5. Радикалізм і екстремізм (анархізм і фашизм)

- Серед ультрарадикалістських і екстреміських доктрин сучасності на правому фланзі особливе місце займає фашизм. Термін "фашизм" походить від італійського слова, що означає жмут, пучок, об'єднання. Поява фашизму як політичної течії та ідеології відбулась на основі реакційних вчень і теорій, що існували раніше – расистськi ідеї, антидемократичні концепції Ніцше і Шпенглера, антисемітизм та ін.). Вперше організаційно фашизм сформувався в Італії у 1919 р., а в 1922 р. фашисти захопили в цій країні владу. В 1919 р. була створена і фашистська партія в Німеччині. Прийшовши до влади у 1933 р., вона встановила жорстоку диктатуру Гітлера, а в 1939р. розв'язала другу світову війну. Наприкінці 30-х рр. фашизм утвердився також в ряді країн Південно-Східної та Центральної Європи.

- Характерними рисами фашизму як соціально-політичної течії право­екстреміського толку є:

- застосування крайніх форм насильства;

- максимальний контроль за всіма проявами громадського і особистого життя людей;

- войовничий антидемократизм;

всевладдя державної машини (теорія "тотальної держави");

- беззаконня і правовий нігілiзм;

- заборона опозиційних партій та організацій;

- переслідування інакодумства;

- вождизм ("принцип фюрерства");

- расизм, шовінізм і антисемітизм;

- антикомунізм;

- соціальна демагогія і використання соціалістичної фразеології;

- мілітаризація і агресивна зовнішня політика;

- широке використання державно-монополістичних методів ре­гулювання економіки.

- В сучасних умовах фашизм намагається набути нового обличчя, нерідко відмовляючись визнавати свій родовід від скомпрометованих історією рухів і партій, лідерів та ідей. Саме тому "модернізований" і "очищений" від газових камер і концтаборів фашизм називають неофашизмом.

- Спекулюючи на реальних труднощах в розвитку суспільства,неофа­шистські сили використовують т.з."статегію напруженності" шляхом організації терористичних та інших підривних акцій, щоб створити в політично нестійкої частини громадськості враження про повну неспроможність парламентських урядів забезпечити правопорядок і тим самим підштовхнути частину електорату (виборців) в обійми "ле­гальних" неофашистів.

- Соціальною базою неофашизму є дрібні власники, що бояться розо­рення, реакційна частина чиновництва і міщанства, політично незрілі робітники, декласовані елементи (маргінали, люмпени). Завдяки соціальній демагогії неофашизм використовує в своїх цілях і природне незадоволення молоді існуючим порядком речей, її прагнення до активної, бунтарської діяльності. Приймаючи участь у неофашистських вилазках, молодь часто вірить в те, що таким чином можна вирішувати суспільні проблеми.

- Історичний досвід свідчить, що сила і вплив неофашистської легальної опозиції, а також активність деструктивних акцій підпільного характеру (терор,шантаж і т.д.) залежать від змін в економічній кон'юнктурі і в політичному житті, зростаючи, як правило, при загостренні кризових явищ в країні.

- Нині партії і організації фашистського типу діють в більш як 60 країнах, в тому числі й в країнах з розвиненою демократією. Так, наприклад, в США такий характер мала ультрареакційна ор­ганізація "Товариство Джона Берча", пресловутий Ку-клукс-клан, а також іншi расистськi організації. Має місце тенденція до об'єднання і координації дій неофашистів в міжнародному масштабі. Загроза фашизму існує в будь-якій країні, де можуть скластись відповідні умови (T.Фромм). Про це свідчить історичний досвід. Адже в 1928 р. гітлерівська партія одержала на виборах до рейхстагу лише 2,6% го­лосів. Здавалось би, що загроза фашизму була незначною. Але вже через 4 роки нацисти в Німеччині прийшли до влади. Не виключена не­безпека і нині. Адже, як відомо, неофашистська партія Ле Пена у Франції одержала на останніх виборах майже 10% голосів, а партія В.Жириновського в Росії вийшла навіть на перше місце під час виборів у Державну Думу.

- На ліво-екстреміському фланзі політичного спектру міститься анархізм (від грецького слова - "безвладдя") - соціально-політична доктрина, що проголошує своєю ціллю звільнення особи від усіх різно­видів політичної,соціальної, економічної і духовної влади.

- Ідеї анархізму містились вже в працях Платона, стоїків - Зенона, Сенеки, Епікура, філософів-просвітителів Руссо, Дідро. Як суспільно-політична течія анархізм сформувався в середині ХIХ ст, і найбільше поширився в Іспанії, Італії, Франції, в інших країнах Західної ґвропи, в Росії, в країнах Латинської Америки.

