Богданова гора

Високу Чигиринську гору люди назвали Богдановою горою. Вона стоїть посередині Чигирина, ніби великий насипаний курган.

Це чудодійне творіння природи виникло, ніби по замислу людини, на догоду оборонцям рідної землі. З цієї гори хороше видно віддалені села, гори і низи Тясмина, далекі Придніпровські рівнини і ліси. В старовину на горі була неприступна фортеця. Багато непроханих гостей-чужоземців поламали свої списи і ребра об цю гору-фортецю. Тут була розгромлена Наливайком стотисячна турецько-татарська орда; тут Б. Хмельницький розтрощив військо польського короля. Столітні діди й прадіди розповідали, що всім оборонцям Чигирина і землі рідної завжди допомагали громити ворогів не тільки козаки і селяни, а й сама природа. Народна правда завжди мусить перемогти всяке зло й неправду, тому й природа рідної землі не може бути байдужою до всього, що відбувається на нашій землі.

Одного разу Б. Хмельницький був обложений стотисячним ворожим військом на Чигиринській горі. Козаки хоробро боронилися, але не стало води і життя людей поставлено під загрозу.

Ворог вирішив узяти військо Хмельницького взмором. На високій горі в козаків Богдана були великі запаси їжі, а води не було. Спершу почала гинути без води худоба, а потім і люди… І ось тут-то і прийшла на допомогу своїм синам рідна земля-матінка. Раптом на горі між кам’яними скалами забурлила свіжа джерельна вода нестримним потоком. Старі люди догадувалися, що нібито вода пішла на гору з Тясмина тими підземними ходами, якими колись Хмельницький водив коні напувати до річки.

Це джерело врятувало козаків від смерті. Набравшись нових сил, Б.Хмельницький розгромив вороже військо. Козаки боронили свою землю, свій рідний дім, тому, їм, як кажуть, і стіни допомагали.

З того часу це джерело продовжує існувати і невпинно, зимою і літом, тихо дзвенить непомітним срібним струмочком.

Софіїна гора

Як відомо з історичних джерел перед реформою 1861 року власником мошногірського маєтку стала Балашова – дочка графа Воронцова. Дуже любила графиня увічнювати пам’ятниками свої трагічні випадки з щасливим кінцем. Щорічно вона приїздила з столиці у Мошногір’я на відпочинок, і кожної неділі їздила каретою до церкви.

Одного разу під час поїздки до Мошногір’я перед мостом через річку Вільшанку коні кинулись з переляку вскач, що загрожувало катастрофою для самої графині. Біля мосту в цей час проходив селянин, який, ризикуючи собою, кинувся назустріч кареті, і схопивши коней за вуздечку, зумів зупинити їх.

На честь цього випадку графиня спорудила біля мосту гранітний обеліск висотою п’ять метрів з бронзовим барельєфом. Цей пам’ятник було знесено в 20-х роках.

Подібний же обеліск стоїть і на “Софіїній горі” біля села Будище. Софія, дочка графів Балашових, дуже любила хвацьку їзду на скаковому коні, якого виростили і дресирували спеціально для неї.

Та одного разу під час скачки по крутих перевалах гірської вершини кінь раптово став на дибки і скинув з сідла свою наїзницю. Софія Балашова відбулася легким ударом, але дуже злякалась.

В пам’ять про це за розпорядженням графа було споруджено на місці падіння дочки обеліск, який зберігся до цього часу, а гору назвали “Софіїною”.