- •1.Східні слов’янські племена та їх зв’язки зі своїми сусідами (іі-vіі ст.) Зародження слов’янства та їх розселення
- •Тема 2. Міжнародні відносини Київської Русі та Галицько-Волинської держави (4 год.).
- •Зовнішня політика Київської Русі
- •Впровадження християнства
- •Значення прийняття християнства
- •Міжнародні відносини Галицько-Волинської держави
- •Тема 3. Українські землі у міжнародній політиці іноземних держав (хіу – перша половина хуіі ст.) (4 год.)
- •Боротьба за українські землі між Московською і Литовсько-Польською державами
- •Люблінська унія 1569 р. Та її наслідки для України
- •Запорізька Січ у міжнародній політиці Європи
- •Причини утворення козацтва
- •Міжнародні торговельні зв’язки Запорізької Січі
- •Тема 4. Міжнародні відносини України (др. Половина хуіі – хуііі ст.) (8 год.)
- •Міжнародні відносини України під час Визвольної війни українського народу 1648 – 1654 рр.
- •Відносини України і Речі Посполитої
- •Міжнародні зв’язки України після смерті б.Хмельницького
- •Тема 5. Україна в міжнародній політиці Російської і Австро-Угорської імперії та інших держав (кінець хуііі ст. – 1917 р.)
- •Галичина
- •Український рух в кінці хіх ст.
- •Міжнародні відносини напередодні та в роки і світової війни
- •Тема 6. Україна на міжнародній арені в період національної революції 1917-1920 рр. (4 год.).
- •Становлення міжнародних відносин України в період Центральної Ради
- •Міждержавні зв’язки гетьманського уряду
- •3.Україна в період Директорії та її міжнародні зв’язки
- •Дипломатична діяльність зунр
- •Тема 7. Зовнішньополітичне становище України між двома світовими війнами (1921-1939 рр.)
- •Зовнішньополітична діяльність уряду усрр
- •Утворення срср
- •Україна в планах та політиці іноземних держав міжвоєнного двадцятиріччя
- •Українське питання напередодні Другої світової війни
- •Тема 9. Міжнародні відносини після Другої світової війни. (1945-1990 рр.). (4 години) Відновлення української дипломатії
- •Завершення возз’єднання українських земель в єдиній державі
- •Міжнародні відносини України в часи “Хрущовської відлиги”
- •У лещатах “Брежнєвської доктрини”
- •Тема 10. Основні напрями зовнішньої політики на сучасному етапі незалежної України. (2 години)
- •Висновки:
Український рух в кінці хіх ст.
На лівобережній і степовій Україні в 1864 р. було впроваджене земське самоврядування, але завдяки цензовій системі виборів до земських органів увійшли представники дворянства. Після заведення 1870 р. міського самоврядування до нього увійшли русифікована міська буржуазія і несвідоме дрібне міщанство.
В 1874 р. була запроваджена загальна військова служба, за якою вся українська молодь мала служити в царській армії. Всіх призовників-українців висилали відбувати службу поза межами України, а в Україні війська комплектувалися виключно з росіян. Йшов процес русифікації через поширення російської преси і літератури, при повній відсутності через заборону українського друкованого слова. Русифікована була школа, офіційна церква стала знаряддям русифікації, всі державні установи були могутнім засобом масової русифікації. Українська інтелігенція була під пильним наглядом поліції.
Розвиток українського руху стривожив уряд, котрий бачив в ньому новий прояв політичного сепаратизму України. 18 травня 1876 р. Олександр ІІ у Емсі видає таємний указ про абсолютну заборону української писемності. Заборонялося друкувати українською мовою книжки й навіть тексти до нот, ставити українські театральні п’єси й використовувати прилюдно українські пісні. Одночасно уряд вирішив підтримувати матеріально москвофільський рух в Галичині, видаючи таємні субсидії москвофільським виданням, які особливо завзято борються з українським рухом.
Значна частині української інтелігенції змушена була емігрувати за кордон. Наказ 1876 р. не вбив ані української національної думки, ані української літератури, але він, у зв’язку з загальною реакцією своє діло зробив. Політична активність українських громад впала.
Міжнародні відносини напередодні та в роки і світової війни
1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії, а 3 серпня – Франції. Висунувши ультиматум Бельгії з приводу вільного проходу через її територію німецьких військ, Німеччина спровокувала 4 серпня стан війни щодо неї з боку Великобританії. 6 серпня у війну проти Росії вступила Австро-Угорщина.
У ході війни, безпрецедентної за своїми масштабами, виразно виявились нові закономірності, засоби і форми ведення боротьби. Це стосувалось не тільки збройних зіткнень, а й дипломатії, що визначалось як чисельністю втягнутих до її кола авторів, так і далекосяжністю зовнішньополітичних цілей дипломатичних кіл. Головні спрямування дипломатії обох воюючих таборів під час війни були пов’язані, насамперед, із виборюванням нових союзників, від чого значною мірою й залежали перемоги на фронтах бойових дій. Поряд з цим завданням постало й інше: дбання про міжсоюзницькі відносини; про накреслення контурів повоєнного устрою світу.
Так, характерно, що переговори відносно розподілу територій, на які претендували воюючі держави, розпочались незабаром після початку війни. Щодо країн Антанти, то вже 5 вересня 1914 р. між ними була досягнута домовленість, яка передбачала: 1) не укладати в поточній війні сепаратного миру; 2) узгоджувати умови миру і розподілу територій з кожним із союзником блоку.
За пропозицією російської сторони, що набула форми програмного документу, розгром Німецької імперії та її союзників передбачав приєднання до Росії нижньої течії Німану, Східної Галичини; перехід Познані, Сілезії і Західної Галичини до майбутньої Польщі.
Німеччина планувала після перемоги у війні одержати великі анексії на Сході, за рахунок Росії. За думкою авторів меморандуму шести економічних організацій (Центральної спілки німецьких промисловців, Спілки промисловців, юнкерської Спілки сільських господарів та інших), що стосувалися планів завоювань Німеччини, промислове піднесення “поставить вимогу розширення сільськогосподарської бази”. Намічалося загарбання російських прибалтійських губерній та “територій на південь від них”, включаючи Україну і навіть Крим.
Такі підходи щодо визначення планів у війні виходили далеко поза межі захисту національних кордонів – ідей, з якими виступали керівні кола країн австро-німецького блоку, як і, у свою чергу, країни Антанти у передвоєнні роки.