Сад Софії в м. Умані

Цей унікальний Уманський парк називають європейською перлиною, а безліч легенд про долю його господині до цього часу хвилює поетів, істориків, мандрівників.

Тринадцятирічну Софію мати-гречанка продала польському послу для короля Станіслава Понятковського. Але дорогою її перекупив за тисячу золотих карбованців син Кам’янець-Подільського коменданта Йосип Вітт, який з нею обвінчався. Молоде подружжя переїхало в Париж, де сімнадцятирічна дружина народила майору двох дітей. Гарна, як богиня, хитра і енергійна жінка вміла вигідно торгувати своєю красою. Вона мала багато відомих залицяльників. Вітте погодився віддати свою дружину за два мільйони графу Феліксу Потоцькому. Але офіційно Софія стала дружиною графа тільки після смерті його дружини Юзефини і “молоді” перебралися жити в Умань. Любов творить чудеса. Вона примушує каміння говорити, дерева – цвісти, птахів – співати. Вона може перетворити життя в екзотичний райський сад.

Саме такий сад понад двісті років тому подарував своїй жінці польський граф Фелікс Потоцький і на честь своєї коханої назвав його Софіївка.

“Софіївка” – видатна пам’ятка садово-паркового мистецтва. 150 га, зайняті парком, являють собою єдиний ансамбль рельєфу, води, рослинності, архітектури й скульптури. Її водоспади і таємничі гроти, дзеркальна гладінь Верхнього і нижнього ставів, холодна краса підземної річки Стіке, величні алеї парку зачаровують всіх відвідувачів.

Річка Кам’янка наповнює Софіївські ставки, шумує на водоспаді, б’є високим фонтаном з чавунної пащі Змії.

В будь-яку пору року Софіївка чарує своєю неповторною красою.

Зрозуміло, що створювався сад не руками магнатів, а тисячами селян навколишніх сіл. Щодня над створенням парку працювало в середньому 800 кріпосних душ, і так і так протягом майже 7 років.

То вони залишили нащадкам Долину гігантів, Терасу муз, Кавказьку гірку, Малу Швейцарію, Англійський парк, Великий каскад і багато інших живих пейзажів. Легенда розповідає, що магнат добре заплатив садівнику Зарембі за його працю, але звелів йому відрубати руку і виколоти очі, щоб він кому-небудь іншому не викохав подібного саду.

Створення парку започатковано в 1796 році, а відкриття відбулось у 1802.

Хоч мав старий Потоцький мільйонні достатки і прибутки, і владу, і славу, і молоду красуню, та жилось йому в останні роки не весело. Бо слава та була недоброю, а дружина невірною.

Легенди про ріки, скелі, печери, гори

Таємниці Жашківських печер

У одній з найдавніших легенд, що переходить із вуст в уста вже сотні років, говориться про рукотворні печери під Жашковим. Це німі свідки трагічної долі нашого багатостраждального народу, одна із чорних сторінок минувшини. Тисячолітня історія українського народу була сповнена жорстокими війнами і збройними конфліктами із іноземними завойовниками, що сунули з усіх боків, мов чорні хмари. На захист своїх земель і самого життя не вистачало природних перешкод, а тому наші предки змушені були освоювати високе мистецтво оборонного будівництва. Це були, насамперед, фортеці і муровані замки, спостережні вежі та інші фортикаційні споруди або й просто печери схованки. Існує гіпотеза, що підземні ходи-печери Жашкова мають логічний зв’язок із ча-сом  Дрижипільської битви. (1655р.) Це була одна із найграндіозніших битв у світовій історії воєн, де було задіяно військ більше, ніж в Куликівській чи Полтавській.

В одній з легенд говориться, що наявні в Жашкові підземні ходи є складовою частиною оборонно-фортифікаційних споруд, створених за часів Володимира Великого і які захищали Київську Русь від нападів кочових орд, зокрема, половців із півдня.

Заселив Володимир Великий ці землі доброзичливими берендеями. Свідком тих часів є урочище при виїзді із Жашкова на Бузівку і яке місцеві жителі називали Троянами, тобто місце старовинних валів.

Є також свідчення (поки що науково не підтверджені), що були підземні ходи від Жашкова до Сорокотяги, Конели і навіть до Умані. Подібні ходи згідно легенд зв’язували також Жашків із Ставищами (колишнє велике місто Любомир).