Соціально-політичні доктрини сучасності

1. Консерватизм і неоконсерватизм.

2. Лібералізм: основні риси і його генезис.

3. Соціал-демократичні доктрини суспільного устрою.

4. Комуністична доктрина.

5. Радикалізм і екстремізм (анархізм і фашизм).

6. Клерикалізм.

7. Альтернативні доктрини суспільного устрою.

- Діяльність різних суб'єктів політичного процесу грунтується на певних теоретико-ідеологічних засадах і відповідних доктринах ("доктрина" латинською мовою означає "вчення"). Ці доктрини виникають і формуються на основі реального становища різних соціальних груп і політичних сил. В них відображається таке бачення суспільно­політичного устрою, яке відповідає інтересам певних класів і соціальних груп, що стоять за тими чи іншими партіями, організаціями та рухами. Доктрини включають основні цінності та орієнтири, уявлення про оптимальну модель суспільно-політичного устрою та шляхи й засоби досягнення політичних цілей.

- Політичні доктрини визначають політичний курс, стратегію і так­тику партій, організацій та рухів і знаходять своє відображення у відповідних програмних документах. В умовах тоталітарних режимів реалізація доктрини партії як державної структури відбувається безпосередньо через політику держави. В умовах демократичних режимів держава також в певній мірі забезпечує реалізацію доктрини правлячої партії. Але це робиться саме в тій чи іншій мірі, оскільки політика демократичної держави грунтується на певному суспіль­но-політичному консенсусі, взаємодії різних політичних сил.

- Як правило, політичні доктрини не є монолітними, а включають у себе різні течії, напрями. Ці доктрини не є статичними, оскільки окремі їх В умовах тоталітарних компоненти модернізуються, приводяться у відповідність із змінами в реальному житті. їх еволюція відбувається в результаті зрушень в економіці і соціальній структурі, в іде­ології і культурі. Саме тому кожна політична доктрина зазнала за останній час істотних змін в залежності від рівня переосмислення суспільно-політичної практики, реалій політичного життя.

- Характерно, що у різних доктрин є немало точок зіткнення, співпадіння, а в процесі політичної боротьби вони взаємно зба­гачуються і коректуються. Спектр сучасних політичних доктрин досить широкий: від тих, які хочуть зберегти існуючий лад, до тих, які повністю заперечують усі існуючі форми суспільно-політичного устрою. Існування цих доктрин є проявом плюралізму ідей і свідчить про те,що не може і не повинно бути монополії на істину. Тільки політична практика зможе дати відповідь на те, які з існуючих доктрин найбільш життєздатні і відповідають потребам суспільного прог­ресу.

1. Консерватизм і неоконсерватизм

- Поняття "консерватизм" вперше було використане французьким письменником Ф.Р.Шатобріаном (від латинського слова "зберігати", "охороняти").

- Консерватизм у західній політології виник у відповідь на істотні соціальні зміни, що розхитали європейський порядок із середини ХУIIIст. у зв'язку із крахом феодалізму. Він виступив як за­хисна реакція середніх і дрібних підприємцiв перед динамікою капіталістичного розвитку. Але соціальна база консерватизму не обмежується цими верствами, оскільки підтримка морально-право­вих норм і традиційних цінностей сприяли розширенню її за раху­нок різних класів і соціальних груп.

- Система цінностей консерватизму грунтується на впевненості в тому, що минуле краще, ніж сьогодення. На користь такого висновку "працюють" негативні явища, що супроводжують суспільний прогрес. Звідси прагнення зберегти все, що пройшло випробування часом, довело свою життєздатність. Звідси ж і недовіра до новацій, соціально-політичного експериментаторства. Характерною рисою консерватизму є орієнтація на стабільність. Розвиток має носити поступовий характер, щоб майбутнє не знищувало минулого.

- Консерватизму органічно властива вірність звичаям, традиціям, сім'ї, релігії, національним цінностям.

- В економічній сфері консерватизм орієнтується на приватну власність, приватне ідприємництво, економічну раціональність ринкових механізмів, захист багатства від будь-яких зазіхань, в тому числі й податків, які мають бути регресивними.

