107. Правовий режим земельних ділянок та природних об'єктів, що мають особливу наукову цінність.

Ст. 6 Закону „Про природно-заповідний фонд України” передбачає, що природні комплекси, в межах яких є природні об’єкти, що мають особливу наукову цінність, підлягають особливій охороні в Україні, порядок здійснення якої визначається положенням щодо кожної з таких територій чи об'єктів, яке затверджується Мінприроди України. Землі територій та об'єктів, що мають особливу наукову цінність і є об’єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного призначення. На цих землях забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

На використання земельної ділянки або її частини, що мають особливу наукову цінність може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації згідно з Законом України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 1 липня 2004 року і діє протягом строку, встановленого законом або договором.

З метою збереження унікальних природних об’єктів, які мають виняткове значення для української та світової науки, створюєтьсяДержавний реєстр наукових об’єктів, що становлять національне надбання. Положення про порядок визначення наукових об’єктів, що становлять національне надбання, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 174. Рішення про віднесення наукових об’єктів до таких, що становлять національне надбання, приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства освіти і науки України. Фінансування заходів щодо утримання та збереження наукових об’єктів, які включені до відповідного реєстру, щорічно передбачається у Державному бюджеті України.

108. Поняття і склад земель оздоровчого призначення.

Правовий режим земель оздоровчого призначення, крім ЗК, встановлюється законами "Про охорону навколишнього при­родного середовища", "Про курорти" та іншими нормативно-правовими актами. Завданням законодавства в цій сфері є регулювання суспільних відносин з організації і розвитку ку­рортів, виявлення та обліку природних лікувальних ресурсів, забезпечення їх раціонального видобутку, використання і охо­рони з метою створення умов для лікування, профілактики захворювань та відпочинку людей.

Відповідно до ст. 62 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища" курортними та лікувально-оздоровчими зонами визнаються території, які мають виражені природні лікувальні фактори: мінеральні джерела, кліматичні та інші умови, сприятливі для лікування і оздоровлення людей. До земель оздоровчого призначення, належать землі, які мають природні лікувальні властивості, що використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лі­кування людей. При цьому лікувальні властивості мають, як правило, не самі землі, а розташовані на них інші лікувальні ресурси (мінеральні і термальні води, лікувальні грязі й озо­керит, ропа лиманів і озер, морська вода, природні об'єкти і комплекси зі сприятливими кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації і профілактики захворювань).

Відповідно до Концепції розвитку санаторно-курортної га­лузі, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2003 р. № 231-р, оцінка потенціалу природно-лікувальних ресурсів дає підстави розраховувати, що Україна має перспективу пожвавлення санаторно-курортного лікування та оздоровлення. Це могутній потенціал розвитку міжнародно­го і вітчизняного оздоровлення і туризму, які є прибутковими галузями в економіці багатьох країн. Розвиток санаторно-курорт­них послуг тісно пов'язаний з раціональним використанням природних територій курортів, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер,: акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприят­ливі для організації відпочинку та оздоровлення, лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Під курортом розуміється освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, яка має природні лікувальні ресурси, необхідні для їхньої експлуатації будинки і споруди з об'єктами інфраструктури, що використовується з метою ліку­вання, медичної реабілітації, профілактики захворювань і для рекреації та підлягає особливій охороні. Залежно від характеру природних лікувальних ресурсів курорти України поділяються на курорти державного та місцевого значення.

До курортів державного значення належать природні терито­рії, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілі­тації та профілактики захворювань (особливо цінними та унікальними є лікувальні ресурси, що рідко (не часто) зустрі­чаються на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси в родовищах і є особливо сприятливими та ефективними для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань).

До курортів місцевого значення належать природні терито­рії, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації і профілактики захворювань (загальнопоширеними є лікувальні ресурси, що зустрічаються в різних регіонах України, мають значні запаси і придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації і профілактики захворювань).

Під лікувально-оздоровчою місцевістю розуміється природна територія, що має мінеральні і термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів і озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації і про­філактики захворювань. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, що суперечить їхньому цільовому призначенню чи може негативно вплинути на природні ліку­вальні властивості цих земель. На територіях лікувально-оздо­ровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони. У межах округу са­нітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняється передача земельних ділянок у власність і надання в користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяль­ності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення. Отже, віднесення земель до категорії оздоровчого призначення передбачає обов'язкову наяв­ність у них як цінних природних властивостей, так і лікувальних якостей, що мають природне походження. При цьому, лікувальні якості мають не землі оздоровчого призначення, а розташовані на них лікувальні ресурси.

Відповідно до ст. 5 Закону "Про екологічну мережу України", землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами є складовим структурним елементом екомережі, як єдиної тери­торіальної системи, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафт­ного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України під­лягають особливій охороні.