний режим ґрунтів. Власники земельних ділянок і землекористувачі мають захищати земельні ділянки від підтоплення і пересушення. Вони вправі у встановленому порядку здійснювати зрошувальні й осушувальні заходи, не допускаючи безгосподарного виливання води, засолення і заболочування земель і створюючи найбільш сприятливий режим ґрунтової пологи.
Використання затоплюваних земель здійснюється відповідно до землевпорядної документації з урахуванням можливих причин затоплення (повінь, паводок), нахилу дна річки (її окремих ділянок) й частоти можливого затоплення; належний сольовий режим ґрунтів шляхом захисту земель від вторинного засолення. Кожна особа, яка використовує сільськогосподарські угіддя, повинна вести боротьбу з підвищеною кислотністю ґрунтів.