- В соціальній сфері консерватизм виправдовує нерівність людей,виступає за відміну гарантованого мінімуму зарплати, за скорочення витрат на освіту, охорону здоров'я, допомогу безробітним, а та­кож на інші соціальні потреби.

- В політичній сфері консервативна доктрина апелює до сильної держави,до влади, яка опирається головним чином на примус і командні методи. Консерватизм орієнтується на панування еліт і скептично оцінює правління більшості, вважаючи, що воно створює потенційну не­безпеку з боку тиранії. Вважається, що досягнутий обсяг демократії надто великий, а тому участь населення в політичному процесі повинна обмежуватись одноразовим електоральним актом (виборами).

З цією ж метою обмежується пряма демократія, яка вважається згубною для якості управління. В зовнішній політиці і міжнародних відносинах консерватори роблять ставку не на баланс, рівновагу сили, а на перевагу сили на свою користь, допускається можливість превентивної (попереджувальної) війни.

- Як свідчить історичний досвід, наявність консервативних сил є необхідною умовою для нормального розвитку будь-якого суспільства. Існування соціальних груп і політичних сил, що дбають про збереження попередніх порядків, відродження здавалось би давно забутих ідей і традиційних цінностей, надає розвитку суспільства певної ста­лості. Тим самим консерватизм застерігає суспільство від потрясінь, виконуючи роль гальма на крутих поворотах історії:

- У процесі суспільного розвитку зміст консерватизму не залишався незмінним. Про його еволюцію свідчить те, що після другої світової війни в доктрину консерватизму було внесено ряд серйозних змін, що були спрямовані на посилення його соціально-охоронної функції. Ста­новлення в 70-80 рр. постіндустріального суспільства на Заході озна­менувало розвиток неоконсерватизму. Це відбувалось на основі незадоволення значної частини підприємців політикою "держави загаль­ного благоденства" (високими податками, могутніми профспілками і т.д.). Розвитку еоконсерватизму сприяло і те, що люди все частіше почали проявляти стурбованість негативними наслідками науково­технічного прогресу, глобальними проблемами сучасності, посиленням відчуженості, руйнуванням традиційних цінностей. Саме в неокон­сервативній політиці "середні" громадяни вбачали силу, здатну протидіяти моральній деградації, занепаду сім'ї, наркоманії, злочинності.

- Неоконсерватизм акцентує увагу в економіці на монетаристську модель розвитку і визволення приватного бізнесу від надмірного державного втручання; на "режим економії", скорочення соціальних витрат і заперечення егалітаризму (рівності) в соціальній сфері;

на зміцнення законності й порядку, посиленні елітарного харак­теру влади в політичній сфері; на турботі про традиційні цінності (сім'я, культура, мораль, релігія, національна самосвідомість) в духовній сфері.

- Неоконсерватизм виявив значну відкритість і гнучкість, здатність засвоювати елементи інших політичних доктрин. Так, зокрема, неокон­серватизм допускає такі ліберальні принципи, як поділ влади, загальне виборче право та інші, які раніше заперечував. Проте консерватори все-таки сприймають лише такі зміни в своїх по­зиціях, які не зачіпають суті існуючих інститутів, владних механізмів.

- Негативні аспекти неоконсервативної політики:

- акцент на конкуренції, як головному принципі міжособових відносин,посилює жорстокість суспільства, стимулюєпрагматизм, індивідуалізм і егоїзм;

- ігноруються проблеми відчуження мас від політичної влади;

- заперечується рівність, яка ніби-то несумісна із свободою;

- виправдовується сильний, недооцінюється гуманізм.

- Аналіз західних демократій дає підставу зробити висновок, що в більшості цивілізованих країн влада здійснюється саме тими політичними партіями, які притримуються доктрини консерватизму. Так, в Англії це торі, у Франції голлісти, республіканці в США, християнські демократи в багатьох європейських країнах. Неоконсерватори – це Р.Рейган, Дж.Буш у США, М.Тетчер і Дж.Мейджер у Англії, Г.Коль у ФРН та ін. Формується консервативна доктрина і в політичному житті України.