ЛЕГЕНДИ ЧЕРКАСЬКОГО КРАЮ

Колодязь Тараса був у Черкасах  біля  Дніпра

Т.Г.Шевченко під час третього приїзду в Україну був у Черкасах кілька днів – з 18 по 22 липня 1859 р. Кожна подія, факт, пов’язані з присутністю Шевченка, з часом обростали легендами.

Ось одна з них.

Бабуся Олена Якимівна Слюсариха проживала недалеко від Дніпра. Якось, готуючись до Різдва, вона дуже втомилась і прилягла на лаві і міцно заснула. І приснився їй сон: начебто приходить до неї Тарас Шевченко і каже: “Я приніс тобі відро води” і зник. А у відрі була чиста і прозора вода.

Ранком усі Слюсарі  в сімейному колі обговорили сон і вирішили: Шевченко показує на те місце, де повинна бути вода. Андрій та Василь – сини Олени, відразу взялися копати колодязь на тому місці де стояло відро з водою. Пройшло три дні, і пішла вода кришталево чиста. Андрій оголосив, що цей колодязь – колодязь Тараса. І так пішло поміж людей. Хтось помітив, що тут вода цілюща, і в це люди швидко повірили не тільки в Черкасах. Стали привозити хворих до Тарасового  колодязя. Бабу Олену та її сусідок турбувало те, що колодязь не освячений. Почали збирати гроші і продукти, щоб обов’язково при освяченні було приготовлено “мирський обід” і панахида за Тараса Шевченка. Все місто про це знало. Колодязь урочисто освятили на другий день після Стретіння. Брали участь у ньому три священники, два дякони і хор.

Чи справді вода в колодязі була цілющою, про це ніхто не міг остаточно стверджувати. Але люди вірили в лікувальні властивості води з Тарасової криниці. Це вселяло в душу кожного хто сюди приходив, надію на виздоровлення.

Минув не один десяток років. Те місце, де стояла хата Слюсарів, біля якої був “колодязь Тараса”, залито водою Кременчуцького водосховища, але й тепер старожили пам’ятають про колодязь Шевченка в Черкасах з цілющою свяченою водою біля Дніпра.

 

Звідки пішло прізвище й ім’я Богдана Хмельницького

Батьків Богдана Хмельницького не знав і не бачив ніхто. А на горі, де зараз церква, жив собі дід з бабою. Біля них ріс густий-густий хміль. У діда й баби не було дітей, і вони цьому журилися.

Якось ранком вийшов дід з хати, почув ніби дитячий голос. Дід почав пробирати руками хміль і пішов туди, звідки чув голос. У густому-прегустому хмелю він знайшов хлопчика. Дитина лежала перед ним, а в голові в неї сяяло сонце. Дід перехрестився, взяв дитину і поніс до хати, а сонце теж пішло за ним.

Тільки дід увійшов у хату, як побачив, що стіни розступилися, і на місці старої хати виросли палати, і в усіх палатах ясно-ясно стало.

Дід і баба назвали цю дитину Богданом Хмельницьким. Це тому, що вони думали, що сам бог послав їм дитину, а Хмельницький тому, що знайшли хлопчика в хмелю.

Ріс Богдан не по днях, а по часах… Скоро  виріс і до нього з усіх усюдин сходились козаки, а він що скаже, то так ті козаки і слухають його.

Богдан з своїми козаками побудував церкву неподалік від своїх палат, а під церквою викопав льохи, якими водив своїх свої коні до Тясмину напувати, а чк напали на нього вороги, то він уходив з козаками у ті льохи, а потім зненацька виходив звідти і перемагав ворогів.

Сильна людина була Богдан Хмельницький.

Про б. Хмельницького

В селі Суботові люди розповідають, що там колись жили одинокі дід і баба. Дітей у них не було. Одного разу чують вони, що в них коло ганку плаче дитина. Вони вибігли швиденько і побачили немовля, загорнене в ряднину. Лежить під хмелем, що оповив ганок.

Дід і каже:

-         Візьмемо собі цю дитину.

А баба собі:

-         Візьмемо, це нам її бог дав.

Пораділи дід з бабою і забрали дитину в хату.

-         Як же ми його назвемо? – питається дід.

А баба й каже:

-         Він нам богом даний, то й назвімо його Богданом, а ще знайшли його хмелем, то хай ще зветься і Хмелем або Хмельниченком.

Так і виріс у них Богдан Хмельницький і став бравим козаком, а згодом і гетьманом України.

(Батьків Б. Хмельницького не знає і не бачив ніхто).

Легенди про міста, села, визначні місця

Споконвіку люди не були  байдужі до назв своїх поселень. Про це свідчать не лише літописи, в яких часто пояснюються причини (здебільшого легендарні) появи назв міста, а й значно давнішні писемні й усні перекази багатьох народів.

Серед назв міст і сіл є багато непрозорих, незрозумілих нам сьогодні, - просто звичних та й годі. Їх, ці назви, намагалися і намагаються нині пояснити, витлумачити для себе – так з’являються легенди й перекази, які йдуть не від  історичних подій що слова –назви, а навпаки – від сучасної назви до історії, вигаданої звичайно.

Ось приклади.

Легенди про дівчинку, на честь якої місто назвали Смілою

м.   С м і л а

Колись Сміла була в руках у польських панів. Володіли нею Любомирські, Потоцькі й інші вельможі. Козаки невпинно вели з ними війну за місто. Важкі були битви. Багато разів брали вони Смілянський замок, і щоразу поляки відбирали його назад.

Козаки почали вже занепадати духом. Так ось до них у табір прийшла незнайома жінка-козачка. Молода, красива й відважна. Вона виступила із закликом продовжувати боротьбу з поневолювачами краю.

-  Хіба ви лицарі, якщо не можете витурити якихось зайд, котрі вдерлися на землю, политу кров’ю і потом, засіяну кістками наших славних предків. Нехай ганьба впаде на голову малодушних! Смерть загарбникам!

І полум’яна українка кинулася на приступ фортеці. Козаки всі як один – за нею. Після короткої кривавої сутички замок був узятий, а польський гарнізон – знищений.

З тих пір і почали називати містечко Сміла на честь сміливої козачки, ім’я якої так і залишилося невідомим.

__________

Дівчина взялася перевести татаро-монгольське військо через Ірдинське болото, й завела його в таку твань, що всі втопилися. Разом з ними загинула й дівчина.

В іншій легенді йшлося про те, як безіменна смілива дівчина проводила козаків у стан ворога через довжелезну печеру, яка починалася на Юровій горі або така легенда… Молода козачка сміливо кинулася на приступ фортеці, козаки – за нею. Битва була жорстокою. Польський гарнізон було знищено. Але й дівчина загинула. На її честь місто почали називати Смілою.

В образі дівчини Сміли В.Симоненко побачив українську Жанну д’Арк. Цю тему він розвинув у своїй легенді “Русалка”

… татари погнали в неволю багатьох мешканців.

Якась дівчина провела козаків через важкопрохідне  Ірдинське болото у тил ворога. “Воїни, - свідчить легенда, - здолали тьму-тьмущу татарви у січі кривавій, тільки дівчини не вберегли…” Поховали воїни героїню над тясмином і назвали її Смілою, а містечко Тясмине на її честь перейменували на Смілу.