96. Суб'єктний склад власників та користувачів земель сільськогос­подарського призначення.

В Україні відповідно до змісту національного законодавства по­няття «суб'єкти прав на землі сільськогосподарського призначення» за своїм змістом та значенням майже тотожне поняттю «суб'єкт аграрного підприємництва». Такий висновок випливає зі змісту законів «Про під­приємництво» (ст.2), «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (ст. 1), «Про сільсько­господарську кооперацію» (ст. 1), «Про господарські товариства» (ст. 1), «Про селянське (фермерське) господарство» (ст. 1), а також зі змісту Постанови Кабінету Міністрів України №740 від 25 травня 1998 р., Цивільного кодексу України (2003 р.), Господарський кодекс України (2003 р.).

Згідно з цими законодавчими актами суб'єктами прав на землі сіль­ськогосподарського призначення визначаються аграрні товаровиробни­ки, незалежно від форм власності та організаційно-правових форм гос­подарювання.

Відповідно до чинного законодавства всі суб'єкти прав на землі сіль­ськогосподарського призначення за організаційно-правовими формами можна поділити на суб'єктів у сфері виробництва та у сфері сервісу. У свою чергу, за змістом суб'єкти виробничо-підприємницького та соціального спрямування включають у себе певні групи.

Першу, основну групу таких суб'єктів становлять засновані на при­ватній (кооперативній, корпоративній), державній та комунальній фор­мах власності власники чи користувачі земель сільськогосподарського призначення, головним завданням і предметом діяльності яких є вироб­ництво товарної маси продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження. Саме як виробники продуктів харчування при­ватні аграрні підприємства кооперативного типу (сільськогосподарські підприємства, спілки селян, пайові підприємства, сільськогосподарські виробничі кооперативи тощо) і акціонерні товариства, товариства з об­меженою відповідальністю, державні сільськогосподарські підприєм­ства, діяльність яких заснована на змішаній формі власності, виступають основними суб'єктами права на землі сільськогосподарського призначен­ня як юридичні особи. До цієї групи суб'єктів входять також фермерські господарства, а також приватні підсобні господарства громадян.

Другу групу суб'єктів прав на землі сільськогосподарського призна­чення формують підприємці, діяльність яких заснована на різних формах власності та організаційно-правових формах, діяльність яких спрямована на забезпечення виробничо-технічної діяльності аграрних товаровироб­ників. До цієї групи належать підприємці, предметом статутної діяльнос­ті яких є виконання робіт з агрохімічного, меліоративного, технічного та іншого забезпечення виробничої діяльності підприємців, що безпосеред­ньо займаються виробництвом продуктів харчування, сировини і продо­вольства незалежно від їх форм власності.

Третю групу суб'єктів прав на землі сільськогосподарського при­значення становлять несільськогосподарські підприємства і організації, яким виділяються відповідні землі для виробничих цілей. Перш за все, це ті промислові підприємства, які мають підсобні сільські господарства, що вирощують продукти харчування для працівників даних підприємств. Такі підсобні господарства можуть як входити складовою частиною у підприємство, організацію, не маючи прав юридичної особи, так і зберіга­ючи юридичну самостійність. Певну кількість земель даної категорії за­ймають релігійні організації, зокрема монастирі, які також займаються вирощуванням сільськогосподарських культур. Підприємства харчової і переробної галузей та фізичні особи, які займаються переробленням сільськогосподарської сировини, можуть отримувати у власність землі сільськогосподарського призначення з метою створення власної сиро­винної бази.

Із вище зазначеного, стосовно правового режиму земель сільськогос­подарського призначення можна зробити наступні висновки, а саме пра­вовий режим земель сільськогосподарського призначення має основні завдання і мету недопущення виведення із сільськогосподарського обігу цих земель; забезпечення збереження і підвищення їх родючості у поєд­нанні з найбільш ефективним господарським використанням. З ураху­ванням цього земельним законодавством закріплено важливий принцип про те, що землі сільськогосподарського призначення надаються перш за все для сільськогосподарських цілей.