- Ідеологами анархізму в різні часи були М.Штірнер,П-Ж.Прудон, М.Бакунін, П.Кропоткін:

- Так, зокрема Макс Штірнер (ХIХ ст.) проповідував ідеологію звільнення особи від будь-яких обмежень, особливо влади.Він виступав проти буржуазної держави, яка охороняє велику приватну власність. Одночасно М.Штірнер виступав i проти комуністичної доктрини, яка взагалі заперечувала приватну власність. Вихід він вбачав у відмові від держави і орієнтації на дрібного власника;

- Ідеї анархізму продовжив П'єр Прудон (ХIХ ст.), який і ввів термін "анархізм".Iдеал Прудона-асоціація дрібних власників, що мали б рівну за розмірами власність. Суспільство повинно бути не капіталістичне, але й не комуністичне. Цей стан він називав анархією;

- Михайло Бакунін (ХIХ ст.) вимагав негайного знищення держави, оскільки державна влада є насильством, пригніченням. Замість неї він пропонував створити "федеральну ор­ганізацію", яка складалась би із робітничих і землеробських асоціацій, що добровільно з'єдналися б у общини, во­лості і народи з повним самоуправлінням і правом виходу. М.Бакунін виступав проти приватної власності і представницької влади, бо, ставши правителями, "народні представники" будуть керуватись своїми інтересами.

- Петро Кропоткін (ХIХ - ХХ ст.) також виступав проти держави, що протягом усієї історії була втіленням зла, несправедливості і експлуатації. Пропагував ідею децентралізації, бо соціально-політична єдність народу обернено пропорційна централізації влади.

- Об'єктивний аналіз анархізму свідчить, що ряд ідей цієї доктрини не втратили актуальності й досі. Це, перш за все, стосується таких положень, як:

- заперечення будь-якої форми тиранії;

- боротьба за розкріпачення особи;

- осуд культу особи, "вождизму";

- заперечення централізації і бюрократизації;

- критика "державного соціалізму";

- віра в самоорганізацію, саморегулювання і самоврядування на місцях ("анархія - не хаос, а самоорганізація");

- пропаганда взаємодопомоги і солідарності у людських стосунках.

- Під впливом анархізму перебуває і така суспільно-політична течія як анархо-синдикалізм, що виникла в кінці ХIХ - на початку ХХ ст. Характерними рисами анархо-синдикалізму є:

- заперечення ролі держави і політичних партій;

- розуміння профспілок як найвищої і найоптимальнішої форми політичної організації;

- ідея незалежності трудових колективів;

- намагання створити суспільство, кероване федерацією профспілок-синдикатiв (синдикати - назва профспiлок у Франції

та ряді інших європейських країн, звідси й назва течії).

- Визнаючи наявність певних раціональних положень в доктрині анархізму, слід все-таки характеризувати цю доктрину як деструктивну і таку, що створює загрозу суспільству. Про це свідчить орієнтація анархізму на:

- заперечення ролі держави як інституту політичної системи;

- вороже ставлення до всіх різновидів політичної влади;

- пропоганду індивідуалізму, суб'єктивізму і волюнтаризму;

- схильність до насильства, терору і т.д.

- Особливої популярності в 60-70 рр. набули радикалістські доктрини "нових лівих" , в яких були відображені погляди політизованих верств дрібних власників, інтелігенції, молоді і особливо сту­денства. Характерними рисами поглядів "нових лівих" є:

- утопічність,

- ультраліва фразеологія,

- ідейний еклектизм,

- звинувачення робітничого класу в утраті ним рево­люційності і проголошення єдиною революційною силою маргіналів.

- В працях ряду ідеологів "нових лівих" (Г.Маркузе, Р.Дучке та

ін.) наголошується на політичному насильстві, руйнуванні, запереченні.

Для Е.Фромма є характерним поєднання марксистського вчення про соцiалiзм з фрейдизмом, розуміння соціалізму як самовдосконалення особи.

Один із шляхів звільнення індивідума, на думку "нових лiвих" є "сексуальна революція" (порушення моральних устоїв розглядається як заперечення цінностей капіталізму). Революційним гегемоном розглядається молодь.

Метою найбільш радикальної частини чорношкірого населення США став т.з. "расовий соціалізм". Для "нових лівих" характерно також прагнення до повного "розкріпачення" індивіда, негативне став­лення до масових політичних організацій, ігнорування економічних проблем і перспектив використання державної влади.

- Останнім часом набула поширення концепція "лібертарного соціалізму", для якої притаманні такі ознаки:

- центральною ідеєю є індивідуальна свобода,

- недовіра до будь-якої влади і авторитету,

- заперечення позитивної ролі держави і політичних партій,

- негативне ставлення до владної вертикалі (визнаються тільки горизонтальні суспільні зв'язки),

- заперечення центру (ідеал - суспільство автономних дрібних комун,вільних від центру),

- орієнтація на стихійну діяльність мас, самоорганізацію.

- На відміну від анархізму, доктрина лібертаризму робить ставку не на насильство, терор, а на реформи, мирну заміну існуючих політичних структур іншими.